Лекційне заняття №1

Тема: Технічне забезпечення ЕОМ

1) Предмет та основні поняття інформатики

Інформатика - це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми створення, збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціонування цих засобів та методи керування ними. Термін "інформатика" походить від французького слова Informatique і утворене з двох слів: інформація та автоматика. Запроваджено цей термін у Франції в середині 60-х років XX ст., коли розпочалося широке використання обчислювальної техніки. Тоді в англомовних країнах увійшов до вжитку термін "Computer Science" для позначення науки про перетворення інформації, що грунтується на використанні обчислювальної техніки. Тепер ці терміни є синонімами.

Поява інформатики зумовлена виникненням і поширенням нової технології збирання, оброблення і передачі інформації, пов'язаної з фіксацією даних на машинних носіях.

Предмет інформатики як науки складають:

·         апаратне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

·         програмне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

·         засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення;

·         засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами.

Засоби взаємодії в інформатиці прийнято називати інтерфейсом. Тому засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення інколи називають також програмно-апаратним інтерфейсом, а засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами - інтерфейсом користувача.

Основною задачею інформатики як науки є систематизація прийомів та методів роботи з апаратними та програмними засобами обчислювальної техніки. Мета систематизації полягає у тому, щоб виділити, впровадити та розвинути передові, найбільш ефективні технології автоматизації етапів роботи з даними, а також методично забезпечити нові технологічні дослідження.

Інформатика - практична наука. Її досягнення повинні проходити перевірку на практиці і прийматися в тих випадках, коли вони відповідають критерію підвищення ефективності. У складі основної задачі сьогодні можна виділити такі основними напрямками інформатики для практичного застосування : ь архітектура обчислювальних систем (прийоми та методи побудови систем, призначених для автоматичної обробки даних);

·         інтерфейси обчислювальних систем (прийоми та методи керування апаратним та програмним забезпеченням);

·         програмування (прийоми, методи та засоби розробки комплексних задач);

·         перетворення даних (прийоми та методи перетворення структур даних);

·         захист інформації (узагальнення прийомів, розробка методів і засобів захисту даних);

·         автоматизація (функціонування програмно-апаратних засобів без участі людини);

·         стандартизація (забезпечення сумісності між апаратними та програмними засобами, між форматами представлення даних, що відносяться до різних типів обчислювальних систем).

На всіх етапах технічного забезпечення інформаційних процесів для інформатики ключовим питанням є ефективність. Для апаратних засобів під ефективністю розуміють співвідношення продуктивності обладнання до його вартості. Для програмного забезпечення під ефективністю прийнято розуміти продуктивність користувачів, які з ним працюють. У програмуванні під ефективністю розуміють обсяг програмного коду, створеного програмістами за одиницю часу. В інформатиці все жорстко орієнтоване на ефективність. Питання як здійснити ту чи іншу операцію, для інформатики є важливим, але не основним. Основним є питання як здійснити дану операцію ефективно.

В межах інформатики, як технічної науки можна сформулювати поняття інформації, інформаційної системи та інформаційної технології.

Інформація - це сукупність відомостей (даних), які сприймають із навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи.

Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звуковиз в світлових сигналів, електричних та нервових імпульсів тощо. Саме слово 'інформатика' походить від латинського information, що означає виклад, роз'яснення факту, події.

Найбільш важливими властивостями інформації є:

·         об'єктивність та суб'єктивність;

·         повнота;

·         достовірність;

·         адекватність;

·         доступність;

·         актуальність.

Дані є складовою частиною інформації, що являють собою зареєстровані сигнали. Під час інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в інший за допомогою методів. Обробка даних містить в собі множину різних операцій. Основними операціями є:

·         збір даних - накопичення інформації з метою забезпечення достатньої повноти для прийняття рішення;

·         формалізація даних - приведення даних, що надходять із різних джерел до однакової форми;

·         фільтрація даних - усунення зайвих даних, які не потрібні для прийняття рішень;

·         сортування даних - впорядкування даних за заданою ознакою з метою зручності використання;

·         архівація даних - збереження даних у зручній та доступній формі;

·         захист даних - комплекс дій, що скеровані на запобігання втрат, відтворення та модифікації даних;

·         транспортування даних - прийом та передача даних між віддаленими користувачами інформаційного процесу. Джерело даних прийнято називати сервером, а споживача - клієнтом;

·         перетворення даних - перетворення даних з однієї форми в іншу, або з однієї структури в іншу, або зміна типу носія.

Інформаційні технології

В широкому сенсі слово технологія - це спосіб освоєння людиною матеріального світу за допомогою соціально організованої діяльності, що включає три компоненти: інформаційну(наукові принципи та обгрунтування), матеріальну(знаряддя праці) та соціальну(фахівці, які мають професійні навики). Ця тріада становить сутність сучасного розуміння поняття технологія.

Поняття інформаційної технології з'явилося з виникненням інформаційного суспільства, основою соціальної динаміки в якому є не традиційні матеріальні, а інформаційні ресурси: знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності, ініціатива, творчість і т.д. На жаль, це поняття є настільки загальним та всеохоплюючим, що до сих пір фахівці не прийшли до чіткого, формалізованого формулювання. На думку авторів, найбільш вдалим є визначення поняття інформаційної технології дане академіком Глушковим В.М., який трактував її як людино-машинну технологію збирання, обробки та передачі інформації, що грунтується на використанні обчислювальної техніки. Ця технологія швидко розвивається, охоплюючи всі види суспільної діяльності: виробництво, управління, науку, освіту, фінансово-банківські операції, медицину, побу та ін.

Кодування даних.

Для автоматизації роботи з даними, що відносяться до різних типів, важливо уніфікувати їх форму представлення. Для цього, як правило, використовується прийом кодування, тобто представлення даних одного типу через дані іншого типу. Звичайні людські мови можна розглядати як системи кодування ідей та понять для вираження думок за допомогою мовлення. Іншим прикладом загальновживаних систем кодування може бути азбука, як система кодування компонентів мови за допомогою графічних символів. Універсальні засоби кодування успішно втілюються в різноманітних галузях техніки, науки та культури - математичні вирази, телеграфна азбука, морська азбука, азбука для сліпих тощо. Своя система кодування існує й в інформатиці, і називається вона двійковим кодом. Грунтується вона на представленні даних послідовністю двох знаків: 0 та 1. Ці знаки називають двійковими цифрами або бітами (від скорочення англійських слів binary digit). Слід зауважити, що вся інформація, що зберігається та обробляється засобами обчислювальної техніки, незалежно від її типу (числа, текст, графіка, звук, відео), представлена у двійковому коді.

Одним бітом можна виразити два поняття: 0 або 1 (ні або так, хибне або істинне). Якщо кількість бітів збільшити до двох, то тоді можна вже закодувати чотири поняття : 00, 01, 10, 11. Трьома бітами кодують вісім понять: 000, 001, 010, 011, 100, 101, 110, 111. Збільшуючи на одиницю кількість розрядів в системі двійкового кодування, ми збільшуємо в два рази кількість значень, які можуть бути виражені в цій системі кодування, тобто кількість значень вираховується за формулою:

N = 2 m

де N - кількість незалежних значень, що кодуються, m - розрядність двійкового кодування.

Найменшою одиницею об'єму даних прийнято вважати байт - групу з 8 бітів. Байтом можна закодувати, наприклад, один символ текстової інформації. Наступним одиницями кодування є:

·         кілобайт (Кбайт): 1 Кбайт = 1010 байт = 1024 байт;

·         мегабайт (Мбайт): 1 Мбайт = 1010 Кбайт = 1024 Кбайт;

·         гігабайт (Гбайт): 1 Гбайт = 1010 Мбайт = 1024 Мбайт;

·         терабайт (Тбайт): 1 Тбайт = 1010 Гбайт = 1024 Гбайт.

Саме в таких одиницях вимірюється ємність даних в інформатиці.

Сукупність пристроїв, призначених для автоматичної або автоматизованої обробки інформації називають обчислювальною технікою. Конкретний набір, пов'язаних між собою пристроїв, називають обчислювальною системою. Центральним пристроєм більшості обчислювальних систем є електронна обчислювальна машина (ЕОМ) або комп'ютер.

 

2) Структура обчислювальної системи

Комп'ютер - це електронний пристрій, що виконує операції введення інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп'ютера:

·         пристрій введення,

·         центральний процесор,

·         запам'ятовуючий пристрій,

·         пристрій виведення.

Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших пристроїв. Зокрема в центральний процесор можуть входити арифметико-логічний пристрій (АЛП), внутрішній запам'ятовуючий пристрій у вигляді регістрів процесора та внутрішньої кеш-пам'яті, керуючий пристрій (КП). Пристрій введення, як правило, теж не є однією конструктивною одиницею. Оскільки види інформації, що вводиться, різноманітні, джерел може бути декілька. Це стосується і пристрою виведення.

Схематично загальна структура комп'ютера зображена на мал.1.

Мал. 1. Загальна структура комп'ютера

Запам'ятовуючий пристрій - це блок ЕОМ, призначений для тимчасового (оперативна пам'ять) та тривалого (постійна пам'ять) зберігання програм, вхідних і результуючих даних та деяких проміжних результатів. Інформація в оперативній пам'яті зберігається тимчасово лише при включеному живленні, але оперативна пам'ять має більшу швидкодію. В постійній пам'яті дані можуть зберігатися навіть при вимкненому комп'ютері, проте швидкість обміну даними між постійною пам'яттю та центральним процесором, у переважній більшості випадків, значно менша.

Арифметико-логічний пристрій - це блок ЕОМ, в якому відбувається перетворення даних за командами програми: арифметичні дії над числами, перетворення кодів та ін.

Керуючий пристрій координує роботу всіх блоків комп'ютера. У певній послідовності він вибирає з оперативної пам'яті команду за командою. Кожна команда декодується, за потреби елементи даних з указаних в команді комірок оперативної пам'яті передаються в АЛП. АЛП настроюється на виконання дії, вказаної поточною командою (в цій дії можуть брати участь також пристрої введення-виведення); дається команда на виконання цієї дії. Цей процес буде продовжуватися доти, доки не виникне одна з наступних ситуацій: вичерпано вхідні дані, з одного з пристроїв надійшла команда на припинення роботи, вимкнено живлення комп'ютера.

Описаний принцип побудови ЕОМ носить назву архітектури фон Неймана - американського вченого угорського походження Джона фон Неймана, який її запропонував.

Сучасну архітектуру комп'ютера визначають також такі принципи:

1.      Принцип програмного керування. Забезпечує автоматизацію процесу обчислень на ЕОМ. Згідно з цим принципом, запропонованим англійським математиком Ч.Беббіджем у 1833 р., для розв'язання кожної задачі складається програма, що визначає послідовність дій комп'ютера. Ефективність програмного керування є високою тоді, коли задача розв'язується за тією самою програмою багато разів (хоч і за різних початкових даних).

2.      Принцип програми, що зберігається в пам'яті. Згідно з цим принципом, сформульованим Дж. фон Нейманом, команди програми подаються, як і дані, у вигляді чисел й обробляються так само, як і числа, а сама програма перед виконання завантажується в оперативну пам'ять. Це прискорює процес її виконання.

3.      Принцип довільного доступу до пам'яті. Згідно з цим принципом, елементи програм та даних можуть записуватися у довільне місце оперативної пам'яті. Довільне місце означає можливість звернутися до будь-якої заданої адреси (до конкретної ділянки пам'яті) без перегляду попередніх.

На підставі цих приниців можна стверджувати, що сучасний комп'ютер - технічний пристрій, який після введення в пам'ять початкових даних у вигляді цифрових кодів і програми їх обробки, вираженої також цифровими кодами, здатний автоматично здійснити обчислювальний процес, заданий програмою, і видати готові результати розв'язання задачі у формі придатній для сприйняття людиною.

Реальна структура комп'ютера значно складніша, ніж розглянута вище (її можна назвати логічної структурою). У сучасних комп'ютерах, зокрема персональних, все частіше здійснюється відхід від традиційної архітектури фон Неймана, зумовлений прагненням розробників та користувачів до підвищення якості та продуктивності комп'ютерів. Якість ЕОМ характеризується багатьма показниками. Це і набір команд, які комп'ютер здатний розуміти, і швидкість роботи (швидкодія) центрального процесора, кількість периферійних пристроїв введення-виведення, які можна приєднати до комп'ютера одночасно і т.д. Головним показником є швидкодія - кількість операцій, яку процесор здатний виконати за одиницю часу. На практиці корситувача більше цікавить продуктивність комп'ютера - показник його ефективної швидкодії, тобто здатності не просто швидко функціонувати, а швидко розв'язувати конкретні поставлені задачі.

Як результат, всі ці та інші фактори спричинили принципове і конструктивне вдосконалення елементної бази комп'ютерів, тобто створення нових, більш швидких, надійних і зручних у роботі процесорів, запам'ятовуючих пристроїв, пристроїв введення-виведення і т.д. Проте, слід усвідомлювати, що швидкість роботи елементів неможливо збільшувати безмежно (існують сучасні технологічні обмеження та обмеження, зумовлені фізичними законами). Тому розробники комп'ютерної техніки шукають вирішення цієї проблеми вдосконаленням архітекутри ЕОМ.

Так, з'явилися комп'ютери з багатопроцесорною архітектурою, в яких кілька процесорів працюють одночасно, а це означає, що продуктивність такого комп'ютера дорівнює сумі продуктивностей процесорів. У потужних комп'ютерах, призначених для складних інженерних розрахунків і систем автоматизованого проектування (САПР), часто встановлюють два або чотири процесори. У надпотужних ЕОМ (такі машини можуть, наприклад, моделювати ядерні реакції в режимі реального часу, передбачати погоду в глобальному масштабі) кількість процесорів досягає кількох десятків.

Швидкість роботи комп'ютера істотно залежить від швидкодії оперативної пам'яті. Тому постійно ведуться пошуки елементів для оперативної пам'яті, які потребували б якомога менше часу на операції читання-запису. Але разом із швидкодією зростає вартість елементів пам'яті, тому нарощення швидкодійної оперативної пам'яті потрібної ємності не завжди прийнятна економічно.

Проблема вирішується побудовою багаторівневої пам'яті. Оперативна пам'ять складається з двох-трьох частин: основна частина великої ємності будується на відносно повільних (більш дешевих) елементах, а додаткова (так звана кеш-пам'ять) складається зі швидкодійних елементів. Дані, до яких процесор звертається найчастіше містяться в кеш-пам'яті, а більший обсяг оперативної інформації зберігається в основній пам'яті.

Раніше роботою пристроїв введення-виведення керував центральний процесор, що займало в нього чимало часу. Архітектура сучасних комп'ютерів передбачає наявність каналів прямого доступу до оперативної пам'яті для обміну даними з пристроями введення-виведення без участі центрального процесора, а також передачу більшості функцій керування периферійними пристроями спеціалізованим процесорам, що розвантажує центральний процесор і підвищує його продуктивність.

Методи класифікації комп'ютерів.

Номенклатура видів комп'ютерів на сьогодні величезна: машини розрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і т.д. Тому класифікують ЕОМ за різними ознаками. Слід зауважити, що будь-яка класифікація є певною мірою умовна, оскільки розвиток комп'ютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад, сьогоднішня мікро-ЕОМ не поступається за потужністю міні-ЕОМ п'ятирічної давності і навіть суперкомп'ютерам віддаленішого минулого. Крім того, зарахування комп'ютерів до певного класу досить умовне як через нечіткість розмежування груп, так і в наслідок впровадження в практику замовного складання комп'юерів, коли номенклатуру вузлів і конкретні моделі їх адаптують до вимог замовника. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації комп'ютерів.

Класифікація за призначенням

·         великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ);

·         міні ЕОМ;

·         мікро ЕОМ;

·         персональні комп'ютери.

Великі ЕОМ (Main Frame)

Застосовують для обслуговування великих галузей народного господарства. Вони характеризуються 64-розрядними паралельно працюючими процесорами (кількість яких досягає до 100), інтегральною швидкодією до десятків мільярдів операцій за секунду, багатокористувацьким режимом роботи. Домінуюче положення у випуску комп'ютерів такого класу займає фірма IBM (США). Найбільш відомими моделями супер-ЕОМ є: IBM 360, IBM 370, IBM ES/9000, Cray 3, Cray 4, VAX-100, Hitachi, Fujitsu VP2000.

На базі великих ЕОМ створюють обчислювальний центр, що містить декілька відділів або груп (структура якого зображена на мал. 2). Штат обслуговування - десятки людей.

Мал.2. Структура обчислювального центру на базі великої ЕОМ

Центральний процесор - основний блок ЕОМ, у якому відбувається обробка даних і обчислення результатів. Уявляє собою декілька системних блоків в окремій кімнаті, де підтримується постійна температура та вологість повітря.

Група системного програмування - займається розробкою, відлагодженням і втіленням програмного забезпечення, потрібного для функціонування обчислювальної системи. Системні програми забезпечують взаємодію програм з обладнанням, тобто програмно-апаратний інтерфейс обчислювальної системи.

Група прикладного програмування - займається створенням програм для виконання конкретних дій з даними, тобто забезпечення користувацького інтерфейсу обчислювальної системи.

Група підготовки даних - займається підготовкою даних, які будуть опрацьовані на прикладних програмах, створених прикладними програмістами. Зокрема, це набір тексту, сканування зображень, заповнення баз даних.

Група технічного забезпечення - займається технічним обслуговуванням всієї обчислювальної системи, ремонтом та відлагодженням апаратури, під'єднанням нових пристроїв.

Група інформаційного забезпечення - забезпечує технічною інформацією всі підрозділи обчислювального центру, створює і зберігає архіви розроблених програм (бібліотеки програм) та накопичених даних (банки даних).

Відділ видачі даних - отримує дані від центрального процесора і перетворює їх у форму, зручну для замовника (роздрук).

Великим ЕОМ притаманна висока вартість обладнання та обслуговування, тому робота організована у неперервний цикл.

Міні ЕОМ

Подібна до великих ЕОМ, але менших розмірів. Використовують у великих підприємствах, наукових закладах і установах. Часто використовують для керування виробничими процесами. Характеризуються мультипроцесорною архітектурою, підключенням до 200 терміналів, дисковими запам'ятовуючими пристроями, що нарощуються до сотень гігабайт, розгалуженою периферією. Для організації роботи з мініЕОМ, потрібен обчислювальний центр, але менший ніж для великих ЕОМ.

МікроЕОМ

Доступні багатьом установам. Для обслуговування достатньо обчислювальної лабораторії у складі декількох чоловік, з наявністю прикладних програмістів. Необхідні системні програми купуються разом з мікроЕОМ, розробку прикладних програм замовляють у великих обчислювальних центрах або спеціалізованих організаціях.

Програмісти обчислювальної лабораторії займаються втіленням придбаного або замовленого програмного забезпечення, виконують його налаштування і узгоджують його роботу з іншими програмами та пристроями комп'ютера. Можуть вносити зміни в окремі фрагменти програмного та системного забезпечення.

Персональні комп'ютери

Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний комп'ютер (ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний задовольнити потреби малих підприємств та окремих осіб. З появою Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогою персонального комп'ютера можна користуватись науковою, довідковою, учбовою та розважальною інформацією.

Персональні комп'ютери умовно можна поділити на професійні та побутові, але в зв'язку із здешевленням апаратної частини, межі між нами розмиваються. З 1999 року задіяний міжнародний сертифікаційний стандарт - специфікація РС99:

·         масовий персональний комп'ютер (Consumer PC)

·         діловий персональний комп'ютер (Office PC)

·         портативний персональний комп'ютер (Mobile PC)

·         робоча станція (WorkStation)

·         розважальний персональний комп'ютер (Entertaiment PC)

Більшість персональних комп'ютерів на ринку підпадають до категорії масових ПК. Ділові ПК - мають мінімум засобів відтворення графіки та звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів з'єднання віддаленого доступу (комп'ютерний зв'язок). Робочі станції - збільшені вимоги до пристроїв збереження даних. Розважальні ПК - основний акцент до засобів відтворення графіки та звуку.

Класифікація по рівню спеціалізації

·         універсальні;

·         спеціалізовані.

На базі універсальних ПК можна створити будь-яку конфігурацію для роботи з графікою, текстом, музикою, відео тощо. Спеціалізовані ПК створені для рішення конкретних задач, зокрема, бортові комп'ютери у літаках та автомобілях. Спеціалізовані мініЕОМ для роботи з графікою (кіно- відеофільми, реклама) називаються графічними станціями. Спеціалізовані комп'ютери, що об'єднують комп'ютери у єдину мережу, називаються файловими серверами. Комп'ютери, що забезпечують передачу інформації через Інтернет, називаються мережними серверами.

Класифікація за розміром

·         настільні (desktop);

·         портативні (notebook);

·         кишенькові (palmtop).

Найбільш поширеними є настільні ПК, які дають змогу легко змінювати конфігурацію. Портативні зручні для користування, мають засоби комп'ютерного зв'язку. Кишенькові моделі можна назвати 'інтелектуальними' записниками, дозволяють зберігати оперативні дані і отримувати швидкий доступ.

Класифікація за сумісністю

Існує безліч видів і типів комп'ютерів, що збираються з деталей, які виготовлені різними виробниками. Важливим є сумісність забезпечення комп'ютера:

·         апаратна сумісність (платформа IBM PC та Apple Macintosh)

·         сумісність на рівні операційної системи;

·         програмна сумісність;

·         сумісність на рівні даних.

 

3) Загальна характеристика складових комп'ютера

Комп'ютер - це універсальна технічна система, спроможна чітко виконувати визначену послідовність операцій певної програми. Персональним комп'ютером (ПК) може користуватись одна людина без допомоги обслуговуючого персоналу. Взаємодія з користувачем відбувається через багато середовищ, від алфавітно-цифрового або графічного діалогу за допомогою дисплея, клавіатури та мишки до пристроїв віртуальної реальності.

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

·         системний блок

·         монітор

·         клавіатура

Комп'ютери випускаються і у портативному варіанті (laptop або notebook виконання). В цьому випадку, системний блок, монітор та клавіатура містяться в одному корпусі: системний блок прихований під клавіатурою, а монітор вбудований у кришку.

Системний блок - основна складова, в середині якої містяться найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного блока називають внутрішніми, а пристрої, що під'єднуються ззовні називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний (BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower). Корпуси горизонтального виконання є двох форматів: вузький (Full-AT) та надто вузький (Baby-AT). Корпуси персональних комп'ютерів мають різні конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури, шторки від пилу).

Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку живлення є одним із параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є потужність 200-250 Вт.

Основними вузлами системного блоку є:

·         електричні плати, що керують роботою комп'ютера (мікропроцесор, оперативна пам'ять, контролери пристроїв тощо);

·         накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або запису інформації;

·         накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

Основною платою ПК є материнська плата (MotherBoard). На ній розташовані:

·         процесор - основна мікросхема, що виконує математичні та логічні операції;

·         чіпсет (мікропроцесорний комплект) - набір мікросхем, що керують роботою внутрішніх пристроїв ПК і визначають основні функціональні можливості материнської плати;

·         шини - набір провідників, по яких відбувається обмін сигналами між внутрішніми пристроями комп'ютера;

·         оперативний запам'ятовуючий пристрій (ОЗП) - набір мікросхем, що призначені для тимчасового зберігання даних, поки включений комп'ютер;

·         постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП) - мікросхема, призначена для довготривалого зберігання даних, навіть при вимкненому комп'ютері;

·         роз'єми для під'єднання додаткових пристроїв (слоти).

Процесор

Процесор - головна мікросхема комп'ютера, його "мозок". Він дозволяє виконувати програмний код, що знаходиться у пам'яті і керує роботою всіх пристроїв комп'ютера. Швидкість його роботи визначає швидкодію комп'ютера. Конструктивно, процесор - це кристал кремнію дуже маленьких розмірів. Процесор має спеціальні комірки, які називаються регістрами. Саме в цих регістрах містяться команди, які виконуються процесором, а також дані, якими оперують ці команди. Робота процесора полягає у вибиранні з пам'яті у певній послідовності команд та даних і виконанні їх. На цьому і базується виконання програм. У ПК обов'язково має бути присутній центральний процесор (Central Rpocessing Unit - CPU), який виконує всі основні операції. Часто ПК оснащений додатковими сопроцесорами, орієнтованими на ефективне виконання специфічних функцій, такими як, математичний сопроцесор для обробки числових даних у форматі з плаваючою точкою, графічний сопроцесор для обробки графічних зображень, сопроцесор введення/виведення для виконання операції взаємодії з периферійними пристроями.

Основними параметрами процесорів є:

·         тактова частота,

·         розрядність,

·        робоча напруга,

·        коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти,

·        розмір кеш пам'яті.

Тактова частота визначає кількість елементарних операцій (тактів), що виконуються процесором за одиницю часу. Тактова частота сучасних процесорів вимірюється у МГц (1 Гц відповідає виконанню однієї операції за одну секунду, 1 МГц=106 Гц). Чим більша тактова частота, тим більше команд може виконати процесор, і тим більша його продуктивність. Перші процесори, що використовувалися в ПК працювали на частоті 4,77 МГц, а сьогодні робочі частоти найсучасніших процесорів досягли позначки в 2 ГГц (1 ГГц = 103 МГц).

Розрядність процесора показує, скільки біт даних він може прийняти і обробити в свої регістрах за один такт. Розрядність процесора визначається розрядністю командної шини, тобто кількістю провідників у шині, по якій передаються команди. Сучасні процесори сімейства Intel є 32-розрядними.

Робоча напруга процесора забезпечується материнською платою, тому різним маркам процесорів відповідають різні материнські плати. Зараз робоча напруга процесорів не перевищує 3 В. Пониження робочої напруги дозволяє зменшити розміри процесорів, а також зменшити тепловиділення в процесорі, що дозволяє збільшити його продуктивність без загрози перегріву.

Коефіцієнт внутрішнього домноження тактової частоти - це коефіцієнт, на який слід помножити тактову частоту материнської плати, для досягнення частоти процесора. Тактові сигнали процесор отримує з материнської плати, яка з чисто фізичних причин не може працювати на таких високих частотах, як процесор. На сьогодні тактова частота материнських плат складає 100-133 МГц. Для отримання більш високих частот у процесорі відбувається внутрішнє домноження на коефіцієнт 4, 4.5, 5 і більше.

Кеш-пам'ять. Обмін даними всередині процесора відбувається набагато швидше ніж обмін даними між процесором і оперативною пам'яттю. Тому, для того щоб зменшити кількість звертань до оперативної пам'яті, всередині процесора створюють так звану надоперативну або кеш-пам'ять. Коли процесору потрібні дані, він спочатку звертається до кеш-пам'яті, і тільки якщо там потрібні дані відсутні, відбувається звертання до оперативної пам'яті. Чим більший розмір кеш-пам'яті, тим більша ймовірність, що необхідні дані знаходяться там. Тому високопродуктивні процесори оснащуються підвищеними обсягами кеш-пам'яті. Розрізняють кеш-пам'ять першого рівня (виконується на одному кристалі з процесором і має об'єм порядку декілька десятків Кбайт), другого рівня (виконується на окремому кристалі, але в межах процесора, з об'ємом в сто і більше Кбайт) та третього рівня (виконується на окремих швидкодійних мікросхемах із розташуванням на материнській платі і має обсяг один і більше Мбайт).

У процесі роботи процесор обробляє дані, що знаходяться в його регістрах, оперативній пам'яті та зовнішніх портах процесора. Частина даних інтерпретується як власне дані, частина даних - як адресні дані, а частина - як команди. Сукупність різноманітних команд, які може виконати процесор над даними, утворює так звану систему команд процесора. Чим більший набір команд процесора, тим складніша його архітектура, тим довший запис команд у байтах і тим довша середня тривалість виконання команд.

Так, процесори Intel, які використовуються в IBM-сумісних ПК, нараховують більше тисячі команд і відносяться до так званих процесорів із розширеною системою команд - CISC-процесорів (CISC - Complex Instruction Set Computing). На противагу CISC-процесорам розроблено процесори архітектури RISC із скороченою системою команд (RISC - Reduced Instruction Set Computing). При такій архітектурі кількість команд набагато менша, і кожна команда виконується швидше. Таким чином, програми, що складаються з простих команд виконуються набагато швидше на RISC-процесорах.

Зворотна сторона скороченої системи команд полягає в тому, що складні операції доводиться емулювати далеко не завжди ефективною послідовністю простіших команд. Тому CISC-процесори використовуються в універсальних комп'ютерних системах, а RISC-процесори - у спеціалізованих. Для ПК платформи IBM PC домінуючими є CISC-процесори фірми Intel, хоча останнім часом компанія AMD виготовляє процесори сімейства AMD-K6, які мають гібридну архітектуру (внутрішнє ядро цих процесорів виконане по RISC-архітектурі, а зовнішня структура - по архітектурі CISC).

В комп'ютерах IBM PC використовують процесори, розроблені фірмою Intel, або сумісні з ними процесори інших фірм, що відносяться до так званого сімейства x86. Родоначальником цього сімейства був 16-розрядний процесор Intel 8086. В подальшому випускалися процесори Intel 80286, Intel 80386, Intel 80486 із модифікаціями, різні моделі Intel Pentium, Pentium MMX, Pentium Pro, Pentium II, Celeron, Pentium III. Найновішою моделлю фірми Intel є процесор Pentium IV. Серед інших фірм-виробників процесорів слід відзначити AMD із моделями AMD-K6, Athlon, Duron та Cyrix.

Шини

З іншими пристроями, і в першу чергу з оперативною пам'яттю, процесор зв'язаний групами провідників, які називаються шинами. Основних шин три:

·         шина даних,

·         адресна шина,

·         командна шина.

Адресна шина. Дані, що передаються по цій шині трактуються як адреси комірок оперативної пам'яті. Саме з цієї шини процесор зчитує адреси команд, які необхідно виконати, а також дані, із якими оперують команди. У сучасних процесорах адресна шина 32-розрядна, тобто вона складається з 32 паралельних провідників.

Шина даних. По цій шині відбувається копіювання даних з оперативної пам'яті в регістри процесора і навпаки. У ПК на базі процесорів Intel Pentium шина даних 64-розрядна. Це означає, що за один такт на обробку поступає відразу 8 байт даних.

Командна шина. По цій шині з оперативної пам'яті поступають команди, які виконуються процесором. Команди представлені у вигляді байтів. Прості команди вкладаються в один байт, але є й такі команди, для яких потрібно два, три і більше байтів. Більшість сучасних процесорів мають 32-розрядну командну шину, хоча існують 64-розрядні процесори з командною шиною.

Шини на материнській платі використовуються не тільки для зв'язку з процесором. Усі інші внутрішні пристрої материнської плати, а також пристрої, що підключаються до неї, взаємодіють між собою за допомогою шин. Від архітектури цих елементів багато в чому залежить продуктивність ПК у цілому.

Розглянемо коротко основні шинні інтерфейси материнських плат.

ISA (Industry Standard Architecture). Дозволяє зв'язати між собою всі пристрої системного блоку, а також забезпечує просте підключення нових пристроїв через стандартні слоти. Пропускна здатність складає до 5,5 Мбайт/с. У сучасних комп'ютерах може використовуватися лише для під'єднання зовнішніх пристроїв, що не вимагають більшої пропускної здатності (звукові карти, модеми і т.д.).

EISA (Extended ISA). Розширення стандарту ISA. Пропускна здатність зросла до 32 Мбайт/с. Як і стандарт ISA, цей стандарт вважається таким, що вичерпав свої можливості (у майбутньому випуск плат, що підтримують ці інтерфейси припиниться).

VLB (VESA Local Bus). Інтерфейс локальної шини стандарту VESA. Локальна шина з'єднує процесор з оперативною пам'яттю в обхід основної шини. Вона працює на більшій частоті, ніж основна шина, що дозволяє збільшити швидкість передавання даних. Пізніше в локальну шину "врізали" інтерфейс для підключення відеоадаптера, який також вимагає підвищеної пропускної здатності, що і призвело до появи стандарту VLB. Пропускна здатність - до 130 Мбайт/с, робоча тактова частота - 50 МГц (але вона залежить від кількості пристроїв, під'єднаних до шини, що є головним недоліком інтерфейсу VLB).

PCI (Peripherial Component Interconnect). Стандарт підключення зовнішніх пристроїв, введений в ПК на базі процесора Pentium. За своєю суттю, це також інтерфейс локальної шини з роз'ємами для під'єднання зовнішніх компонентів. Даний інтерфейс підтримує частоту шини до 66 МГц і забезпечує швидкодію до 264 Мбайт/с незалежно від кількості під'єднаних пристроїв. Важливим нововведенням цього стандарту була підтримка механізму plug-and-play, суть якого полягає в тому, що після фізичного підключення зовнішнього пристрою до роз'єму шини PCI відбувається автоматичне конфігурування цього пристрою.

FSB (Front Side Bus). Починаючи з процесора Pentium Pro для зв'язку з оперативною пам'яттю використовується спеціальна шина FSB. Ця шина працює на частоті 100-133 МГц і має пропускну здатність до 800 Мбайт/с. Частота шини FSB є основним параметром, саме вона вказується в специфікації материнської плати. За шиною PCI залишилася лише функція підключення нових зовнішніх пристроїв.

AGP (Advanced Graphic Port). Спеціальний шинний інтерфейс для підключення відеоадаптерів. Розроблений у зв'язку з тим, що параметри шини PCI не відповідають вимогам відеоадаптерів на швидкодію. Частота цієї шини - 33 або 66 МГц, пропускна здатність до 1066 Мбайт/с.

USB (Universal Serial Bus). Стандарт універсальної послідовної шини визначає новий спосіб взаємодії комп'ютера з периферійним обладнанням. Він дозволяє підключати до 256 різних пристроїв із послідовним інтерфейсом, причому пристрої можуть під'єднуватися ланцюжком. Продуктивність шини USB відносно невелика і складає 1,55 Мбіт/с. Серед переваг цього стандарту слід відзначити можливість підключати і відключати пристрої в "гарячому режимі" (тобто без перезавантаження комп'ютера), а також можливість об'єднання декількох комп'ютерів у просту мережу без використання спеціального апаратного та програмного забезпе-чення.

Внутрішня пам'ять

Під внутрішньою пам'яттю розуміють всі види запам'ятовуючих пристроїв, що розташовані на материнській платі. До них відносяться:

·         оперативна пам'ять,

·         постійна пам'ять,

·         енергонезалежна пам'ять.

Оперативна пам'ять RAM (Random Access Memory).

Пам'ять RAM - це масив кристалічних комірок, що здатні зберігати дані. Вона використовується для оперативного обміну інформацією (командами та даними) між процесором, зовнішньою пам'яттю та периферійними системами. З неї процесор бере програми та дані для обробки, до неї записуються отримані результати. Назва "оперативна" походить від того, що вона працює дуже швидко і процесору не потрібно чекати при зчитуванні даних з пам'яті або запису. Однак, дані зберігаються лише тимчасово при включеному комп'ютері, інакше вони зникають.

За фізичним принципом дії розрізняють динамічну пам'ять DRAM і статичну пам'ять SRAM. Комірки динамічної пам'яті можна представити у вигляді мікроконденсаторів, здатних накопичувати електричний заряд. Недоліки пам'яті DRAM: повільніше відбувається запис і читання даних, потребує постійної підзарядки. Переваги: простота реалізації і низька вартість. Комірки статичної пам'яті можна представити як електронні мікроелементи - тригери, що складаються з транзисторів. У тригері зберігається не заряд, а стан (включений/виключений). Переваги пам'яті SRAM: значно більша швидкодія. Недоліки: технологічно складніший процес виготовлення, і відповідно, більша вартість. Мікросхеми динамічної пам'яті використовуються як основна оперативна пам'ять, а мікросхеми статичної - для кеш-пам'яті.

Кожна комірка пам'яті має свою адресу, яка виражається числом. В сучасних ПК на базі процесорів Intel Pentuim використовується 32-розрядна адресація. Це означає, що всього незалежних адрес є 232, тобто можливий адресний простір складає 4,3 Гбайт. Однак, це ще не означає, що саме стільки оперативної пам'яті має бути в системі. Граничний розмір обсягу пам'яті визначається чіпсетом материнської плати і зазвичай складає декілька сот мегабайт.

Оперативна пам'ять у комп'ютері розміщена на стандартних панельках, що звуться модулями. Модулі оперативної пам'яті вставляють у відповідні роз'єми на материнській платі. Конструктивно модулі пам'яті мають два виконання - однорядні (SIMM - модулі) та дворядні (DIMM - модулі). На комп'ютерах з процесорами Pentium однорядні модулі можна застосовувати лише парами (кількість роз'ємів для їх встановлення на материнській платі завжди парне). DIMM - модулі можна встановлювати по одному. Комбінувати на одній платі різні модулі не можна. Основними характеристиками модулів оперативної пам'яті є:об'єм пам'яті та час доступу. SIMM- модулі є об'ємом 4, 8, 16, 32 мегабайти; DIMM - модулі - 16, 32, 64, 128, 256 Мбайт. Час доступу показує, скільки часу необхідно для звертання до комірок пам'яті, чим менше, тим краще. Вимірюється у наносекундах. SIMM - модулі - 50-70 нс, DIMM - модулі - 7-10 нс.

Постійна пам'ять ROM (Read Only Memory)

В момент включення комп'ютера в його оперативній пам'яті відсутні будь-які дані, оскільки оперативна пам'ять не може зберігати дані при вимкненому комп'ютері. Але процесору необхідні команди, в тому числі і відразу після включення. Тому процесор звертається за спеціальною стартовою адресою, яка йому завжди відома, за своєю першою командою. Ця адреса вказує на пам'ять, яку прийнято називати постійною пам'яттю ROM або постійним запам'ятовуючим пристроєм (ПЗП). Мікросхема ПЗП здатна тривалий час зберігати інформацію, навіть при вимкненому комп'ютері. Кажуть, що програми, які знаходяться в ПЗП, "зашиті" у ній - вони записуються туди на етапі виготовлення мікросхеми. Комплект програм, що знаходиться в ПЗП утворює базову систему введення/виведення BIOS (Basic Input Output System). Основне призначення цих програм полягає в тому, щоб перевірити склад та працездатність системи та забезпечити взаємодію з клавіатурою, монітором, жорсткими та гнучкими дисками.

Енергонезалежна пам'ять CMOS

Робота таких стандартних пристроїв, як клавіатура, може обслуговуватися програмами BIOS, але такими засобами неможливо забезпечити роботу з усіма можливими пристроями (у зв'язку з їх величезною різноманітністю та наявністю великої кількості різних параметрів). Але для своєї роботи програми BIOS вимагають всю інформацію про поточну конфігурацію системи. З очевидних причин цю інформацію не можна зберігати ні в оперативній пам'яті, ні в постійній.

Спеціально для цих цілей на материнській платі є мікросхема енергонезалежної пам'яті, яка по технології виготовлення називається CMOS. Від оперативної пам'яті вона відрізняється тим, що її вміст не зникає при вимкненні комп'ютера, а від постійної пам'яті вона відрізняється тим, що дані можна заносити туди і змінювати самостійно, у відповідності з тим, яке обладнання входить до складу системи. Мікросхема пам'яті CMOS постійно живиться від невеликої батарейки, що розташована на материнській платі. У цій пам'яті зберігаються дані про гнучкі та жорсткі диски, процесори і т.д. Той факт, що комп'ютер чітко відслідковує дату і час, також пов'язаний з тим, що ця інформація постійно зберігається (і обновлюється) у пам'яті CMOS. Таким чином, програми BIOS зчитують дані про склад комп'ютерної системи з мікросхеми CMOS, після чого вони можуть здійснювати звертання до жорсткого диска та інших пристроїв.

Зовнішня пам'ять - це пам'ять, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених для довготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечення комп'ютера. Пристрої зовнішньої пам'яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп'ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам'ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі - це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам'яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями.

Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняють накопичувачі зі змінними і постійними носіями. Привід - це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії та виглядом носія. Носій - це фізичне середовище зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За принципом запам'ятовування розрізняють магнітні, оптичні та магнітооптичні носії. Стрічкові носії можуть бути лише магнітними, у дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичні методи запису-зчитування інформації.

Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД)

НЖМД - це основний пристрій для довготривалого збереження великих об'ємів даних та програм. Інші назви: жорсткий диск, вінчестер, HDD (Hard Disk Drive). Ззовні, вінчестер являє собою плоску герметично закриту коробку, всередині якої знаходяться на спільній осі декілька жорстких алюмінієвих або скляних пластинок круглої форми. Поверхня кожного з дисків покрита тонким феромагнітним шаром (речовини, що реагує на зовнішнє магнітне поле), власне на ньому зберігаються записані дані. При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини (крім крайніх) за допомогою блоку спеціальних магнітних головок. Кожна головка знаходиться над робочою поверхнею диска на відстані 0,5-0,13 мкм. Пакет дисків обертається безперервно і з великою частотою (4500-10000 об/хв), тому механічний контакт головок і дисків недопустимий.

Запис даних у жорсткому диску здійснюється наступним чином. При зміні сили струму, що проходить через головку, відбувається зміна напруженості динамічного магнітного поля в щілині між поверхнею та головкою, що приводить до зміни стаціонарного магнітного поля феромагнітних частин покриття диску. Операція зчитування відбувається у зворотному порядку. Намагнічені частинки феромагнітного покриття спричиняють електрорушійну силу самоіндукції магнітної головки. Електромагнітні сигнали, що виникають при цьому, підсилюються й передаються на обробку.

Роботою вінчестера керує спеціальний апаратно-логічний пристрій - контролер жорсткого диска. В минулому це була окрема дочірня плата, яку під'єднували через слоти до материнської плати. У сучасних комп'ютерах функції контролера жорсткого диска виконують спеціальні мікросхеми, розташовані в чіпсеті.

У накопичувачі може бути до десятьох дисків. Їх поверхня розбивається на кола, що називаються доріжками (track). Кожна доріжка має свій номер. Доріжки з однаковими номерами, що розташовані одна над одною на різних дисках утворюють циліндр. Доріжки на диску розбиті на сектори (нумерація починається з одиниці). Сектор займає 571 байт: 512 відведено для запису потрібної інформації, решта під заголовок (префікс), що визначає початок і номер секції та закінчення (суфікс), де записана контрольна сума, потрібна для перевірки цілісності збережених даних. Сектори й доріжки утворюються під час форматування диска. Форматування виконує користувач за допомогою спеціальних програм. Ніяка інформація не може бути записана на неформатований диск. Жорсткий диск може бути розбитий на логічні диски. Це зручно, оскільки наявність декількох логічних дисків спрощує структуризацію даних, що зберігаються на жорсткому диску.

Існує величезна кількість різноманітних моделей жорстких дисків багатьох фірм, таких як Seagate, Maxtor, Quantum, Fujitsu і т.д. Щоб забезпечити сумісність вінчестерів, розроблено стандарти на їх характеристики, які визначають номенклатуру з'єднувальних провідників, їх розміщення в перехідних роз'ємах, електричні параметри сигналів. Найпоширенішими нині є стандарти інтерфейсів IDE (Integrated Drive Electronics) або ATA та більш продуктивні EIDE (Enhanced IDE) і SCSI (Small Computer System Interface). Саме характеристики цих інтерфейсів, за допомогою яких вінчестери зв'язані з материнською платою, у значній мірі визначають продуктивність сучасних жорстких дисків. Серед інших параметрів, що впливають на швидкодію HDD слід відзначити такі:

·                     швидкість обертання дисків - в наш час випускаються накопичувачі EIDE із частотою обертання 4500-7200 об/хв, і накопичувачі SCSI - 7500-10000 об/хв;

·                     ємність кеш-пам'яті - у всіх сучасних дискових накопичувачах встановлюється кеш-буфер, який дає змогу прискорити обмін даними; чим більша його ємність, тим вища ймовірність того, що в кеш-пам'яті буде необхідна інформація, якої не треба прочитувати з диску (цей процес у тисячі разів повільніший); ємність кеш-буфера в різних пристроях може змінюватися в межах від 64 Кбайт до 2Мбайт;

·                     середній час доступу - це час (у мілісекундах), на протязі якого блок головок зміщуються з одного циліндра на інший. Залежить від конструкції приводу головок і складає приблизно 10-13 мілісекунд;

·                     час затримки - це час від моменту позиціювання блоку головок на потрібний циліндр до позиціювання конкретної головки на конкретний сектор, іншими словами, це час пошуку потрібного сектора;

·                     швидкість обміну - визначає об'єми даних, які можуть бути передані з накопичувача до мікропроцесора та в зворотному напрямку за певні проміжки часу. Максимальне значення цього параметра дорівнює пропускній здатності дискового інтерфейсу і залежить від того, який режим використовується PIO або DMA; в режимі PIO обмін даними між диском і контролером відбувається за безпосередньої участі центрального процесора, чим більший номер режиму PIO, тим вища швидкість обміну; робота в режимі DMA (Direct Memory Access) дозволяє передавати дані безпосередньо в оперативну пам'ять без участі процесора; швидкість передавання даних у сучасних жорстких дисках коливається в діапазоні 30-60 Мбайт/с.

Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД)

НГМД або дисковод вмонтований у системний блок. Гнучкі носії для НГМД випускають у вигляді дискет (інша назва флопі-диск). Власне носій - це плоский диск зі спеціальної, достатньо міцної плівки, покритий феромагнітним шаром і поміщений у захисний конверт із рухомою засувкою у верхній частині. Дискети використовуються, в основному, для оперативного перенесення невеликих об'ємів інформації з одного комп'ютера на інший. Дані, записані на дискеті можна захистити від стирання чи перезапису. Для цього потрібно пересунути маленьку захисну засувку в нижній частині дискети таким чином, щоб утворилося відкрите віконце. Для того, щоб дозволити запис цю засувку слід перемістити назад і закрити віконце.

Лицьова панель дисководу виведена на передню панель системного блоку, на якій розташовані кишенька, закрита шторкою, куди вставляють дискету, кнопка для виймання дискети та лампочка-індикатор. Дискета вставляється у дисковод верхньою засувкою вперед, її потрібно вставити у кишеню накопичувача і плавно просунути вперед до звуку щиглика. Правильний напрямок вставляння дискети помічено стрілкою на пластиковому корпусі. Щоб вийняти дискету з накопичувача, потрібно натиснути на його кнопку. Світловий індикатор на дисководі показує, що пристрій зайнятий (якщо лампочка світиться, виймати дискету не рекомендується). На відміну від жорсткого диска, диск у НГМД приводиться в обертання тільки за командою на читання або запис, в інший час він перебуває у спокої. Головка читання-запису під час роботи механічно контактує з поверхнею дискети, що призводить до швидкого зношування дискет.

Як і у випадку жорсткого диску, поверхня гнучкого диску розбивається на доріжки, які у свою чергу розбиваються на сектори. Сектори й доріжки утворюються під час форматування дискети. Зараз дискети поставляються відформатованими.

Основними параметрами дискети є технологічний розмір (у дюймах), щільність запису та повна ємність. За розмірами розрізняють 3,5-дюймові дискети та 5,25-дюймові дискети (зараз вже не використовуються). Щільність запису може бути простою SD (Single Density), подвійною DD (Double Density) та високою HD (High Density). Стандартна ємність 3,5-дюймової дискети - 1,44 Мбайт, можливим є використання дискет ємністю 720 Кбайт. На теперішній час стандартом є дискети розміром 3,5 дюйма, високої щільності HD, що мають ємність 1,44 Мбайта.

Під час користування дискетою слід дотримуватися таких правил:

·         не торкатись робочої поверхні дискети;

·         не вигинати дискету;

·         не знімати металічну засувку, забруднена дискета може пошкодити голівки ;

·         зберігати дискети подалі від джерела магнітних полів;

·         перед використанням перевірити дискету на наявність вірусів за допомогою антивірусної програми.

Накопичувачі на оптичних дисках

Накопичувач CD-ROM

Починаючи з 1995 року в базову конфі-гурацію персонального комп'ютера замість дисководів на 5,25 дюймів почали включати дисковод CD-ROM. Абревіатура CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory) перекладається як постійний запам'ятовуючий пристрій на основі компакт-дисків. Принцип дії цього пристрою полягає у зчитуванні цифрових даних за допомогою лазерного променя, що відбивається від поверхні диска. В якості носія інформації використовується звичайний компакт-диск CD. Цифровий запис на компакт-диск відрізняється від запису на магнітні диски високою щільністю, тому стандартний CD має ємність порядку 650-700 Мбайт. Такі великі об'єми характерні для мультимедійної інформації (графіка, музика, відео), тому дисководи CD-ROM відносяться до апаратних засобів мультимедіа. Крім мультимедійних видань (електронні книги, енциклопедії, музикальні альбоми, відеофільми, комп'ютерні ігри) на компакт-дисках розповсюджується також різноманітне системне та прикладне програмне забезпечення великих обсягів (операційні систе-ми, офісні пакети, системи програмування і т.д.)

Компакт-диски виготовляють із прозорого пластику діаметром 120 мм і товщиною 1,2 мм. На пластикову поверхню напилюється шар алюмінію або золота. В умовах масового виробництва запис інформації на диск відбувається шляхом витиснення на поверхні доріжки, у вигляді ряду заглиблень. Такий підхід забезпечує двійковий запис інформації. Заглиблення (pit - піт), поверхня (land - ленд). Логічний нуль може бути представлений як пітом, так і лендом. Логічна одиниця кодується переходом між пітом та лендом. Від центру до краю компакт-диску нанесена єдина доріжка у вигляді спіралі шириною 4 мкм із кроком 1,4 мкм. Поверхня диска розбита на три ділянки. Початкова (Lead-In) розташована в центрі диска і зчитується першою. В ній записано вміст диска, таблиця адрес всіх записів, мітка диска й інша службова інформація. Середня ділянка містить основну інформацію і займає більшу частину диска. Кінцева ділянка (Lead-Out) містить мітку кінця диску. Для штампування існує спеціальна матриця-прототип (мастер-диск) майбутнього диска, яка витискує доріжки на поверхні. Після штампування, на поверхню диска наносять захисну плівку з прозорого лаку.

Накопичувач CD-ROM містить:

·         електродвигун, що обертає диск;

·         оптичну систему, яка складається з лазерного випромінювача, оптичних лінз та датчиків і призначена для зчитування інформації з поверхні диска;

·         мікропроцесор, що керує механікою привода, оптичною системою і декодує прочитану інформацію у двійковий код.

Компакт-диск розкручується електродвигуном. На поверхні диска за допомогою приводу оптичної системи фокусується промінь із лазерного випромінювача. Промінь відбивається від поверхні диска і скрізь призму подається на датчик. Світловий потік перетворюється в електричний сигнал, який поступає у мікропроцесор, де він аналізується й перетворюється у двійковий код.

Основними характеристиками CD-ROM є:

·         швидкість передачі даних - вимірюється в кратних долях швидкості програвача аудіо компакт-дисків (150 Кбайт/сек) і характеризує максимальну швидкість з якою накопичувач пересилає дані в оперативну пам'ять комп'ютера, наприклад, 2-швидкісний CD-ROM (2x CD-ROM) буде зчитувати дані зі швидкістю 300 Кбайт/сек., 50-швидкісний (50x) - 7500 Кбайт/сек.;

·         час доступу - час, потрібний для пошуку інформації на диску, вимірюється у мілісекундах.

Основний недолік стандартних CD-ROM - неможливість записування даних, але існують пристрої однократного записування CD-R та багаторазового записування CD-RW.

Накопичувач CD-R (CD-Recordable)

Зовні схожі на накопичувачі CD-ROM і сумісні з ними за розмірами диска та форматами запису. Дають змогу виконати одноразовий запис і необмежену кількість зчитувань. Запис даних здійснюється за допомогою спеціального програмного забезпечення. Швидкість запису сучасних накопичувачів CD-R складає 4х-8х.

Накопичувач CD-RW (CD-ReWritable)

Використовуються для багаторазового запису даних, причому можна як просто дописати нову ін-формацію на вільний простір, так і повністю перезаписати диск новою інформацією (попередні дані знищуються). Як і у випадку з накопичувачами CD-R, для запису даних необхідно встановити в системі спеціальні програми, причому формат запису сумісний зі звичайним CD-ROM. Швидкість запису сучасних накопичувачів CD-RW складає 2х-4х.

Накопичувач DVD (Digital Video Disk)

Пристрій для читання цифрових відеозаписів. Зовні DVD-диск схожий на звичайний CD-ROM (діаметр - 120 мм, товщина 1,2 мм), однак відрізняється від нього тим, що на одній стороні DVD-диску може бути записано до 4,7 Гбайт, а на обох - до 9,4 Гбайт. У разі використання двошарової схеми запису на одному його боці можна розмістити вже до 8,5 Гбайт інформації, відповідно на обох боках - близько 17 Гбайт. DVD-диски допускають також перезапис інформації.

Найважливішим чинником, що стримує широке застосування накопичувачів CD-R, CD-RW та DVD, є висока вартість як їх самих, так і змінних носіїв.

 

4) Стандартні пристрої вводу-виводу

Процес взаємодії користувача з персональним комп'ютером (ПК) неодмінно включає процедури введення вхідних даних та отримання результатів обробки ПК цих даних. Тому обов'язковою частиною типової конфігурації ПК є різноманітні пристрої введення-виведення, серед яких можна виділити стандартні пристрої, без яких сучасний процес діалогу взагалі неможливий, та периферійні, тобто додаткові. До стандартних пристроїв введення-виведення відносяться монітор, клавіатура та маніпулятор "миша".

Монітор

У перших комп'ютерах моніторів не було. Користувачі мали набір світлодіодів, що блимали і роздрук результатів на принтері. З розвитком комп'ютерної техніки з'явились монітори і зараз вони є необхідною частиною базової конфігурації персонального комп'ютера.

Монітор (дисплей) - це стандартний пристрій виведення, призначений для візуального відображення текстових та графічних даних. В залежності від принципу дії, монітори поділяються на:

·         монітори з електронно-променевою трубкою;

·         дисплеї на рідких кристалах.

Монітор з електронно-променевою трубкою

Є подібним до телевізора. Електронно-променева трубка являє собою електронно-вакуумний пристрій у вигляді скляної колби, в горловині якої знаходиться електронна трубка, на дні - екран із шаром люмінофора. При нагріванні, електронна пушка випромінює потік електронів, які з високою швидкістю рухаються до екрана. Потік електронів (електронний промінь) проходить скрізь фокусуючу та нахиляючу котушку, що скеровують його у певну точку люмінофорного покриття екрану. Під дією електронів, люмінофор випромінює світло, яке бачить користувач. Люмінофор характеризується часом випромінювання післядії електронного потоку. Електронний промінь рухається досить швидко, розкреслюючи екран рядками зліва направо та зверху вниз. Під час розгортки, тобто пересування по екрану, промінь впливає на ті елементарні ділянки люмінофорного покриття, де має з'явитись зображення. Інтенсивність променя постійно змінюється, що обумовлює випромінювання відповідних ділянок екрана. Оскільки, випромінювання зникає дуже швидко, електронний промінь повинен неперервно пробігати по екрану, відновлюючи його.

Час випромінювання та частота поновлення зображення мають відповідати один одному. Переважно, частота вертикальної розгортки дорівнює 70-85 Гц, тобто зображення на екрані поновлюється 70-85 разів у секунду. Зниження частоти відновлення обумовлює блимання зображення, що втомлює очі. Відповідно, підвищення частоти оновлення приводить до розмивання або подвоєння контурів зображення. Монітори можуть мати як фіксовану частоту розгортки, так і різні частоти у деякому діапазоні.

Існує два режими розгортки: Interlaced (черезрядкова) та Non Interlaced (порядкова). Переважно, використовують порядкову розгортку. Промінь сканує екран порядково зверху вниз, формуючи зображення за один прохід. У режимі черезрядкової розгортки, промінь сканує екран зверху вниз, але за два проходи: спочатку непарні рядки, потім парні. Прохід при черезрядковій розгортці займає вдвічі менше часу, ніж формування повного кадру в режимі порядкової розгортки. Тому час для оновлення для двох режимів однаковий.

Екрани для моніторів з електронно-променевою трубкою є випуклі та плоскі. Стандартний монітор - випуклий. В деяких моделях використовують технологію Trinitron, в якій поверхня екрана має невелику кривину по горизонталі, по вертикалі екран абсолютно плоский. На такому екрані спостерігається менше бліків і покращена якість зображення. Єдиним недоліком можна вважати високу ціну.

Дисплеї на рідких кристалах (Liquid Crystal Display - LCD)

У дисплеях на рідких кристалах безбліковий плоский екран і низька потужність споживання електричної енергії (5 Вт, у порівнянні монітор з електронно-променевою трубкою споживає 100 Вт).

Існує три види дисплеїв на рідких кристалах:

·         монохромний з пасивною матрицею;

·         кольоровий з пасивною матрицею;

·         кольоровий з активною матрицею.

У дисплеях на рідких кристалах поляризаційний фільтр створює дві різні світлові хвилі. Світлова хвиля проходить скрізь рідкокристалічну комірку. Кожен колір має свою комірку. Рідкі кристали являють собою молекули, що можуть перетікати як рідина. Ця речовина пропускає світло, але під дією електричного заряду, молекули змінюють свою орієнтацію.

У дисплеях на рідких кристалах із пасивною матрицею кожною коміркою керує електричний заряд (напруга), який передається скрізь транзисторну схему у відповідності з розташуванням комірок у рядках і стовпцях матриці екрана. Комірка реагує на імпульс напруги, що надходить.

У дисплеях з активною матрицею кожна комірка керується окремим транзисторним ключем. Це забезпечує вищу яскравість зображення ніж у дисплеях із пасивною матрицею, оскільки кожна комірка знаходиться під дією постійного, а не імпульсного електричного поля. Відповідно, активна матриця споживає більше енергії. Крім того, наявність окремого транзисторного ключа для кожної комірки ускладнює виробництво, що у свою чергу збільшує їх ціну.

Монохромні та кольорові монітори

По набору відтінків кольорів, що відображаються, монітори поділяються на кольорові та чорно-білі (монохромні). Монохромні монітори дешевше, але не підходять для роботи з операційною системою Windows. У кольорових моніторах використовують складніші методи формування зображення. У монохромних електронно-променевих трубках існує одна електронна пушка, у кольорових - три. Екран монохромної електронно-променевої трубки покритий люмінофором одного кольору (з жовтим, білим або зеленим випромінюванням). Екран кольорової електронно-променевої трубки складається з люмінофорних тріад (із червоним, зеленим та синім випромінюванням). Комбінації трьох кольорів надає безліч вихідних відтінків.

Основні параметри моніторів

З точки зору користувача, основними характеристиками монітора є розмір по діагоналі, роздільна здатність, частота регенерації (обновлення) та клас захисту.

·                     Розмір монітора. Екран монітора вимірюється по діагоналі у дюймах. Розміри коливаються від 9 дюймів (23 см) до 42 дюймів (106 см). Чим більший екран, тим дорожчий монітор. Найпоширеними є розміри 14, 15, 17, 19 та 21 дюйми. Монітори великого розміру краще використовувати для настільних видавничих систем та графічних робіт, в яких потрібно бачити всі деталі зображення. Оптимальними для масового використання є 15- та 17-дюймові монітори.

·                     Роздільна здатність. У графічному режимі роботи зображення на екрані монітора складається з точок (пікселів). Кількість точок по горизонталі та вертикалі, які монітор здатний відтворити чітко й роздільно називається його роздільною здатністю. Вираз "роздільна здатність 800х600" означає, що монітор може виводити 600 горизонтальних рядків по 800 точок у кожному. Стандартними є такі режими роздільної здатності: 640х480, 800х600, 1024х768, 1152х864. Ця властивість монітора визначається розміром точки (зерна) екрана. Розмір зерна екрана сучасних моніторів не перевищує 0,28 мм. Чим більша роздільна здатність, тим краща якість зображення. Якість зображення також пов'язана з розміром екрана. Так, для задовільної якості зображення в режимі 800х600 на 15-дюймовому моніторі можна обмежитися розміром зерна 0,28 мм, для 14-дюймового монітора з тим самим розміром зерна в тому самому відеорежимі якість дрібних деталей зображення буде трохи гірша.

·                     Частота регенерації. Цей параметр також називається частотою кадрової розгортки. Він показує скільки разів за секунду монітор може повністю обновити зображення на екрані. Частота регенерації вимірюється в герцах (Гц). Чим більша частота, тим менша втома очей і тим довше часу можна працювати неперервно. Сьогодні мінімально допустимою вважається частота в 75 Гц, нормальною - 85 Гц, комфортною - 100 Гц і більше. Цей параметр залежить також від характеристик відеоадаптера.

Клас захисту монітора визначається стандартом, якому відповідає монітор із точки зору вимог техніки безпеки. Зараз загальноприйнятими вважаються міжнародні стандарти TCO-92, TCO-95 і ТСО-99, які обмежують рівні електромагнітного випромінювання, ергонометричні та екологічні норми, межами, безпечними для здоров'я людини.

Відеоадаптер

Роботою монітора керує спеціальна плата, яка називається відеоадаптером (відеокартою). Разом із монітором відеокарта створює відеопідсистему персонального комп'ютера. У перших комп'ютерах відеокарти не було. В оперативній пам'яті існувала екранна ділянка пам'яті, в яку процесор заносив дані про зображення. Контролер екрана зчитував дані про яскравість окремих точок екрана з комірок пам'яті і керував розгорткою горизонтального променя електронної пушки монітора.

При переході від монохромних моніторів до кольорових і із збільшенням роздільної здатності екрана, ділянки відеопам'яті стало недостатньо для збереження графічних даних, а процесор не встигав обробляти зображення. Всі операції, що пов'язані з керуванням екрану були відокремлені в окремий блок - відеоадаптер.

Відеоадаптер має вигляд окремої плати розширення, яка вставляється у певний слот материнської плати (у сучасних ПК це є слот AGP). Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора та відеопам'яті. За час існування ПК змінилося декілька стандартів відеоадаптерів: MDA (Monochrom Display Adapter) -монохромний, CGA(Color Graphics Adapter) - 4 кольори, EGA(Enchanced Graphics Adapter) -16 кольорів, VGA (Video Graphics Array) - 256 кольорів, SVGA(Super VGA) - до 16,7 млн. кольорів. На ці стандарти розраховані всі програми, призначені для IBM-сумісних комп'ютерів.

Сформоване графічне зображення зберігається у внутрішній пам'яті відеоадаптера, яка називається відеопам'яттю. Необхідна ємність відеопам'яті залежить від заданої роздільної здатності та палітри кольорів, тому для роботи в режимах із високою роздільною здатністю та повноцінною кольоровою гаммою потрібно якомога більше відеопам'яті. Якщо ще недавно типовими були відеоадаптери з 2-4 Мбайт відеопам'яті, то вже сьогодні нормальним вважається ємність в 16-32 Мбайт. Більшість сучасних відеокарт володіє можливістю розширення об'єму відеопам'яті до 64 Мбайт, а також властивістю, так званої, відеоакселерації. Суть цієї властивості полягає в тому, що частина операцій з побудови зображення може відбуватися без виконання математичних обчислень в основному процесорі, а чисто апаратним шляхом - перетворенням даних у спеціальних мікросхемах відеоакселератора. Відеоакселератори можуть входити до складу відеоадаптера, а можуть поставлятися у вигляді окремої плати розширення, що встановлюється на материнській платі і під'єднується до відеокарти. Розрізняють два типи відеоакселераторів: плоскої (2D) та тривимірної (3D) графіки. Перші найбільш ефективні для роботи з прикладними програмами загального призначення і оптимізовані для ОС Windows, другі орієнтовані на роботу з різними мультимедійними та розважальними програмами.

Клавіатура

Клавіатура - це стандартний клавішний пристрій введення, призначений для введення алфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація монітора та клавіатури забезпечує найпростіший інтерфейс користувача: за допомогою клавіатури керують комп'ютерною системою, а за допомогою монітора отримують результат.

Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її основних функцій не вимагається наявність спеціальних системних програм (драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної пам'яті у складі базової системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш на клавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного ПК, як правило, - це самостійний конструктивний блок, а в портативних ПК вона входить до складу корпуса.

Клавіатури мають по 101-104 клавіші, розміщені за стандартом QWERTY (у верхньому лівому кутку літерної частини клавіатури знаходяться клавіші Q, W, E, R, T, Y). Відрізняються вони лише незначними варіаціями розташування й форми службових клавішів, а також особли-востями, зумовленими мовою, що використовується. Усю сукупність клавішів клавіатури розбито на декілька функціональних груп:

·         алфавітно-цифрові;

·         функціональні;

·         керування курсором;

·         службові;

·         клавіші додаткової панелі.

Основне призначення алфавітно-цифрових клавіш - введення знакової інформації і команд, які набираються по буквах. Кожна клавіша може працювати у двох режимах (регістрах) і, відповідно, може використовуватися для введення декількох символів. Переключення між нижнім регістром (ввід малих символів) і верхнім регістром (ввід великих символів) здійснюється при натисненні клавіші <SHIFT> (нефіксоване переключення) або за допомогою клавіші <CAPS LOCK> (фіксоване переключення).

Група функціональних клавіш включає дванадцять клавіш, позначених від F1 до F12, і розташованих у верхній частині клавіатури. Функції цих клавіш залежать від конкретної, працюючої у даний момент часу програми, а в деяких випадках і від операційної системи. Жорсткого закріпленого значення клавішів немає.

Клавіші керування курсором подають команди на пересування курсору по екрану монітора відносно поточного зображення. Курсором називається екранний елемент, що вказує на місце введення знакової інформації. Ці клавіші дозволяють керувати позицією введення даних. Конкретне значення клавіш керування курсором може залежати від програми. Проте найчастіше клавіші зі стрілками служать для переміщення курсору в напрямку вказаному стрілкою або прокручування списків чи тексту по екрану, клавіші <Page Up> і <Page Down> прокручують текст відразу на сторінку вгору або вниз, відповідно, клавіша <Home> встановлює курсор на початок рядка, а клавіша <End> - на кінець.

Службові клавіші використовуються для різних допоміжних цілей, таких як, зміна регістру, режимів вставки, утворення комбінацій "гарячих" клавіш і т.д. До цієї групи відносяться такі клавіші, як <SHIFT>, <CAPS LOCK>, <Enter>, <Ctrl>, <Alt>, <Esc>, <Del>, <Insert>, <Tab>, <BackSpace> та інші.

Група клавіш додаткової панелі дублює дію цифрових клавіш, клавіш керування курсором та деяких службових. Основне призначення - введення чисел, тому ці клавіші розміщено у порядку, найзручнішому для цієї роботи. Перехід у режим дублювання клавіш керування курсором і, навпаки, здійснюється натисненням на клавішу <Num Lock>. Крім цього, клавіші додаткової панелі використовуються для введення символів, що мають розширений код ASCII, але не мають відповідної клавіші на клавіатурі.

Клавіатури ПК володіють властивістю повторення знаків, яка використовується для автоматизації процесу введення. Вона полягає в тому, що при тривалому натисненні клавіші починається автоматичне введення символу, який пов'язаний з цією клавішею. При цьому, параметрами, які можна налаштовувати є: інтервал часу після натиснення, з завершенням якого починається автоматичне повторення символу та темп повторення (кількість знаків за секунду).

Маніпулятор "миша"

Миша - це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами. Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного об'єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. На відміну від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми - драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що поступають від миші, а також для забезпечення механізму передачі інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Комп'ютером керують переміщення миші та короткочасні натиснення її клавіш (ці натиснення називаються кліками). Миша не може безпосередньо використовуватися для введення знакової інформації, її принцип керування базується на механізмі подій. З точки зору драйвера, всі переміщення миші та кліки її клавіш розглядаються як події, аналізуючи які, драйвер встановлює, коли відбулася подія і в якому місці екрану знаходився в цей час курсор миші. Ці дані передаються в прикладну програму, із якою працює користувач, і за цими даними програма може визначити, яку команду мав на увазі користувач, і приступити до її виконання.

До числа параметрів миші, якими може керувати користувач, належать: чутливість (характеризує величину переміщення курсору миші на екрані при заданому переміщенні миші), функції лівої та правої клавіш, а також чутливість до подвійного кліку (визначає максимальний проміжок часу, протягом якого два окремих кліки клавіші розглядаються як один подвійний клік).

 

5) Перефірійні пристрої вводу-виводу

Периферійні або зовнішні пристрої - це пристрої, розміщені поза системним блоком і задіяні на певному етапі обробки інформації. Передусім - це пристрої фіксації вихідних результатів: принтери, плотери, модеми, сканери і т.д. Поняття "периферійні пристрої" досить умовне. До їх числа може віднести, наприклад, накопичувач на компакт-дисках, якщо він виконаний у вигляді самостійного блоку і приєднується спеціальним кабелем до зовнішнього рознімного з'єднання системного блока. І навпаки, модем може бути вбудованим, тобто конструктивно виконаний як плата розширення, і тоді немає підстав відносити його до периферійних пристроїв.

Принтери

Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії, здебільшого на папір. Існує велика кількість різноманітних моделей принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом, продуктивністю та функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні, струменеві та лазерні принтери.

Матричні принтер

До недавнього часу були найпоширенішими пристроями виведення інформації, оскільки лазерні були дорогими, а струменеві мало надійними. Основною перевагою є низька ціна та універсальність, тобто спроможність друкувати на папері любої якості.

Принцип дії. Друкування відбувається за допомогою вбудованої у друкуючий вузол матриці, що складається з декількох голок. Папір втягується у принтер за допомогою валу. Між папером та друкуючим вузлом розташовується фарбуюча стрічка. При ударі голки по стрічці, на папері з'являються точки. Голки, що розташовані у друкуючому вузлі керуються електромагнітом. Сам друкуючий вузол пересувається по горизонталі і керується кроковим двигуном. Під час просування друкуючого вузла по рядку, на папері з'являються відбитки символів, складених із точок. В пам'яті принтера містяться коди окремих літер, знаків тощо. Ці коди визначають, які голки і в який момент слід активізувати для друкування певного символу. Матриця може мати 9, 18 або 24 голки. Якість друкування 9-голковими принтерами невисока. Для підвищення якості, можливе друкування 2-х та 4-х кратним проходженням по рядку. Матриця з 24 голками є стандартом для сучасних матричних принтерів. Голки розташовані у два ряди по 12 у кожному. Якість друкування значно вище. Матричні принтери дозволяють друкувати відразу декілька копій документа. Для цього аркуші перекладають копіювальною калькою. Матричні принтери не вимогливі і можуть друкувати на поверхні любого паперу - картках з картону, рулонному папері тощо.

Характеристики матричних принтерів:

·         Швидкість друку. Вимірюється кількістю знаків, що друкуватимуться за секунду. Одиниця виміру cps (character per second - символів у секунду). Виробники вказують максимальну швидкість друкування у чорновому режимі (однопрохідне друкування). Однак, при виборі принтера слід врахувати, що для режиму підвищеної якості, а також при виводі графічних зображень, ця величина значно менша.

·         Об'єм пам'яті. Матричні принтери обладнані внутрішньою пам'яттю (буфером), що приймає дані від комп'ютера. У дешевих моделях об'єм буфера складає 4-6 Кбайт. У дорожчих сягає 175 Кбайт. Чим більше пам'яті, тим менше принтер звертається до комп'ютера за певною порцією даних, що дозволяє центральному процесору виконувати інші задачі. Друкування може відбуватись у фоновому режимі.

·         Роздільна здатність. Вимірюється кількістю точок, що друкуються на одному дюймі. Одиниця виміру dpi (dot per inch - точок на дюйм). Цей показник важливий для друкування графічних зображень.

·         Колірність друку. Існує декілька моделей кольорових матричних принтерів. Але, якість друкування 24-голчатим принтером із застосуванням різноколірної стрічки набагато гірше ніж якість друкування на струменевому принтері.

·         Шрифти. В пам'ять багатьох принтерів вбудовано широкий набір шрифтів. Але друкування може відбуватись любим шрифтом True Type, розроблених для операційної системи Windows.

Струменеві принтери

Перші струменеві принтери випустила фірма Hewlett Packard. Принцип дії подібний до принципу дії матричних принтерів, але замість голок у друкуючому вузлі розташовані капілярні розпилювачі та резервуар із чорнилом. У середньому, число розпилювачів від 16 до 64, але існують моделі, де кількість розпилювачів сягає для чорних чорнил до 300, а для кольорових до 416. Резервуар із чорнилами може розташовуватися окремо і через капіляри з'єднуватись з друкуючим вузлом, а може бути вбудованим у друкуючий вузол і замінятись разом із ним. Кожна конструкція має свої недоліки та переваги. Вбудований у друкуючий вузол резервуар являє собою конструктивно окремий пристрій (картридж), який дуже легко замінити. Більшість сучасних струменевих принтерів дозволяють використовувати картриджі для чорно-білого та кольорового друку.

Принцип дії. Існує два методи розпилення чорнила: п'єзоелектричний метод та метод газових пухирців. У кожному розпилювачі п'єзоелектричного вузла встановлено плоский п'єзоелемент, що зв'язаний з діафрагмою. При друці він стискує й розтискує діафрагму, викликаючи розпилення чорнил через розпилювач. При попаданні потоку аерозолю на носій, друкується точка (використовується в моделях принтерів фірм Epson, Brother). При методі газових пухирців, кожний розпилювач обладнано нагріваючим елементом. Якщо через цей елемент проходить мікросекундний імпульс току, чорнила нагріваються до температури кипіння, і утворюються пухирці, які витискують чорнила з розпилювача, що утворюють відбитки на носії (використовується в моделях принтерів фірм Hewlett Packard, Canon).

Кольоровий друк виконується шляхом змішування різних кольорів у певних пропорціях. Переважно, у струменевих принтерах реалізується колірна модель CMYK (Cyan-Magenta-Yellow). Змішування не може надати чистий чорний колір і тому в складову входить чорний колір (Black). При кольоровому друкуванні картридж містить 3 або 4 резервуари з чорнилами. Друкуючий вузол проходить по одному місцю аркуша декілька разів, додаючи потрібну кількість чорнил різного кольору. Після змішування чорнил, на аркуші з'являється ділянка потрібного кольору.

Характеристики струменевих принтерів:

·                     Швидкість друкування. Друкування у режимі нормальної якості складає 3-4 сторінки у хвилину. Кольоровий друк трохи довший.

·                     Якість друкування. Дорогі моделі струменевих принтерів із великою кількістю розпилювачів забезпечують високу якість зображення. Але велике значення має якість і товщина паперу. Щоб позбутися ефекту розтікання чорнил, деякі принтери застосовують підігрів паперу.

·                     Роздільна здатність. Для друкування графічних зображень роздільна здатність складає від 300 до 720 dpi.

·                     Вибір носія. Друк неможливий на рулонному папері.

Основним недоліком є засихання чорнил у розпилювачах. Усунути це можна лише заміною картриджа. Щоб не допустити засихання принтери обладнані пристроями очищення розпилювачів. По ціні та якості струменеві принтери ідеально підходять для домашнього користування. Заправка чорнилом не є дорогою й банки чорнила вистачає на декілька років.

Лазерні принтери

Сучасні лазерні принтери дозволяють досягнути найбільш високої якості друку. Якість наближена до фотографічної. Основний недолік лазерних принтерів є висока ціна, але ціни мають тенденцію до зниження.

Принцип дії. У більшості лазерних принтерів використовується механізм друкування, як у копіювальних апаратах. Основним вузлом є рухомий барабан, що наносить зображення на папір. Барабан являє собою металічний циліндр, що покритий шаром напівпровідника. Поверхня барабана статично заряджається розрядом. Промінь лазера, що скерований на барабан, змінює електростатичний заряд у точці попадання і створює на поверхні барабана електростатичну копію зображення. Після цього, на барабан наноситься шар фарбуючого порошку (тонера). Частки тонера притягаються лише до електрично заряджених точок. Папір втягується з лотка і йому передається електричний заряд. При накладанні на барабан, аркуш притягає на себе частки тонера з барабана. Для фіксації тонера, папір знов заряджається й проходить між валами, нагрітими до 180 градусів. По закінченні, барабан розряджається, очищується від тонера і знов використовується.

При кольоровому друці зображення формується змішуванням тонерів різного кольору за 4 проходження аркуша через механізм. За кожен прохід на папір наноситься певна кількість тонера одного кольору. Кольоровий лазерний принтер є складним електронним пристроєм з 4 резервуарами для тонера, оперативною пам'яттю, процесором та жорстким диском, що відповідно збільшує його габарити та ціну.

Основні характеристики лазерних принтерів:

·         Швидкість друкування. Визначається швидкістю механічного протягування аркуша та швидкістю обробки даних, що надходять із комп'ютера. Середня швидкість друку 4-16 сторінок за хвилину.

·         Роздільна здатність. У сучасних лазерних принтерах сягає 2400 dpi. Стандартним вважається значення в 300 dpi.

·         Пам'ять. Робота лазерного принтера пов'язана з величезними обчисленнями. Наприклад, при роздільній здатності 300 dpi, на сторінці формату А4 буде майже 9 млн. точок, і потрібно розрахувати координати кожної з них. Швидкість обробки інформації залежить від тактової частоти процесора та об'єму оперативної пам'яті принтера. Об'єм оперативної пам'яті чорно-білого лазерного принтера складає не менше 1 Мбайт, у кольорових лазерних принтерах значно більше.

·         Папір. Використовується якісний папір формату А4. Існують моделі для формату А3. У деяких лазерних принтерах є можливість використання рулонного паперу.

Термін роботи та якість роботи лазерного принтера залежить від барабана. Ресурс барабана дешевих моделей 40-60 тисяч сторінок.

Під'єднання принтера

Після фізичного під'єднання до комп'ютера, принтер потрібно програмно встановити та налаштувати. У Windows процесом друкування керує не програма, а операційна система. Тому налаштування виконується за допомогою програми Control Panel, після чого принтер стає доступним для всіх програм. Керування принтером здійснюють драйвери. Вони поставляються разом із принтером, але драйвер популярних моделей містяться у комплекті Windows. При відсутності "рідного" драйвера, можна спробувати підібрати подібний з набору існуючих драйверів або знайти в Інтернеті на сайті фірми-виробника.

Сканери

Сканер - це пристрій, який дає змогу вводити в комп'ютер чорно-біле або кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в комп'ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за допомогою стандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці. Сканована інформація потім обробляється за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, програмою FineReader) і зберігається у вигляді текстового або графічного файлу.

Принцип дії. Основним елементом сканера є CCD-матриця (Charge Coupled Device - пристрій із зарядовим зв'язком) або PMT (PhotoMultiplier Tube - фотомножник). Колби-фотомножники використовуються лише у складних і дорогих барабанних професійних сканерах, тому доцільніше розглядати принцип дії сканерів із CCD-матрицею. CCD-матриця - це набір діодів, що реагують на світло при дії зовнішньої напруги. Від якості матриці залежить якість розпізнавання зображення.

Дешеві моделі розпізнають наявність/відсутність кольору, складні моделі - відтінки сірого кольору, ще складніші - всі кольори. Аркуш, що сканується, освітлюється ксеноновою лампою або набором світлодіодів. Відбитий промінь за допомогою системи дзеркал або лінз проектується на CCD-матрицю. Під дією світла та зовнішньої напруги, матриця генерує аналоговий сигнал, що змінюється при переміщенні відносно неї аркуша та інтенсивності відображення різних елементарних фрагментів. Сигнал подається на аналогово-цифровий перетворювач, де він оцифровується (представляється у вигляді набору нулів та одиниць) і передається у пам'ять комп'ютера. Існує два способи сканування: переміщення аркуша відносно нерухомої CCD-матриці або переміщення світлочутливого елемента при нерухомому аркуші.

Класифікація сканерів. Існує чимало моделей сканерів, що різняться методом сканування, допустимим розміром оригіналу та якістю оптичної системи. За способом організації переміщення зчитуючого вузла відносно оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні. У планшетних сканерах оригінал кладуть на скло, під яким рухається оптико-електронний зчитуючий пристрій. У барабанних сканерах оригінал через вхідну щілину втягується барабаном у транспортний тракт і пропускається повз нерухомий зчитуючий пристрій. Барабанні сканери не дають змоги сканувати книги, переплетені брошури тощо. Ручний сканер необхідно плавно переміщувати вручну по поверхні оригіналу, що не дуже зручно. При систематичному використанні краще мати, хоча і дорожчий, настільний планшетний сканер.

Основні технічні характеристики сканерів:

·                     Роздільна здатність. Сканер розглядає любий об'єкт як набір окремих точок (пікселів). Щільність пікселів (кількість на одиницю площі) називається роздільною здатністю сканера і вимірюється у dpi (dots per inch - точок на дюйм). Пікселі розташовуються рядами, утворюючи зображення. Процес сканування відбувається по рядках, весь рядок сканується одночасно. Звичайна роздільна здатність сканера становить 200-720 dpi. Більше значення (понад 1000) відображає інтерполяційну роздільну здатність, досягнуту програмним шляхом із використанням математичної обробки параметрів розташованих поруч точок зображення. Якість відсканованого матеріалу залежить також від оптичної роздільної здатності (визначається кількістю світлочуттєвих діодів CCD-матриці на дюйм) та механічної роздільної здатності (визначається дискретністю руху світлочуттєвого елементу або системи дзеркал відносно аркуша). Вибір роздільної здатності визначається застосуванням результатів сканування: для художніх зображень, які потрібно друкувати на фотонабірних машинах роздільна здатність повинна складати 1000-1200 dpi, для друкування зображення на лазерному або струменевому принтері - 300-600 dpi, для перегляду зображення на екрані монітора - 100-200 dpi, для розпізнавання тексту - 200-400 dpi.

·                     Глибина представлення кольорів. При перетворенні оригіналу у цифрову форму, зберігаються дані про кожний піксел зображення. Прості сканери визначають наявність або відсутність кольору, результуюче зображення буде чорно-білим. Для представлення пікселів достатньо одного розряду (0 або 1). Для передачі відтінків сірого між чорним та білим кольором необхідно як мінімум 4 розряди (16 відтінків) і 8 розрядів (256 відтінків). Чим більше розрядів, тим якісніше передаються кольори. Більшість сучасних кольорових сканерів підтримує глибину кольору 24 розряди. Відповідно сканер дозволяє розпізнавати біля 16 млн. кольорів і можна якісно сканувати фотографії. На ринку сканерів є моделі, що мають глибину представлення кольору 30 та 34 розряди.

·                     Динамічний діапазон. Діапазон оптичної щільності, визначає спектр напівтонів. Оптична щільність визначається як відношення падаючого світла до відображеного і коливається у діапазоні від 0,0 (абсолютне біле тіло) до 4,0 (абсолютно чорне тіло). Значення діапазону доповнюється літерою D і визначає ступінь його чутливості. Більшість планшетних сканерів мають стандартний діапазон 2,4 D, важко розрізняють близькі відтінки одного кольору, але цього достатньо для непрофесійного користувача.

·                     Метод сканування. Якість сканованого кольорового зображення залежить від методу накопичення даних сканером. Розрізняють два основних методи, що відрізняються кількістю проходів CCD-матриці над оригіналом. Перші сканери використовували 3-прохідне сканування. При кожному проході сканувався один із кольорів палітри RGB. Сучасні сканери використовують однопрохідну методику, яка розділяє світловий промінь на складові за допомогою призми.

·                     Область сканування. Максимальний розмір зображення, що сканується. Ручні сканери - до 105 мм, барабанні, планшетні сканери - від формату А4 до Full Legar (8.5'x14').

·                     Швидкість сканування. Немає стандартної методики, що визначає продуктивність сканера. Виробники вказують кількість мілісекунд сканування одного рядка. Але потрібно враховувати також спосіб під'єднання до комп'ютера, драйвер, схему передачі кольорів, роздільну здатність. Тому швидкість сканування визначається експериментальним шляхом.

Модеми

Модем - це пристрій призначений для під'єднання комп'ютера до звичайної телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів - МОдуляція та ДЕМодуляція.

Комп'ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності двійкових нулів та одиниць), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифрово-аналогове й обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали комп'ютера на безперервну носійну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її в цифровій формі в комп'ютер. Модеми передають дані по звичайних, тобто комутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути і вищою. Окрім того, сучасні модеми здійснюють стиснення даних перед відправленням, і відповідно, реальна швидкість може перевищувати максимальну швидкість модему.

За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блок комп'ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення). Однак без відповідного комунікаційного програмного забезпечення, найважливішою складовою якого є протокол, модеми не можуть працювати. Найбільш поширеними протоколами модемів є v.32 bis, v.34, v.42 bis та інші.

Сучасні модеми для широкого кола користувачів мають вбудовані можливості відправлення і отримання факсимільних повідомлень. Такі пристрої називаються факс-модемами. Також є можливість підтримки мовних функцій, за допомогою звукового адаптеру.

На вибір типу модему впливають наступні фактори:

·         ціна: зовнішні модеми коштують дорожче, оскільки в ціну входить вартість корпусу та джерела живлення;

·         наявність вільних портів/слотів: зовнішній модем під'єднується до послідовного порта. Внутрішній модем до слота на материнський платі. Якщо порти або слоти зайняті, потрібно вибрати один з пристроїв;

зручність користування: на корпусі зовнішнього модему є індикатори, що відображають його стан, а також вимикач джерела живлення. Для встановлення зовнішнього модему не потрібно розбирати корпус комп'ютера.

6) Контрольні запитання

 

1.                  Що вивчає наука інформатика?

2.                  Що розуміють під інтерфейсом користувача?

3.                  Що таке інформація? Якими властивостями вона володіє?

4.                  З яких операцій складається процес обробки даних?

5.                  Що таке інформаційна система?

6.                  З яких етапів складається робота інформаційних систем?

7.                  Який смисл вкладається в поняття 'інформаційна технологія'?

8.                  Яка система кодування називається двійковим кодом?

9.                  В яких одиницях вимірюється ємність інформації?

10.              Що таке архітектура комп'ютера? Загальна структура комп'ютера?

11.              Принципи сучасної архітектури комп'ютера?

12.              Методи класифікації комп'ютерів? Класифікація за призначенням?

13.              Що таке материнська плата? Які компоненти персонального комп'ютера на ній розташовані?

14.              В чому полягає виконання програм центральним процесором?

15.              Які основні параметри процесора? Що характеризує тактова частота і в яких одиницях вона вимірюється?

16.              Що таке кеш-пам'ять? Які є рівні кеш-пам'яті?

17.              Для чого призначені шини? Які є типи шин?

18.              Чим відрізняється оперативна пам'ять від постійної пам'яті?

19.              В якій пам'яті зберігаються програми BIOS?

20.              Які ви знаєте типи оперативної пам'яті? Яка між ними різниця?

21.              Що таке зовнішня пам'ять? Які різновиди зовнішньої пам'яті ви знаєте?

22.              Що таке жорсткий диск? Для чого він призначений? Яку ємність мають сучасні вінчестери?

23.              В чому полягає операція форматування магнітних дисків?

24.              Що таке флопі-диск? Що спільного та відмінного між ним та жорстким диском?

25.              Яких правил слід дотримуватися під час користування дискетою?

26.              Які ви знаєте різновиди накопичувачів на оптичних дисках? Чим вони різняться між собою?

27.              Яким чином функціонують монітори з електронно-променевою трубкою? А дисплеї на рідких кристалах?

28.              Що таке відеоадаптер? Для чого він призначений?

29.              Де на клавіатурі розташовані функціональні клавіші?

30.              Що таке курсор клавіатури та курсор миші? Чим вони відрізняються?

31.              Які пристрої називаються периферійними? Чому?

32.              Опишіть принцип дії матричних принтерів.

33.              Які ви знаєте споживчі характеристики принтерів?

34.              В яких одиницях вимірюється роздільна здатність принтерів та сканерів?

35.              В чому полягає принцип дії лазерних принтерів?

36.              Яка колірна модель реалізована в кольорових струменевих принтерах?

37.              Для чого призначені сканери? В яких випадках їх доцільно використовувати?

38.              Чим визначається вибір роздільна здатність сканування?

39.              Які типи сканерів ви знаєте? В чому полягає різниця між ними?

40.              Які функції виконують модеми?  

Лекційне заняття №2

Тема: Програмне забезпечення ЕОМ. Операційна система Windows. Стандартні програми Windows

1) Поняття програмного забезпечення. Загальна характеристика операційних систем

 Сукупність апаратних і програмних засобів ПК утворює обчислювальну систему. Програмні засоби, у свою чергу, складають програмне забезпечення, вартість якого складає до 80% вартості системи.

До складу програмного забезпечення (ПЗ) ПК входять наступні компоненти:

·         системне (базове) ПЗ, до якого відносять: операційні системи (ОС),  драйвери,  операційні оболонки, сервісні засоби й утиліти, тести і техобслуговування;

·         спеціальне (прикладне) ПЗ - пакети прикладних програм;

·         інструментальне ПЗ – мови програмування.

Основним компонентом системного ПЗ є операційна система,  основу якої складають керуючі програми, що виконують наступні функції:

- керування обчислювальним процесом;

- організація керування введенням-виведенням;

- організація діалогу користувача з ПК;

- представлення користувачу сервісних послуг.

Після завантаження ОС вона постійно зберігається в оперативній пам'яті. Крім керуючих програм до складу ОС входять обробні програми, що виконують наступні функції:

- сервіс по компонуванню і налагодженню програмних модулів:

- збереження і настроювання програмних модулів;

- завантаження і виконання програм.

Для різних класів ПК використовуються різні види ОС (MS DOS, ОS2, UNIX, Windows і т.д.).

Драйвери - спеціальні програми, що розширюють функції базової системи введення-виведення і забезпечують обслуговування нових чи нестандартне використання існуючих пристроїв. Драйвери завантажуються в пам'ять при завантаженні ОС, їхні імена вказуються в спеціальному файлі CONFIG.SYS.

Операційні оболонки - програми, що забезпечують автоматизоване спілкування користувача з ОС. Тепер використовуються наступні операційні оболонки: Norton Commander, Xtree Pro Gold, Shell, Windows 3.0, 3.1, 3.11, Windows Commander.

Системи програмування забезпечують створення нових програм для комп'ютера. Існує багато мов програмування, найвідоміші – Basic, Pascal, TurboPascal, Си, Пролог, Алгол, Фортран, FoxPro і т.д.

Сервісні засоби використовуються для розширення функцій операційних систем, забезпечення надійної роботи технічних засобів і виконання процедур обслуговування інформаційної системи і її компонентів. До них відносяться: антивірусні програми – Aidstest, DrWeb? AVP, Norton Antivirus, Касперского; програми-пакувальники інформації (архіватори) - PKZIP, ARJ, RAR; утиліти для тестування комп'ютера, мереж, операційних систем, обслуговування файлів, дисків і т.п. - Checkit, NDIAGNS, Control Room, Scandisk, NDD і т.д.

Прикладні програми - програми, що безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачу робіт. Розрізняють прикладні  програми чи пакети прикладних програм (ППП) загального призначення, методо-орієнтовані і проблемно-орієнтовані. ДО ППП загального призначення відносяться:

-         текстові редактори - WordPad, Word, Лексикон, Фотон, WD;

-         графічні редактори - Paint, Fotoshop;

-         табличні процесори - SuperCalc, Excel;

-         системи керування базами даних – dBase, FoxPro, Access;

-         видавничі системи - Pablisher;

-         перекладачі – PutaPlay, Lingvo, Lingvo, Mgooddy;

-         мультимедіа – Winamp, WINDOWS MEDIA PLAYER, Jetaudio і т.д.

Методо-орієнтовані ППП використовуються для рішення задач одного класу різними методами (звичайно це задачі обчислювального характеру) – математика, статистика, керування проектами, експертні оцінки, штучний інтелект.

Проблемно-орієнтовані ППП використовуються для рішення задач, що відрізняються по постановці і методам рішення, але складають у сукупності деяку проблему – локальні програмні засоби, комплексні, інтегровані, корпоративні. Наприклад, ППП по організації бухгалтерського  обліку чи програмний комплекс для проектування автоматизованих робочих місць (програми “1С:Підприємство 6.0, 7.5, 7.7”, Акцент 6.0, Парус, "Бест-Отчет" і ін.)

При розробці програмного забезпечення основною задачею фірм-розроблювачів є забезпечення їхнього успіху на ринку. Для цього необхідно, щоб програми мали наступні якості:

• функціональність програми, тобто повнота задоволення нею потреб користувача;

• наочний, зручний, інтуїтивно зрозумілий і звичний користувачу інтерфейс (тобто спосіб взаємодії програми з користувачем);

• простота освоєння програми навіть починаючими користувачами, для чого використовуються інформативні підказки, убудовані довідники і докладна документація;

• надійність  програми,  тобто  стійкість  її  до  помилок  користувача,  відмовленням устаткування і т.д., і розумні її дії в цих ситуаціях.

У багатьох областях спільна робота різних виробників програмного забезпечення приводить до стандартизації окремих елементів інтерфейсу програм, форматів даних і т.д., що дуже зручно для користувачів. Це відбувається, насамперед, тому, що розроблювачі програм переймають друг у друга вдалі знахідки і прийоми і прагнуть забезпечити сумісність з іншими найбільш популярними програмами. У результаті використання спадаючих (pull-down) меню чи вид таблиці табличного процесора будуть приблизно однаковими у всіх програмах, хоча вони створені різними розроблювачами, подібно тому, як схожі кнопки в ліфтах, виготовлених різними заводами.

Зручність користувальницького інтерфейсу програм є найважливішим чинником, що визначає прийнятність програми для користувачів, а виходить, і її успіху на ринку. Більшість програм, що випускаються на ринок, використовують досить стандартні методи організації інтерфейсу: спадаючі меню, панелі для вибору відповіді, убудовані діалогові довідники і т.д. Як правило, користувач може працювати не тільки з клавіатурою, але і з мишею. Останнім часом усе більша кількість програм використовують графічний користувальницький інтерфейс (graphical user interface, GUI), у якому, зокрема, для спрощення роботи користувача замість написів на екрані вживаються малюнки (піктограми). При цьому графічний інтерфейс використовується не тільки в таких програмах, як графічні редактори чи видавничі системи, але й у табличних процесорах, текстових редакторах і т.д. Багато програм із графічним інтерфейсом працюють під керуванням системи Windows.

Найважливішою тенденцією розвитку програмного забезпечення є неухильне збільшення їхньої потужності — програми можуть обробляти великі кількості даних, робити це швидше, надають користувачу більше виконуваних функцій і т.д. Таким чином, розроблювачі програмного забезпечення використовують можливості, які з'являються через збільшення потужностей комп'ютерів. Дуже помітно і прагнення до інтеграції функцій програмного забезпечення. Наприклад, у табличний процесор включаються функції бази даних, у видавничу систему — функції текстового редактора і т.д.

Зворотним боком збільшення потужності програм є підвищення їхніх вимог до апаратури. Наприклад, програми, що працюють під керуванням Windows 95, не можна використовувати на IBM PC XT, потрібно комп'ютер не нижче класу AT. Для стерпної швидкодії при цьому необхідний комп'ютер з мікропроцесором не нижче 80386 і не менш 4 Мбайти пам'яті, для роботи під керуванням Windows 98 — не нижче 80486 і 16 Мбайт оперативної пам'яті, а для роботи під керуванням Windows NT — не нижче Pentium 100 з оперативною пам'яттю 32 Мбайта. При цьому необхідні графічний монітор класу не нижче EGA чи VGA, математичний співпроцесор і т.д.

 

Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування ресурсами комп'ютера й обчислювальними процесами, а також для організації взаємодії користувача з апаратурою.

Ресурси - це логічні й фізичні компоненти комп'ютера: оперативна пам'ять, місце на диску, периферійні пристрої, процесорний час тощо.

Керування ресурсами полягає, наприклад, у тому, що ОС: розпізнає й обробляє команди, що надходять з клавіатури; керує роботою дисків; готує інформацію для виведення на екран монітора або на принтер тощо. При цьому ОС намагається оптимальним способом розподіляти ресурси між різними завданнями, що виконуються.

Інша функція ОС - керування обчислювальними процесами. Обчислюваль­ні процесом (або завданням) називається послідовність дій, яка задається програмою. Переважна більшість сучасних програм сконструйовані так, що вони можуть виконуватися тільки за наявності операційної системи. У принципі функції керування процесами можна було б передати кожній прикладній про­грамі, але тоді програми були б набагато більшими та складнішими. Тому зруч­ніше мати на комп'ютері одну керуючу програму - операційну систему, по­слугами якої користуватимуться всі інші програми.

Для виконання третьої функції ОС - забезпечення взаємодії користувача з апаратурою - служить інтерфейс користувача ОС. До складу інтерфейсу користувача входить також набір сервісних програм - утиліт.

Утиліта - це невелика програма, що виконує конкретну сервісну функцію. Утиліти звільняють користувача від виконання рутинних часом досить складних операцій.

Сучасні ОС надають користувачеві широкий спектр сервісних послуг. Чим досконалішою є ОС, тим зручніше у ній працювати користувачу.

Для ІВМ-сумісних ПК створено багато ОС, серед яких найпопулярнішими DOS, Windows, OS/2, UNIX та інші. Для роботи на ПК найчастіше ви­користовуються системи класу Windows (95, 98, ME, NT,2000, XP) i MS-DOS. Операційні системи зручно класифікувати за такими ознаками:

· ОС одного користувача і ОС багатьох користувачів;

· однозадачні ОС і багатозадачні ОС.

Однозадачні системи (вони, як правило, для одного користувача) допускають тільки послідовне виконання завдань: у кожний момент часу виконується тільки одне завдання. Зрозуміло, що ефективність використання ресурсів комп'ютера при цьому є невисокою. Однозадачний режим був характерний для перших ЕОМ. При роботі в цьому режимі центральний процесор змушений був простоювати, очікуючи, наприклад, закінчення виведення на зовнішній друкувальнш пристрій або введення додаткових даних. Практично всі сучасні ОС підтримують багатозадачнии режим, при якому можливе паралельне виконання завдань розподіл ресурсів комп'ютера між завданнями.

Однозадачною ОС є система МS-DOS. До сучасних багатозадачних систем належать усі ОС класу Windows 95 і вище. Типовим прикладом ОС багатьох користувачів є система UNIX, що встановлюється на комп'ютерах у великих офісах, банках, страхових компаніях тощо.

 

2) Вимоги до комп'ютерів при використанні Windows.

 Windows 95, Windows 98, Windows NT – це операційні системи нового покоління, призначені для використання на комп'ютерах класу IBM PC. Найважливішою тенденцією розвитку програмного забезпечення є неухильне збільшення їхньої потужності. Зворотним боком збільшення потужності програм є підвищення їхніх вимог до апаратури. Наприклад, встановлювати Windows 95, не можна на IBM PC XT, потрібен комп'ютер не нижче класу AT. Для стерпної швидкодії при цьому необхідно комп'ютер з мікропроцесором не нижче 80386 і не менш 4 Мбайти пам'яті, для встановлення Windows 98 — не нижче 80486 і 16 Мбайт оперативної пам'яті, а для встановлення Windows NT — не нижче Pentium 100 з оперативною пам'яттю 32 Мбайта. При цьому необхідні графічний монітор класу не нижче EGA чи VGA, математичний співпроцесор і т.д.

 Порівняльна характеристика:

 

Windows 3.11

Windows 95

Windows NT 3.51

Windows NT 4.0

Об'єм ОЗУ, Мбайт, що рекомендується

2

8

16

16

Необхідний процесор

386SX

486DX

486DX

Pentium-60

Мінімально необхідний простір на диску, Мбайт

7

30

90

120

Файлові системи

FAT

FAT, FAT32

FAT, NTFS, HPFS

FAT, NTFS, HPFS

З OC Windows NT появою розв’язалося багато складностей і проблеми, зв'язаних з 16-розрядними операційними системами. При цьому OC Windows забезпечує сумісність з Windows 3.1 і DOS, тобто в середовищі OC Windows можна використовувати безліч вже існуючих додатків, створених для персональних комп'ютерів класу IBM PC.

 

3) Поняття робочого столу. Головне меню Windows.

Робочий стіл Windows

Робочий стіл(Desktop) Windows з’являється на екрані монітора зразу після включення комп’ютера. На екрані відображаються графічні об’єкти (значки з підписами) і елемент управління Windows – Панель задач. Основними значками, які є на кожному робочому столі, є “Мой компьютер” і “Корзина”. “Мой компьютер” – це папка, яка забезпечує перегляд пристроїв персонального комп’ютера. “Корзина” – це папка, що містить копії видалених файлів, які можна поновити або ж остаточно видалити.
Для розташування об’єктів в необхідному порядку натискаємо праву клавішу миші на вільному місці робочого столу, вибираємо “Упорядочить значки”.
У нижній частині робочого столу знаходиться елемент управління Wіndows – панель задач.
Кожний об’єкт робочого столу відкривається в окремому вікні, яке можна переміщати по екрану (встановивши курсор миші на рядок заголовка вікна і натиснувши ліву кнопку миші, перемістити її), змінювати розмір(встановивши курсор миші на межі вікна і натиснувши ліву кнопку, переміщати мишу).

Панель задач

 На панелі задач знаходяться:

· кнопка “Пуск”(Start) – головне меню Wіndows;

· кнопки відкритих вікон;

· значки(піктограми) програм;

· індикатор переключення розкладки клавіатури;

· індикатор часу і дати.

Розташування панелі задач на екрані можна змінити, перетягнувши її лівою клавішею миші в будь-яку іншу сторону екрану. Якщо поставити курсор миші на межі панелі задач, то можна змінити її висоту. При необхідністі зняти панель задач з робочого столу натискаємо праву клавішу миші на вільному місці панелі (викликаємо контекстне меню), де вибираємо “Свойства – Автоматически скрыть панель задач”. Для відновлення панелі на робочому столі необхідно встановити курсор миші на передбачене місце її на екрані. Якщо так, то панель задач з’являється, після чого видалити опцію “Автоматически скрыть панель задач”.
Для розміщення вікон на робочому столі каскадом, зліва направо, зверху вниз необхідно натиснути праву кнопку миші на вільному місці панелі задач і вибрати необхідний режим.

Управління роботою Windows за допомогою миші

Основні поняття:

· курсор миші – значок (за звичаєм, це стрілка) що переміщується на екрані відповідно з рухами миші. Однак, відповідно ситуації, курсор миші може приймати і іншу форму;

· клацнути мишею – означає встановити курсор миші на деякий об’єкт і натиснути ліву кнопку миші, і відпустити (відбувається виділення об’єкта). При виділенні разом декількох об’єктів розташованих поруч, після виділення одного (першого) об’єкта виділяємо останній з нажатою клавішею Shift. При виділенні разом декількох об’єктів розташованих не поруч виділяемо один з них, а потім кожний з нажатою клавішею Ctrl.

Якщо клацання мишею зробити за допомогою правої кнопки, то з’являється контекстне меню згідно об’єкта на якому клацнули мишею;

· двічі клацнути мишею - означає встановити курсор миші на деякий об’єкт і швидко двічі натиснути ліву кнопку миші (відбувається відкриття об’єкта, запуск на виконання);

· перемістити мишею (перетягування) – означає клацнути лівою або правою кнопкою миші на об’єкті і не відпускаючи кнопки перемістити курсор разом з виділеним об’єктом в інше місце. При використанні правої кнопки виводиться контекстне меню.

Клацання мишею виконується на виділених кнопках (кнопка з тіню) – кнопка “Пуск”, кнопки відкритих вікон на панелі задач, кнопки управління вікном, кнопки в діалогових вікнах.

Головне меню Windows (кнопка “Пуск”)
Пункти меню:

· “Программы” – містить перелік усіх встановлених програм і програмних груп;

·“Документы” – містить список останніх 15 документів, з якими працювали;

·“Найти” – дозволяє провести пошук файлів та папок у файловій структурі   Windows, а також комп’ютерів у мережі;

· “Справка” – виводить довідку про систему Windows;

· “Выполнить” – забезпечує запуск програм MS DOS і не встановлених програм;

· “Настройка” – містить папки для проведення системних установок;

· “Завершение работы” – забезпечує завершення роботи, вимкнення комп’ютера або перезавантаження системи.

При виконанні пошуку файлів або папок (“Найти”) для швидкого виконання дії можна при наявності даних використовувати всі три вкладки.

При виконанні пункту “Выполнить” краще використовувати кнопку “Обзор” для вірного встановлення місця знаходження файла.

Пошук файлів, папок

Щоб швидко знайти необхідний файл, папку потрібно:

· клацнути на кпопці “Пуск”;

· вибрати пункт “Найти” “Файлы и папки”;

· у рядку “Имя” вказати назву файла або папки;

· у рядку “Где искать” вказати назву дисків, папок, де передбачається провести пошук;

· щоб звузити зону пошуку можна вказати додаткові відомі значення:

· натиснути кнопку “Найти”.

 Результат пошуку – назва файла (папок) із повною назвою місця розташування їх у файловій структурі комп’ютера.

 Іноді, коли відомості про назву файла та його розширення не повні, можна використовувати спеціальні символи заміни в шаблони імені:
“*” - заміняє будь-яку кількість будь-яких символів, починаючи з цієї позиції;
“?”- заміняє один з будь-яких символів у вказаній позиції.
Приклади використання шаблонів в імені файла:

Назва файлу

Результат пошуку

*.doc

Знайдені всі файли з розширення .doc

Звіт1.doc

Знайдені всі файли з вказаним ім’ям

Звіт1

Знайдені всі файли з вказаним ім’ям і з різними розширеннями

З*.doc

Знайдені всі файли з розширенням .doc, назва яких починається з “З”

Звіт?

Знайдені файли, папки назва яких складається з “Звіт” і будь-якого останнього символа


Завершення роботи комп’ютера

Перш ніж завершити роботу комп’ютера, необхідно закрити всі вікна.Потім виконати дії:

· клацнути на кнопці “Пуск” “Завершение работы”;

· у діалоговому вукні відмітити пункт “Выключить компьютер”, натиснути кнопку “OK”.
Якщо при роботі з програмою відбулася некерована зупинка (зависання), завершити роботу з нею можна наступними діями:

· натиснути одночасно клавіші “Ctrl+Alt+Delete”;

· у діалоговому вікні вибрати назву програми, що зависла (“Не отвечает”);

· натиснути кнопку “Завершить задачу”.

  

4) Структура вікон, їх типи. Робота з довідковою інформацією.

 Вікна — основні елементи Рабочего стола і, відповідно, основні об'єкти Windows. «Windows» англійською це і є «Ві­кна». У системі Windows є чотири типи вікон — вікна папок, вікна додатків, діалогові вікна і вікна довідкової системи. Структура основних видів вікон значною мірою одноманітна й залишається однаковою в усіх розділах операційної системи й у більшості її додатків, але кожене вікно характерно своїми елементами оформлення та керування:

 1. Вікна папок по суті є певного роду контейнерами для збе­реження об'єктів. До речі, одним з об'єктів, вкладених у такий контейнер, може бути інша папка — у цьому разі вона називаєть­ся вкладеною папкою.

 2. Діалогові вікна мають інші функції — вони призначені для керування роботою системи та її обслуговувань, тому виконують роль своєрідних міні-панелей керування. Щоразу, коли користу­вач має визначити якісь параметри чи змінити настроювання або дати відповідь на запит, що надходить від системи, використо­вуються діалогові вікна.

 3. Вікно додатка — це фактично робоче поле, в межах якого ви можете виконувати роботу з додатком: набирати і редагувати тексти, створювати малюнки, керувати відтворенням музики й рідео, переглядати сторінки World Wide Web. У тих випадках, коли виникає необхідність якось налаштувати роботу додатка чи задати якісь параметри, на допомогу знову приходять діалогові вікна.

 4. Вікна довідкової системи можна розглядати як різновид діалогових вікон. У них немає нічого такого, чого не буває в діа­логових вікнах, але все-таки вони дещо своєрідні, тому ми роз­глянемо їх окремо.

Вікна папок

Основні елементи струк­тури вікна папки:

    Рядок заголовка — обов'язковий елемент кожного вікна. Він виконує декоративні, інформаційні та службові функції. Службові функції рядка заголовка виража­ються в тому, що перетягання вікна по екрану виконується саме «взявшись» за цей рядок. Для переміщення вікна в інше місце встановлюємо покажчик миші на рядку заголовка і натискаємо ліву кнопку — вікно рухатиметься разом з покажчиком миші.

Залежно від настроювань системи під час переміщення миші може пересуватися або вікно цілком, разом зі змістом, або тільки рамка вікна. У цьому разі вікно займе нове положення в той мо­мент, коли кнопка миші буде відпущена. Переключення режиму переміщення вікна виконується в діалоговому вікні

       Свойства папки. Його знаходимо, клацнувши на кнопці Пуск у головному меню пункт Настройка/Панель управления, далі пункт Свойства папки — відкриється діалогове вікно Свойства папки. У ньому вибираємо вкладку Вид і прокручуємо за допомогою смуг прокручування список Дополнительная настройка в по­шуках групи елементів керування Параметры отображения. У Цій групі включаємо прапорець Отображать содержимое окна при перетаскивании. Звичайно відображення змісту під час пе­реміщення включають, маючи процесор не гірше Pentium 100, а в комп'ютерах з менш продуктивним процесором переміщають лише рамку.

На правому краї рядка заголовка розташовані три кнопки керування розміром вікна. Це згортаюча, розгортаюча та закриваюча кнопки.

· Призначення закриваючої кнопки зрозуміле з її назви. Якщо у вікні немає необхідності, його можна закрити (вилучити з Рабочего стола) натискуванням цієї кнопки. При цьому звільняються ресурси комп'ютера, але якщо вікно знову знадобиться, його доведеться відкривати заново, а на це потрі­бен час.

· Кнопка, що згортає вікно, надає можливість «відкласти» вікно для подальшого використання. При цьому також звільняються простір Рабочего стола і певною мірою зберігаються ресурси комп'ютера. Вікно згортається до розміру однієї кнопки, що міс­титься на Панели задач. Швидко повернути вікно на місце мож­на, натиснувши кнопку вікна на Панели задач.

· Кнопка, що розгортає, служить для розгортання вікна в розмір екрана. З вікнами папок виконувати таку опе­рацію доводиться рідко, оскільки розгорнуте вікно папки за­криє всі інші і перешкодить орієнтації на Рабочем столе. За­те під час роботи з додатками ця кнопка використовується вельми часто. Якщо вікно папки розгорнуте на весь екран, то кнопка, що розгортає, заміщається кнопкою, що відновлює, натискання на яку дає змогу повернути розмір вікна до вихідного.

Розгортати і згортати вікна можна й по-іншому — подвійним клацанням лівою кнопкою на рядку заголовка. Незважаючи на те, що користуватися кнопками зміни розміру вікна дуже зручно, існує принаймні два інші поширені способи для маніпуляцій з вікнами. Клацнувши правою кнопкою миші на кнопці, що відповідає вікну на Панели задач, можна одержати контекстне меню, що містить активні пункти Восстановить, Ра­звернуть і Закрыть. Дія цих команд аналогічна дії відповідних кнопок, але користуватися таким контекстним меню зручніше, оскільки вікно на Рабочем столе може бути закрите іншими вік­нами, а кнопки на Панели задач доступні завжди. Таке саме кон­текстне меню можна одержати і натиснувши правою кнопкою миші на рядок заголовка.

         Системний значок і системне меню. Від вікна, якщо до межі зменшити його розміри на Рабочем столе, залишається зовсім небагато — три кнопки праворуч та фрагмент рядка заголовка. А ще залишиться системний значок, що знаходиться на лівому краї рядка заголовка. По ньому нерідко можна довідатися про призначення папки.

Сам по собі системний значок папки відіграє не тільки інфор­маційну роль. Якщо по ньому клацнути, відкривається системне меню, за допомогою якого також можна керувати відображенням вікна, а подвійне клацання дає змогу швидко закрити вікно.

Системне меню папки рідко використовується за наявності миші, але якщо вона вийшла з ладу чи не підімкнена, то це ме­ню дуже зручно використовувати для керування вікнами за допомогою клавіатури. Воно відкривається комбінацією клавіш Alt + Пробіл.

      Під рядком заголовка розташовується рядок меню. Як і всяке інше меню, це - звичайний список команд. У всіх вікон папок рядок меню стандартний і містить шість команд:

• Файл

• Правка

• Вид

• Избранное

• Справка

Клацання на кожному з пунктів рядка меню приводить до відкриття спадаючих меню.

      Меню Файл, призначене для роботи з об'єктами, що є присутніми в даному вікні. Це меню контекстно-залежне: його склад і зміст залежать і від властивостей папки, і від того, який об'єкт у даний момент виділений у вікні папки.

      Меню Правка теж призначене для oперацій з об'єктами, але його склад є стандартнішим, ніж склад меню Файл. Основнепризначення цього меню - виконання опе­рацій, зв'язаних з буфером обміну: Выре­зать, Копировать, Вставить. Буфер обмі­ну — один з найважливіших засобів Win­dows, тому команди цього меню викорис­товуються особливо часто.

При виконанні операцій, пов'язаних з переносом об'єктів че­рез буфер обміну, зручно користуватися іншими засобами: ко­мандами контекстного меню та командами клавіатури. Контекст­не меню відкривається клацанням правою кнопкою миші на об'єкті, а команди клавіатури не завжди однакові й можуть зале­жати від настроювання властивостей клавіатури. Довідатися про клавіатурні еквіваленти можна в меню Правка і праворуч від пунктів меню. Якщо команда має клавіатурний еквівалент, то він тут наводиться.

     Командами меню Вид відповідають за параметри відобра­ження. За допомогою меню Вид вмикається чи вимикається відо­браження елементів вікна, задається стиль оформлення, встановлюється режим відображення інформації, виробляється сортування та вирівнювання значків, а також здійс­нюється доступ до інших — більш глибоких настроювань па­раметрів відображення.

     Меню Избранное — містить збереженні адреси посилань для доступу до найчастіше відвідуваних Web-вузлів і Web-сторінок.

     Останнім пунктом рядка меню типового вікна папки є команда Справка. Вона відкриває невелике меню з двох пунктів:

• Вызов справки

• О программе

Пункт О программе — формальний, загальноприйнятий пункт, що містить відомості про власника авторських прав на операцій­ну систему і про власника конкретної копії системи, в той час як пункт Вызов справки має величезну практичну цінність — він відкриває доступ до всіх ресурсів довідкової системи Windows. Наявність такого пункту в будь-якому вікні папки забезпечує зручний доступ до довідкової системи.

Панелі інструментів

Панель інструментів вікна папки містить кнопки для швидко­го виконання часто використовуваних команд. Усі команди, які можна виконати за допомогою кнопок панелі інструментів, можна виконати і користуючись лише рядком меню але робота з кнопками відбувається швидше, зручніше та наочніше.

Рядок адреси

Під час роботи в Інтернеті цей рядок має величезне значення. По-перше, з нього завжди можна довідатися про місцезнахо­дження, а по-друге, в нього можна ввести адреси Web-вузла, чи Web-сторінки та перейти до них натисканням клавіші Enter. Під час роботи в автономному режимі відмовлятися від цього ря­дка теж не варто. На його правому краї є кнопка, яка дає можли­вість побачити всю структуру дисків й основних папок ком­п'ютера та швидко перейти до нового об'єкта.

Панель посилань

У вихідному стані системи в цьому рядку є адресні посилання на деякі Web-вузли Інтернету. Можна вважати, що це перші рекомен­дації від компанії Microsoft для тих, хто починає роботу в мережі. Якщо немає інших переваг, можна почати роботу в Інтернеті, клац­нувши по одному з цих посилань. Під час роботи в автономному режимі можна розмістити на цій панелі посилання на папки і доку­менти, якими користуєтеся найчастіше, хоча сенсу в цьому нітрохи не більше, ніж у розміщенні значків тих самих документів і папок на Робочому столі чи на Панелі швидкого запуску Панелі завдань. Якщо немає вагомих причин, щоб витрачати один рядок площі вікна для панелі посилань, то її відображення просто вимикають.

Робоча ділянка вікна — це основна частина вікна папки, У якій відображаються значки файлів і вкладених папок. Фактично всі інші елементи керування вікна служать для роботи з об'єктами, що перебувають у робочій ділянці. Від того, як розміщені і як представлені об'єкти в робочій ділянці вікна, багато в чому залежить продуктивність роботи з комп'ютером.

Смуги прокручування

Смуги прокручування виникають, якщо вміст вікна не може цілком поміститися в робочій ділянці. У деяких випадках цього можна уникнути.

1. Змінити розмір вікна, розтягуючи його за одну з рамок. Установлюючи покажчик миші на рамку вікна, спостерігаємо зміну форми — перетворення в двоспрямовану стрілку. В цей момент можна натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, розтягти межі вікна в потрібному напрямку. Якщо це проробити в куті вікна, то вікно можна розтягти по діагоналі, змінюючи і вертикальний, і горизонтальний розміри.

2. Розгорнути вікно одним з описаних вище способів.

3. Не доводити справу до моменту, коли вікно папки стає таким перевантаженим, що з ним важко працювати. Створювати всередині цього вікна кілька папок і розпо­діляти об'єкти між ними в зручному порядку. Наприклад, якщо в одній папці зберігаються десятки листів, створити в ній кіль­ка папок і розподілити листи між ними за тематичною належ­ністю.

 Діалогові вікна Windows служать для настроювання влас­тивостей системи та її об'єктів. За допомогою діалогових вікон керують робочими процесами.

Щоразу, коли системі потрібно одержати додаткові вказівки, відкриваються діалогові вікна. Вони ж використовуються для зміни параметрів оформлення чи системи характеру її роботи. На відміну від вікон папок, що значною мірою уніфіковані та одно­манітні, діалогові вікна можуть значно різнитися за структурою і змістом. Зато уніфіковані елементи керування, що складають структуру діалогових вікон, тож, вивчивши особливості роботи кожного з цих елементів керування, можна швидко освоїти робо­ту з діалоговими вікнами.

Вікна додатків. Якою б досконалою не була операційна система, яких би розвинутих елементів оформлення та керування не мала, мета її використання все-таки полягає в роботі з додатками. Більшість додатків Windows об'єднує єдність інтерфейсу. Цим досягається можливість швидкого освоєння нових програмних продуктів користувачем. Для більшості додатків стандартними є рядки заголовка, рядка стану, кнопки зміни розміру вікна, а також деякі елементи керування, на­приклад смуги прокручування й елементи діалогових вікон. Знач­ною мірою уніфіковано все, що стосується довідкової системи. Кожен додаток має свої функціональні особливості. Зазвичай вони реалізуються зміною рядка меню, панелі інструментів і додаванням додаткових інструментальних панелей, їх наявність чи відсутність визначається призначенням додатка і його функціональними можливостями.

Вікна довідкової системи. Windows 98 має могутню довідкову систему, що дає можливість вивчати операційну систему і її компоненти, одержуваї довідки та роз'яснення з незрозумілих питань, а також здійснювати пошук і усунення пошкоджень у системі. Вікно розділу Довідкової системи має спільні риси з вікном папки (панель інструментів), з діалоговим вікном (елементи керування) і з вікнами деяких додатків, наприклад, з вікном Провідника.

 

Робота з довідковою інформацією.

Завантажується Довідкова система через Пуск, Справка.

На лівій панелі вікна Довідкової системи є три вкладки: Содержание, Указатель і Поиск.

  Вкладка Содержание являє собою список за абеткою основних розділів довідки. Цією вкладкою користуються в тих ви­падках, коли відома тема, щодо якої потрібно одержати довідку, і, можливо, відомий розділ. Структура довідкової системи, що відкривається з цієї вкладки, найбільше відповідає структурі звичайної книжки, і, таким чином, цей режим можна використовувати для вивчення системи.

  Вкладку Указатель застосовують у тих випадках, коли потрібно одержати довідку щодо конкретного терміна.

  Вкладку Поиск використовують для встановлення кола розділів, що стосуються слова, питання, об'єкта, дії, які вас цікавлять.

Панель інструментів вікна довідкової системи містить кілька кнопок, що мають суто навігаційне призначення.

Загальна націленість Windows на роботу з Інтернетом позначилася і на довідковій системі. Тут можна знайти засоби для підімкнення до мережі й одержання звідтіля довідкової інформації. Довідкова система Windows організована таким чином, щоб оновлюватися через Інтернет за потреби. За задумом розробників, усі зміни Windows, проведені в компанії Microsoft, мають негайно знаходити висвітлення на сервері компанії, а через нього й у зареєстрованих користувачів системи. Робота зі структурою категорій, розділів і статей довідкової системи, відображуваної на лівій панелі, не повинна становити труднощів навіть для користувачів-початківців. Закриті розділи та категорії відображаються значком згорнутої книжки, розкриті розділи — значком розгорнутої книжки. Конкретні статті відображаються значком зі знаком питання. Клацнувши по статті, відкриємо на правій панелі її зміст.

Вікна довідкової системи мають стандартні кнопки управління розміром вікна. Розмір вікна можна змінювати загальноприйнятим методом розтягування рамки за допомогою миші. Додаткова можливість — зміна співвідношення розмірів лівої та правої панелей. Це виконується перетягуванням розділової смуги за допомогою миші при натиснутій лівій кнопці.

 

5) Файлова структура системи Windows

Інформація в системі Windows зберігається в файлах, які розташовані на носіях зовнішньої пам’яті – жорсткому магнітному диску (вінчестеру), гнучкому магнітному диску, компакт-дисках(CD-ROM),флеш-пам’яті. Файл – це поіменована область диску, де може зберігатися інформація у різному вигляді.
Файлова структура Windows має ієрархічну, деревоподібну структуру. Для впорядкування збереження файлів на дисках створюються папки (каталоги), які визначаються користувачем (їх необхідність та ім’я). На кожному диску є тільки одна папка, яка створюється незалежно від волі користувача відразу ж після форматування диску – це коренева папка (кореневий каталог), яка не має імені. В ній можуть створюватися папки користувача першого рівня, в яких створюються папки другого рівня і т.д. Тобто, папка зберігає інформацію про імена файлів та папок, які знаходяться у ній. Для перегляду файлової структури будь-якого диску використовується вікно ‘Мой компьютер’ або ‘Проводник’.
Кожен об’єкт в ієрархічній структурі має свою адресу, яка задається у вигляді маршруту, який вказує шлях від вершини структури до об’єкта. Наприклад, шлях до файла під назвою “Звіт”, який знаходиться в папці “Рік_2003”, яка знаходиться в папці “Мої документи” вінчестера (диск С:):
C:\ Мої документи \ Рік_2003\ Звіт.doc
Структура імені файла та папки однакова:

НАЗВА.РОЗШИРЕННЯ

Де НАЗВА (1-255 символів) – обов’язкова частина імені, РОЗШИРЕННЯ (1-3 сімвола) - не є обов’язковою частиною, яка використовується щоб показати характер інформації, що зберігається у файлі. Перед початком розширення завжди ставиться крапка, інакше-кажучи - крапки після імені немає. Зазвичай в імені папок розширення не використовується.
Залежно від виду інформації, що зберігається у файлі, використовують стандартні розширення. Наприклад:

.sys

-

системні файли

.txt .doc

-

текстові файли

.com (.exe)

-

пускові файли з машинним кодом програм

.dat

-

файл з даними

.pas

-

файл з текстом програм мовою Паскаль

.zip (.arj) (.rar)

-

архівні файли


Операції над об’єктами Windows

Об’єктами Windows є файли, папки, ярлики. Ярлик (shortcut) – це невеликий файл, який можна створити для будь-якого файлу або папки і розмістити в будь-якому місці. Ярлик створюється для швидкого доступу до файлу або папки і вміщає маршрут пошуку до необхідного об’єкту.

Створення об’єктів

Для створення папки, текстового файлу необхідно:

· відкрити диск або папку, де планується відкрити об’єкт;

· на вільному місці вікна викликати контекстне меню (клацнути правою клавішею);

· вибрати пункти “Создать””Папку (Текстовый файл)”;

· задати ім’я об’єкта.

Для створення ярлика виконати дії:

· знайти об’єкт для якого буде створюватися ярлик і виділити його;

· у пункті “Файл” головного меню вікна вибрати підпункт “Создать ярлык”. Вкінці списку наявних файлів і папок з’явиться об’єкт з такою ж назвою, як і той, для якого створювався ярлик, але з початковим словом “Ярлык ...”;

· перемістити створений ярлик у потрібне місце (робочий стіл або інша папка).
 

Відкриття об’єктів

· двічі клацнути на значку об’єкта;

або:

· виділити об’єкт (один раз клацнути на ньому);

· викликати контекстне меню;

· вибрати пункт “Открыть”.

Для вихода з папок, які знаходяться на нижньому рівні деревоподібної структури до папок верхнього рівня використовується кнопка  (“Вверх”).

Визначення властивостей об’єктів
Для перегляду або зміни характеристик об’єкта застосовується контексне меню (клацнути правою клавішею миші на об’єкті), де вибирається пункт “Свойства”.

Виділення об’єктів
Ця операція виконується перед операцією копіювання, переміщенням, видаленням для декількох об’єктів одночасно. Необхідно виконати дії:

· для виділення об’єктів, розміщених підряд, необхідно клацнути мишею на першому з них і, при натиснутій клавіші “Shift”, клацнути на останньому об’єкті;

· для виділення об’єктів, що не розміщені підряд, необхідно клацнути мишею на потрібних об’єктах при натиснутій клавіші “Ctrl”.

Копіювання і переміщення об’ектів

· виділити об’єкти;

· у пункті “Правка” (головне меню вікна) вибрати підпункт “Копировать” (“Вырезать”) або натиснути відповідні кнопки на панелі інструментів , (“вырезать, копировать”);

· перейти в місце у файловій структурі, куди необхідно вставити об’єкт;

· у пункті “Правка” вибрати підпункт “Вставить” або кнопку ;

Видалення об’єктів

· виділити об’єкти;

· у пункті “Файл” вибрати підпункт “Удалить” або вибрати цей же підпункт у контекстному меню, яке викликається на виділених об’єктах.

Відновлення видалених об’єктів (робота з “Корзиной”)

У папці “Корзина” об’єкти зберігаються до моменту її очищення користувачем або переповнення. Для відновлення об’єкта із “Корзины” на колишне місце необхідно:

· відкрити папку “Корзина”;

· виділити об’єкти, які необхідно відновити;

· у пункті меню “Файл” вибрати підпункт “Восстановить”.

Для видалення об’єктів в “Корзине” вибрати підпункт “Очистить корзину” із пункта “Файл”.

 

6) Стандартні програми Windows

 

У комплект постачання WINDOWS 98 входить цілий набір так званих “стандартних” комп'ютерних програм. Це текстові редактори —  WordPad і Блокнот, графічний редактор — Paint, програма — Калькулятор і інш.

Запуск стандартних програм здійснюється, як правило, за допомогою головного меню — Пуск/Программы/Стандартные. У меню стандартних програм вибирається потрібний рядок (назва програми).

 

1)Текстовий редактор WordPad

 

 При запуску текстового редактора WordPad відкривається стандартне вікно, яке має наступну структуру:

перший рядок — назва документа і назва програми;

другий рядок — командне меню;

третій рядок — панель інструментів (кожна клавіша панелі відповідає якій-небудь команді з командного меню);

Під кнопками меню йде вимірювальна лінійка. Нижче Робоче вікно для набору тексту.

Командне вікно включає наступні групи команд —  Файл, Правка, Вид, Вставка, Формат, Справка.

Група команд Файл дозволяє проводити роботу:

1) з текстовими файлами —  Создать новий текстовий файл (вибір цієї команди приводить до відкриття нового Робочого вікна); Окрыть існуючий текстовий документ  (у вікні, що з'явилося, необхідно буде вибрати назву папки, ім'я файлу і вибрати тип файлу); Сохранить набраний документ, указавши назву файлу і папки для збереження, змінити вже існуючу назву, вибравши команду Сохранить как;

2) надрукувати готовий документ, підготувавши макет сторінок. Команди — Печать, Предварительный просмотр, Параметры страницы;

3) відкрити ті документи, з якими Ви працювали в останній раз. Список документів знаходиться в цій групі команд. Відкриття документа проводиться по обраному в списку імені.

Група команд Правка дозволяє відредагувати створений документ — Вырезать видалити частину тексту, чи Копировать/Вставить частину тексту, Найти і Заменить необхідне слово в тексті.

Група команд Вид дозволяє  відображати на екрані лінійки і клавіші за вимогою користувача

Група команд Вставка дозволяє вставляти в текст документа поточні дату і час, а також тексти, малюнки, діаграми і т.д., створені за допомогою інших прикладних програмам.

Група команд  Формат дозволяє: змінювати параметри шрифту; редагувати окремі абзаци тексту, установлюючи відступи від краю листа, міжрядкові інтервали і відстані між абзацами ( команда Абзац); набирати текст  у колонках (команда Табуляция).

Створення і редагування документа. При завантаженні текстового редактора відкривається чисте робоче вікно, що дозволяє відразу ж створювати новий текстовий документ. Перш ніж набирати текст на клавіатурі необхідно:

1) у панелі форматування вибрати необхідний шрифт, відкривши список шрифтів і виділивши потрібну назву;

2) у тій же панелі вибрати розмір шрифту;

3) у тій же панелі вибрати колір шрифту;

4) у вимірювальній лінійці перемістити верхній покажчик відступу початку абзацу на потрібну позицію.  

При наборі тексту наприкінці кожного абзацу необхідно натискати клавішу Еnter     

При необхідності редагування документа необхідно виділити текст, що редагується. Щоб виділити:

слово — двічі клацніть на цьому слові,

декілька слів — двічі клацніть на першому слові і перетягнете курсор миші через інші слова, не відпускаючи клавішу миші.

рядок — клацніть напроти цього рядка ліворуч у зоні виділення, де курсор миші перетворюється в стрілку,

абзац — двічі клацніть у зоні виділення поруч з абзацом,

весь текст — тричі клацніть у зоні виділення чи в меню Правка на рядку Выделить весь текст.

Для того, щоб:

- замінити існуючий текст необхідно виділити текст, який необхідно замінити, перетягнувши через нього курсор миші чи двічі клацнувши на ньому, і ввести новий текст;

- вставити текст, необхідно помістити курсор у місце майбутньої вставки і набрати новий текст;

- перенести/скопіювати частину тексту з одного рядка в інший, необхідно виділити цей текст, у меню Правка вибрати рядок Вырезать/Копировать, потім установити курсор у місце вставки і вибрати в команді Правка рядок Вставить.

Відредагований текст необхідно зберегти за допомогою команд Файл Сохранить чи Сохранить как.

Для того щоб надрукувати готовий текст необхідно:

- установити розміри полів — у меню Файл вибрати рядок Параметры страницы, у полях введення вказати розмір лівого, правого, верхнього і нижнього полів, натиснути ОК;

- переглянути документ перед друком — у меню Файл вибрати рядок Предварительный просмотр;

- надрукувати документ — у меню Файл вибрати рядок Печать, установити параметри друку, указавши скільки сторінок друкувати (всі, с... по..., виділений текст), кількість копій, а в групі Свойства — розмір папера, розміщення тексту на листі і тип подачі папера.

 

2) Графічний редактор Paint

 

Графічний редактор Paint призначений для малювання нескладних ескізів, схем, графіків. Він дозволяє створювати, виправляти, масштабувати малюнок і змінювати його розташування на листі.

Перший рядок вікна включає  назву документа і назву редактора. Другий рядок — командне меню. У центрі вікна знаходиться робоче поле, де можна створювати малюнки, на лівому полі — панель інструментів, у нижньому полі — палітра кольорів. Командне меню включає наступні групи команд:

Файл - команди  робота з графічними файлами — Создать, Открыть, Сохранить і Сохранить как (з новим ім'ям) і команди друку — Предварительный просмотр, Параметры страницы, Печать

Правка - команди редагування малюнка, а також команда скасування попереднього дії.

Вид - команди настроювання виду екрана і підключення панелей, а також масштаб зображення на екрані.

Рисунок  — команди зміни розмірів малюнка (Атрибуты), поворота (Отразить/ Повернуть) і нахилу  (Растянуть/Наклонить) малюнка, а також зміна кольорів на протилежні (Обратить цвета) і очищення екрана (Очистить).

Параметры — команди зміни палітри кольорів.

? (Справка) — довідкова інформація про програму.

Панель інструментів складається з наступних клавіш: Выделение произвольной области, Выделение прямоугольной области, Ластик, Заливка, Вибор цветов, Масштаб, Карандаш, Кисть, Распылитель, Надпись, Линия, Кривая, Прямоугольник, Многоугольник, Элипс, Прямоугольник з закруглёнными углами.

Для того, щоб вставити текст в малюнок необхідно:

1) клацнути на кнопці Надпись у Панелі інструментів;

2) значок, що з'явився, (хрестик) необхідно встановити на місце початку надпису і розтягти по його (надпису) розміру;

3) у верхній частині вікна з'явиться текстове меню, у якому знаходиться вікно з назвою шрифту, вікно з розміром шрифту і кнопки для печатки жирним шрифтом, курсивом і підкресленим шрифтом. При необхідності Ви можете зробити вибір необхідних параметрів надпису

 

3) Текстовий редактор Блокнот

 

До стандартних програм відносяться також програми:

Блокнот — дозволяє створювати і переглядати короткі неформатовані текстові документи.  

Найбільше часто програма «Блокнот» використовується для перегляду й редагування текстових (TXT) файлів, але багато користувачів застосовують програму «Блокнот» як простий інструмент для створення веб-сторінок.

Програма «Блокнот» підтримує тільки основне форматування, тому випадкове збереження спеціального форматування в документах, у яких повинен залишитися чистий текст, виключено. Це особливо корисно при створенні HTML-документів для веб-сторінок, тому що особливі знаки або інше форматування можуть не відображатися на опублікованих веб-сторінках і навіть можуть приводити до виникнення помилок.

Блокнот може працювати в режимі бортового журналу. Для цього в першому рядку блокнота необхідно написати фразу .LOG, тоді комп'ютер буде автоматично вказувати дату й час зміни інформації в записній книжці.

Файли програми «Блокнот» можуть бути збережені в наступних кодуваннях: Юнікод, ANSI, UTF-8 або Юнікод Big Endian. Ці формати забезпечують більшу гнучкість при роботі з документами, що використовують різні набори знаків.

 

4) Програма Калькулятор

 

Програма Калькулятор входить до комплекту Windows і встановлюється разом із самою операційною системою.

Для завантаження калькулятора натисніть кнопку Пуск і оберіть у головному меню команду Программы - Стандартные - Калькулятор. Відкриється вікно Windows-додатка, як показано на мал. 1. Вікно калькулятора має звичайні елементи: рядок заголовка, позначку системного меню, кнопки керування вікном і меню програми. Робоча ділянка вікна містить поле індикатора, у якому відображаються числа; є також кнопки введення формул і керування пам'яттю. Пояснення до кожної кнопки надається на спливаючій підказці, яку можна викликати, навівши покажчик миші на потрібний елемент, натиснувши при цьому праву клавішу миші і клацнувши по напису «Что это такое?» лівою ккнопкою миші.

Розглянемо деякі кнопки загального призначення:

Backspace - стирання останнього введеного символу;

СЕ - видалення числа, яке відображене на індикаторі;

С - «скидання» перед введенням нової формули.

Після чергового розрахунку перед обчисленням нової формули необхідно виконати скидання, клацнувши по кнопці С. Числа, які беруть участь в операціях (вони називаються операндами), вводяться в поле індикатора за допомогою кнопок 0, …, 9 або натисканням відповідних клавіш на клавіатурі. Якщо вам зручно вводити числа з цифрової клавіатури, ввімкніть її клавішею NumLock. Щоб ввести роздільник цілої і дробової частин десяткового числа, натисніть клавішу « , » або клацніть по кнопці « , » у вікні калькулятора. Програма калькулятора забезпечує точність виконання всіх операцій до 32-го розряду.

На відміну від інших Windows-додатків розмір вікна калькулятора фіксований і не може бути змінений користувачем. Однак користувач може пере­тягти вікно калькулятора в зручне місце, щоб воно не займало робочу частину екрана. Вікно можна згорнути на панель задач клацанням по кнопці .

Після закінчення роботи з калькулятором слід вивантажити його з пам'яті. Для цього використовуються стандартні прийоми: клацання мишею по кнопці   у правому верхньому куті вікна або натискання клавіш ALT+F4.

Звичайний режим

Наведене зображення вікна калькулятора відповідає звичайному режиму роботи. Цей режим встановлюється по умовчанню під час першого запуску калькулятора. Іншим можливим режимом роботи є інженерний режим (див. нижче). Перемикання між режимами здійснюється за допомогою меню Вид - Обычный (Инженерный).

У звичайному режимі виконуються арифметичні операції (кнопки /, *, -, +), а також квадратний корінь (кнопка sqrt), відсотки (кнопка %), обчислення обер­неної величини (кнопка 1/х). Зручним інструментом при обчисленнях є регістр пам'яті калькулятора.

Порядок виконання дій у програмі калькулятора такий:

· При арифметичних операціях вираз набирається відповідно до звичайного запису дій. Скажімо, для обчислення виразу «3+15» потрібно ввести перший операнд 3, клацнути по кнопці +, ввести другий операнд 15 і потім клацнути по кнопці = або натиснути клавішу Enter. Якщо другий операнд не введено, то вважається, що він дорівнює першому операнду. Зазначимо, що арифметичні операції виконуються по мірі їхнього введення, пріоритет у виконанні операцій відсутній. Тому обчислення виразу 5+4*3 дасть результат 27, а не 17, як у звичайній арифметиці.

· Для обчислення значення квадратного кореня або оберненої величини по­трібно ввести число, а потім клацнути по відповідній кнопці (sqrt або 1/х).

· При обчисленні відсотків визначається результат множення двох величин у відсотках. Тому спочатку вводиться перше число, натискається кнопка *, вводиться друге число і натискається кнопка % (або клавіша %). Наприклад, послідовність дій 60*5% дасть результат 3.

У процесі введення чисел можна використовувати буфер обміну. Скажімо при роботі у будь-якому додатку ви можете скопіювати число в буфер, а потім вставити його у вікно калькулятора. Для цього обирається команда меню Правка - Вставить або натискаються клавіші Shift+Ins або Ctrl+V. Через буфер виконується також копіювання результату обчислень у будь-який додаток. Для копіювання в буфер числа, відображуваного в полі індикатора, застосовується команда Правка - Копировать (або клавіші Ctrl+Ins або Ctrl+C).

Використання пам'яті калькулятора

У програмі калькулятора є регістр пам'яті, який керується за допомогою кнопок із червоними написами:

MS - занесення в регістр пам'яті числа, відображуваного індикатором;

MR - виклик змісту регістра пам'яті в поле індикатора;

М+ - пересилання числа з індикатора в регістр пам'яті і додавання його до змісту регістра пам'яті;

МС - «скидання» (очищення) регістра пам'яті.

Над кнопкою МС є сіре квадратне поле (дивіться мал. 1). Коли в регістрі пам'яті зберігається число, у цьому полі відображається літера М. Якщо регістр порожній, літера М відсутня.

Проілюструємо використання пам'яті на прикладі. Нехай потрібно обчислити суму перших п'ятьох доданків ряду 1, 22, З2, … Ваші дії на калькуляторі можуть бути такими:

•  введіть число 1 і натисніть кнопку MS;

•  введіть 2, натисніть кнопки * і =. Клацніть по кнопці М+;

•  повторіть попередній пункт для чисел 3, 4, 5;

•  натисніть кнопку MR і прочитайте шукане число у полі індикатора.

У результаті на індикаторі має з'явитися 55. Зауважимо, що якщо в про­граму калькулятора безпосередньо вводити вираз:

1+2*2+3*3+4*4+5*5

відповідь буде неправильною, а саме: 645. Поміркуйте, чому може утворитися такий результат.

Розглянемо ще один приклад. Скажімо, потрібно обчислити результат множення чисел 21, 34, 67 на коефіцієнт 0,7. Запишіть коефіцієнт у пам'ять, тобто введіть 0,7 і натисніть MS. Введіть перше число 21 і натисніть кнопку множення *. Клацніть по кнопці читання з пам'яті MR і потім натисніть Enter. На індикаторі буде показаний перший результат: 14,7. Виконайте аналогічні дії для чисел 34, 67.

 

Інженерний режим

Цей режим, що включається командою Вид - Инженерный, дає для розрахунків значно більші можливості, ніж звичайний режим. У вікн, програми в інженерному режимі (мал.2) є елементи керування, що дозволяють обчислю-вати тригонометричні, степеневі функції, лога-рифми, а також пере-водити числа з однієї системи числення до іншої. Розглянемо задачі, які можна розв'язувати в інженерному режимі калькулятора.

 Обчислення тригонометричних функцій

Установіть за допомогою перемикачів одиниці, у яких виражатимуться аргументи тригонометричних функцій: Градуси (Degrees) або Радіани (Radians). Введіть аргумент і натисніть кнопку відповідної функції: sin, cos або tan (функція тангенса). Результат буде відразу виведений у поле індикатора.

Для визначення котангенса потрібно обчислити функцію tan, а потім обер­нену величину (натиснути кнопку 1/х).

Щоб обчислити обернені тригонометричні функції, потрібно встановити опцію Inv, після чого натиснути кнопку відповідної функції. Скажімо, для визна­чення функції Arccos наберіть число, клацніть по опції Inv, а потім - по cos.

Обчислення степеневих функцій і факторіала

Для обчислення квадратів і кубів числа в програмі калькулятора передбачені кнопки х2 і х3. Введіть аргумент х і натисніть відповідну кнопку.

Щоб обчислити степеневу функцію ху, введіть число х, клацніть по кнопці хy - введіть число у і потім натисніть клавішу Enter.

Щоб обчислити факторіал n!, введіть число n і натисніть кнопку n! (факторіал натурального числа n визначається як добуток                 ).

Обчислення логарифмів

Операцією, оберненою піднесенню до степеня, є, як відомо, логарифмування. За допомогою калькулятора просто обчислюються десяткові і натуральні лога­рифми (натуральним логарифмом називається логарифм, основою якого є трансцендентне число е=2,71828...). Введіть початкове число і натисніть кнопку log або In для обчислення відповідно десяткового або натурального логарифма.

Переведення чисел до іншої системи числення

Для користувачів ПК і програмістів надзвичайно зручною функцією каль­кулятора є переведення числа з однієї системи числення до іншої. Програма калькулятора підтримує десяткову, двійкову, вісімкову і шістнадцяткову системи числення. Цим системам відповідають перемикачі, що мають такі написи:

·         Dec - скорочення від Decimal (десяткова);

·         Bin - скорочення від Binary (двійкова);

·         Oct - скорочення від Octal (вісімкова);

·         Hex - скорочення від Hexadecimal (шістнадцяткова).

Щоб перетворити, скажімо, десяткове число 28 у двійкову систему, введіть це число і клацніть по перемикачу Bin. Ви одержите на індикаторі двійкове число 11100. Якщо потім ви клацнете по перемикачу Hex, одержите це саме число в шістнадцятковій системі - 1С.

Обчислення суми і середнього арифметичного

Калькулятор Windows дозволяє обчислювати суму чисел і середнє арифме­тичне. Для розрахунку цих розмірів потрібно за допомогою кнопки Dat увести початкове число в допоміжне вікно Статистика (мал. 3).

Розглянемо як приклад обчислення суми чисел 12,101, 33.

•   Клацніть по кнопці Sta, і відкриється вікно Статистика (мал.3).Переведіть фокус на основне вікно калькулятора, клацнувши у вікні мишею або натиснувши кнопку RET.

•   Введіть числа, сума яких обчислюється. Після кожного введення натискайте кнопку Dat.

•   Клацніть по кнопці Sum і прочитайте у полі індикатора результат: 146.        

Аналогічної послідовності дій слід додержуватися при обчисленні середнього арифметичного (за одним винятком: замість кнопки Sum потрібно натиснути кнопку Ave).

Щоб обчислити нову суму, очистіть вікно Статистика, для чого служить кнопка CAD (мал.3). Якщо ви хочете виправити останнє введене число, на­тисніть кнопку CD і повторно введіть числа. Призначення інших кнопок вікна Статистика таке: RET - переключення до основного вікна калькулятора: LOAD -пересилання в основне вікно числа, виділеного у вікні Статистика.

 

7) Контрольні запитання

 

1.      Поняття програмного забезпечення.

2.      Поняття операційних систем.

3.      Поняття Робочого столу Windows.

4.      Призначення панелі задач Windows.

5.      Призначення пунктів меню Windows.

6.      Як завершити програму, яка “зависла”?

7.      Які бувають вікна в Windows?

8.      Характеристика складових вікон.

9.      Як переходити з вікна в вікно?

10.  Поняття файла.

11.  Поняття папки.

12.  Поняття об’єкта Windows.

13.  Поняття ярлика в Windows.

14.  Як провести пошук об’єкта?

15.  Як перемістити файли в іншу папку?

16.  Як відновити об’єкти з “Корзины”?

17.  Яке призначення програми “Проводник”?

18.  Як створити ярлик програми на робочому столі?

19.  Як користуватись довідковою системою Windows?

20.  Що таке буфер обміну?

21.  Які дії і як можна виконувати з файлами, папками?

22.  Як завершити роботу з Windows?

23.  Які програми належать групі стандартних програм?

24.  Як завантажуються стандартні програми?

25.  Що представляє собою Word Pad?

26.  Що таке Блокнот і принципи роботи з ним?

27.  Як зберегти файли, в створені програмі Word Pad або Блокнот?

28.  Що таке Paint і принципи роботи з ним?

29.  Як копіювати фрагмент малюнка?

30.  Як об'єднати два малюнка з різних файлів в один?

31.  З яким розширенням Paint зберігає файл по замовчанню?

32.  Як завантажити Калькулятор?

33.  Які існують режими в Калькуляторі і як вони перемикаються?

34.  Які дії можна виконати в звичайному режимі Калькулятора?

35.  Які дії можна виконати в інженерному режимі Калькулятора?

36.  Як користуватись пам’яттю в Калькуляторі?

37.  Як переводити десяткові числа до інших систем числення?

38.  Як обчислюється сума та середнєарифметичне вказаних чисел?

Лекційне заняття №3

Тема: Текстові та графічні редактори

1) Загальні відомості про ТР Word.

Загальна назва програмних засобів, призначених для створення, редагування і форматування текстових документів - текстові редактори. Одним з найвідоміших і могутніших текстових процесорів є Word фірми Microsoft, що входить до складу інтегрованого середовища Microsoft Office. Ним користуються як професіонали, так і користувачі, що починають, для роботи з текстами і документами. Однією з граней професійної компетентності сучасного фахівця є володіння ним інформаційною технологією роботи в середовищі текстового процесора Word.

Запуск процесора Word може здійснюватися, як і інших програм Microsoft Office, різними шляхами: з Главного меню Windows; з Рабочего стола Windows; з панелі Быстрый запуск; з Проводника або додатку Мой компьютер; при відкритті документа Word або іншого документа (шаблону і ін.). Після запуску Word на екрані з'являється основне вікно текстового процесора (мал.1).

 

У верхній частині цього вікна розміщується рядок заголовка, рядок меню, стандартна панель інструментів, панель інструментів форматування, горизонтальна лінійка; у нижній частині - рядок стану, панель інструментів малювання і горизонтальна полоса прокрутки; у правій частині - вертикальна полоса прокрутки; з лівого боку - вертикальна лінійка; у центрі - рабоча область.

Вікна документів.

Текстовий процесор Microsoft Word підтримує декілька режимів представлення документів:

1. Обычный режим представляється тільки змістовна частина документа без реквізитних елементів оформлення, що відносяться не до тексту, а до друкарських сторінок (колонтитули, колонцифри, підсторінкові виноски і т.п.)

 2. Режим Web-документа - екранне уявлення не співпадає з друкарським. У цьому режимі розробляються електронні публікації.

3. Режим разметки страницы - екранне представлення документа повністю відповідає друкарському, аж до призначених параметрів друкарської сторінки.

4. Режим структури - можна відобразити тільки заголовки документа.

Вибір одного з чотирьох вказаних режимів представлення документа виконують за допомогою командних кнопок, розташованих в лівому нижньому кутку вікна додатку, або командами меню Вид.

Через меню Вид доступне також спеціальне уявлення (п'ятий режим) Схема документа, при якому вікно додатку має дві робочі панелі. На лівій панелі представляється структура документа, а на правій - сам документ.

Через меню Файл доступні ще два режими представлення документа, використовувані для попереднього перегляду. Для електронних документів використовують команду Файл, Предварительный просмотр Web-страницы, а для друкарських документів - Файл,  Предварительный просмотр.

Створення і збереження документів.

Документи і шаблони документів створюються за допомогою команди Файл, Создать і вказівкою на панелі задач значення - Документ або Шаблон. Після натиснення на відповідну команду на екран виводиться нове вікно, що має стандартне найменування Документ або Шаблон з порядковим номером. Word містить великий набір шаблонів стандартних документів: службові записки, факси, стандартні листи, резюме і т.п. Шаблони надають користувачу наперед підготовлені поля для введення даних. Часто використовується динамічний режим, коли за допомогою Мастера шаблона створюється в інтерактивному (діалоговому) режимі власний.

Документи Word зберігаються у вигляді файлів із стандартним розширенням *.doc. Параметри збереження файлу можна задати командою Сервис, Параметры, Сохранение, на якій вибираються необхідні параметри.

Існують два режими збереження файлу:

1.  Завжди створювати резервну копію: зберігається дублікат попередньої версії файлу з розширенням .bak;

2.  Дозволити швидке збереження: весь документ не перезаписується, лише в кінець початкового файлу дописуються зміни.

Для правильного відтворення документа на іншому комп'ютері або під управлінням іншої операційної системи в документ можна включати використовувані шрифти, встановивши прапорець Внедрять шрифты True Туре.

Первинне збереження нового або збереження існуючого документа під іншим ім'ям, на іншому диску, в іншому каталозі виконується командою Файл, Сохранить как. Якщо підготовлений стандартний документ, що містить типові елементи тексту або графіку, формати (стилі оформлення), елементи автотексту і інше, то його можна зберегти як шаблон документів і використати надалі для створення нових документів. Повторне збереження файлу, що має ім'я, виконується командою Файл, Сохранить або за допомогою кнопки Сохранить панелі інструментів Стандартная.

Раніше збережений документ відкривається за допомогою команди Файл, Открыть або кнопки Открыть панелі інструментів Стандартная. Для вибору файлу документа указуються Папка, Ім'я файлу і Тип файлу. Кнопка Найти організовує пошук файлу. Кнопки Мелкие значки, Таблица, Свойства, Просмотр служать для отримання різної інформації про вибраний файл.

При введенні тексту в Word здійснюється порядковий, перехід в межах одного абзацу, який виконується автоматично. Після натиснення клавіші Enter завершується попередній абзац і починається новий. Команди Правка, Отменить ввод і Правка, Повторить ввод або кнопки Отменить і Вернуть на панелі інструментів Стандартная дозволяють послідовно відмінити або повторити попередні дії.

Форматування тексту.

Процес оформлення зовнішнього вигляду документа в цілому або його фрагментів в будь-якому програмному середовищі називають форматуванням. Різні способи і інструменти форматування, які надає текстовий процесор Word, дозволяють одержати професійно оформлений текст.

Існують різні способи виділення фрагментів тексту - за допомогою клавіш або маніпулятора-миші.

                  1. Виділення фрагмента тексту за допомогою клавіш:

-  встановити курсор в початок виділення;

-  одночасно натиснути клавіші Shift і клавіші переміщення курсору для закрашення фрагмента.

               2. Виділення фрагмента тексту за допомогою миші на рівні:

- символів, слів, рядків тексту - встановити покажчика миші в початок виділення і протягнути мишу при натиснутій лівій кнопці до кінця фрагмента, що виділяється;

- слова - встановити покажчик миші на слово і виконати подвійне натискання лівої кнопки миші;

- абзацу - встановити курсор в довільне місце абзацу і виконати потрійне натискання лівої кнопки миші;

- одного рядка - виконати одинарне натискання лівої кнопки миші на полі зліва від рядка тексту;

- групи рядків тексту - виконати одинарне натискання лівої кнопки миші на полі зліва від початку тексту і вертикально протягнути мишу до кінця фрагмента;

- об'єкту (малюнка, формули, діаграми) - встановити курсор на об'єкті і виконати одинарне натискання лівої кнопки миші.

                3. Виділення тексту всього документа виконується за допомогою команди Правка, Выделить все, або натисканням клавіш Ctrl + А.

Копіювання, переміщення і знищення фрагментів тексту. Ці операції виконуються тільки по відношенню до виділеного фрагмента тексту. При цьому можна використовувати два незалежні механізми - буфер обміну і метод drag-and-drop (перетягуванням мишею).

Копіювання здійснюється командою Правка, Копировать; копія поміщається в буфер і може багато разів використовуватися для вставки за допомогою команди Правка, Вставить.

Для переміщення фрагмента виконуються команди Правка, Вырезать, а потім - Правка, Вставить.

Знищення фрагмента тексту виконується по команді Правка, Очистить або при натисненні клавіші Del.

Ці операції можна також виконати за допомогою контекстного меню, де вибираються команди Вырезать, Копировать, Вставить. Можна використовувати спеціальні кнопки панелі інструментів Стандартная: Копировать, Вырезать, Вставить. Ці операції можна здійснити також за допомогою відповідних комбінацій клавіш на клавіатурі.

Інші варіанти виконання операцій редагування засновані на використовуванні методу drag-and-drop (перетягування мишею):

- для переміщення виділеного фрагмента треба на ньому встановити покажчик миші і, утримуючи натиснутою ліву кнопку, перемістити мишу;

- для копіювання виділеного фрагмента натискається клавіша Ctrl і виконується переміщення фрагмента в нове місце.

Форматування документів здійснюється в результаті наступних дій:

- установка параметрів сторінки документа;

- застосування шрифтового оформлення символів тексту;

- завдання положення абзаців на сторінці і установка для них відступів і інтервалів;

- вибір варіантів обрамлення і заповнення абзаців;

- розташування тексту в колонках;

- завдання стилю оформлення символу, абзацу, сторінки і т.п.

Велика частина цих дій може бути реалізована за допомогою інструментів меню Формат. Форматування документа засноване на завданні нових форматів елементам тексту, які повинні бути заздалегідь виділені.

Шрифтове виділення тексту (форматування символів) виконується в діалоговому вікні Шрифт, що викликається командою Формат, Шрифт. Установки формату шрифту можуть бути зроблені для будь-якого фрагмента тексту. Встановлені параметри шрифту діють стосовно тексту, що знов вводиться, або до виділеного фрагмента тексту.

Форматування абзацу тексту. Текст документа складається з абзаців, абзац закінчується натисненням клавіші Enter. При цьому в текст вставляється спецсимвол. Видалення цього символу забезпечує злиття абзаців, причому об'єднаний абзац одержує установки форматів нижнього приєднаного абзацу. При наборі тексту перехід на новий рядок виконується автоматично. Формат абзаців встановлюється командою Формат, Абзац, яка викликає діалогове вікно Абзац, що містить вкладки Отступы и интервалы, Положение на странице. Швидке форматування абзаців може виконуватися за допомогою панелі Форматирование, яка містить необхідні кнопки вирівнювання абзацу. Всі інші установки формату абзацу виконуються в діалоговому вікні Абзац. Відступи можна виконати також за допомогою Линейки.

Для більшої виразності оформлення абзаців і сторінок тексту використовуються різні способи обрамлення, заповнення узором, зміни кольору і т.п. Для цього командою Формат, Границы и заливка викликається діалогове вікно Границы и заливка.

Зміна регістра для зображення букв. Регістрове форматування забезпечує перетворення виділеного фрагмента тексту за допомогою команди Формат, Регистр або вибором відповідного кнопкового перемикача.

Переліки в текстових документах часто оформляють у вигляді списків. Розрізняють три типи списків: маркерований, нумерований, багаторівневий. Форматування може здійснюватися як до введення елементів списку, так і для вже набраних у вигляді окремих абзаців елементів. Для створених списків допускається зміна їх типу.

Існує декілька різних способів форматування списків:

- за допомогою команди Формат, Список;

- за допомогою команди Список з контекстного меню;

- швидке форматування за допомогою кнопок Нумерация і Маркеры на панелі інструментів Форматирование.

Знищити список можна звичними способами.

Форматування тексту по колонках. Для текстів газетного типу виконується набір в декілька колонок. Після заповнення лівої колонки (по висоті сторінки або до встановленого обмеження) курсор автоматично переходить в наступну колонку. Текст і формат колонок форматуються за загальними правилами.

Формат газетного тексту задається за допомогою команди Формат, Колонки. Якщо документ новий, після виконання даної команди текст вводиться в задане число колонок на сторінці. Наявний текст також можна розташувати колонками, заздалегідь виділивши його фрагмент або весь документ.

Нумерація сторінок. Для нумерації сторінок використовується команда Вставка, Номера страниц, за допомогою якої можна вказати: положення номера - вгорі або внизу сторінки; вирівнювання - справа, в центрі, зліва, зовні або усередині сторінки; номер першої сторінки; формат номерів сторінок.

Примусово перейти в наступну колонку можна за допомогою команди Вставка, Разрыв. В діалоговому вікні Разрьів необхідно обрати одну з запропонованих команд і натиснути кнопку ОК.

У складових документах Word часто використовується різного виду графіка:

- кліпи - малюнки з колекції, створеної виробниками програмного забезпечення;

- графічні об'єкти, що зберігаються у файлах і створені спеціалізованими засобами: машинної графіки;

- графічні об'єкти, створені за допомогою Панелі інструментів Рисование.

Вставка графічних кліпів. Доступ до колекції кліпів Microsoft здійснюється додатком Microsoft Clipart (Clip Gallery), що входить до складу Microsoft Office і підтримує не тільки малюнки, але і звуки, і відео. Вхід Microsoft Clipart здійснюється командами Вставка, Рисунок, Картинки або Вставка, Объект.

Імпорт графічних об'єктів з файлів. Вставка графічних об'єктів з файлів здійснюється за технологією OLE: упровадження графічних об'єктів; зв'язок з графічним об'єктом (файлом).

Імпорт графічних зображень здійснюється в двох варіантах: у вигляді цілого графічного файлу; у вигляді частини графічного зображення, збереженого як фрагмент в іншому файлі.

Для вставки графічного файлу використовується команда Вставка, Рисунок, Из файла.

Для скріплення з графічним файлом використовується перемикач Связать с файлом, що дозволяє автоматично обновляти графічне зображення при змінах у файлі-джерелі. Для оновлення зв'язку виконується команда Правка, Связи.

Редагування малюнка здійснюється після його виділення командою Правка, Объект, або подвійним клацанням лівою кнопкою миші на малюнку.

Малюнки векторного типу допускають поелементне редагування. Для цього виділяються певні елементи малюнка натисненням лівої кнопки миші і виконується їх графічна настройка (колір, лінія, розмір, місцезнаходження). Можливе додавання нових графічних елементів, зрушення всього малюнка за первинний контур, зміну розмірів контуру.

Створення графічних об'єктів за допомогою Панелі інструментів Рисование. В результаті буде створене векторне зображення, що складається з елементарних графічних фігур: квадратів, прямокутників, багатокутників, ліній, кіл, еліпсів і ін.

Мальований об'єкт має багатошарову структуру, окремі елементи малюнка можуть розташовуватися певним чином щодо інших об'єктів. Управляє цим режимом кнопка Действия, яка викликає меню з командами для роботи з графічними об'єктами.

2) Використання табуляції для вирівнювання тексту в  MS Word

Установка позицій табуляції 

Виділити абзац, у якому необхідно задати позицію табуляції. Натиснути кнопку на лівому краї горизонтальної лінійки, поки вона не буде замінена кнопкою необхідної табуляції, і клацніть горизонтальну линейку в тому місці, де необхідно установити позицію табуляції. 

Табуляція з заповненням 

Виділити абзаци, у яких необхідно вставити заповнення між позиціями табуляції. Виконати команду Формат / Табуляция. Ввести нову позицію табуляції в поле Позиции табуляции. У групі Выравнивание вибрати спосіб вирівнювання тексту, що вводиться в позицію табуляції. У групі Заполнитель виберати необхідний заповнювач, а потім натиснути кнопку Установить.

Для одержання зведень про будь-який параметр натисніть кнопку зі знаком питання , а потім клацніть цей параметр. 

Видалення чи переміщення позицій табуляції 

Виділити абзац, у якому потрібно видалити чи перемістити позицію табуляції. Для видалення позиції табуляції перетягніть маркер табуляції за межі горизонтальної лінійки. Для переміщення позиції табуляції перетягніть маркер табуляції вправо чи вліво по горизонтальній лінійці.

 

3) Робота з таблицями в  MS Word

Таблиця складається з комірок, які згруповані по рядкам та стовпцям.

Введення даних у таблицю та переміщення по ній

Результат

Дія

Переміщення у наступну комірку

Натисніть клавішу TAB. Якщо курсор знаходиться в останній комірці таблиці, натискання цієї клавіші добавляє до таблиці новий рядок

Переміщення у попередню комірку

Натисніть клавіші SHIFT+TAB

Переміщення у попередній або наступний рядок

Натисніть клавішу СТРІЛКА УВЕРХ або СТРІЛКА УНИЗ

Переміщення у першу комірку рядка

Натисніть клавіші ALT+HOME або ALT+7 на цифровій панелі

Переміщення в останню комірку рядка

Натисніть клавіші ALT+END або ALT+1 на цифровій панелі

Переміщення у першу комірку стовпця

Натисніть клавіші ALT+PAGE UP або ALT+9 на цифровій панелі

Переміщення в останню комірку стовпця

Натисніть клавіші ALT+PAGE DOWN або ALT+3 на цифровій панелі

Початок нового абзацу

Натисніть клавішу ENTER

Добавлення нового рядка у кінці таблиці

Натисніть клавішу TAB у кінці останнього рядка

Добавлення тексту перед таблицею на початку документа

Натисніть клавішу ENTER у початку першої комірки

Виділення елементів таблиці

Результат

Дія

Виділення комірки

Установіть покажчик на лівий край комірки та натисніть кнопку миші

Виділення рядка

Установіть покажчик ліворуч від рядка та натисніть кнопку миші

Виділення стовпця

Установіть покажчик на верхній лінії сітки стовпця та натисніть кнопку миші

Виділення декількох комірок, рядків або стовпців

Утримуючи кнопку миші, переміщуйте покажчик по комірці, рядку або стовпцю, або виділіть одну комірку, рядок або стовпець, а потім, утримуючи клавішу SHIFT, виділіть наступну комірку, рядок або стовпець

Виділення тексту в наступній комірці

Натисніть клавішу TAB

Виділення тексту в попередній комірці

Натисніть клавіші SHIFT+TAB

Виділення всієї таблиці

Перейдіть у таблицю, а потім натисніть клавіші ALT+5 на цифровій панелі при вимкнутому режимі NUM LOCK

Порада. Щоб виділити рядок, стовпець або всю таблицю, перейдіть у таблицю та використайте одну з команд «Выделить» (меню «Таблица») або використайте потрібні гарячі клавіші.

Елементи таблиці, що не друкуються

Утворення таблиці

Існує можливість утворити порожню таблицю, а потім заповнити комірки, або перетворити існуючий текст у таблицю. Можна також вибрати одну з таблиць, що пропонується майстром таблиць, або утворити таблицю з існуючих зовнішніх вихідних даних, наприклад, електронної таблиці або бази даних із Microsoft Excel або Microsoft Access. Вказані застосування автоматично формують таблицю.

Утворення порожньої таблиці

Встановіть курсор у позицію, куди треба вставити таблицю. Натисніть кнопку стандартної панелі інструментів  — «Добавить таблицу». Виберіть потрібну кількість рядків та стовпців.

Перетворення тексту в таблицю

Визначить місця, де необхідно розділити текст на рядки та стовпці, шляхом вставки розділяючих символів у текст. Наприклад, використовуйте символи табуляції для відокремлення стовпців та символи абзацу — для відокремлення рядків. Виділіть текст, який треба перетворити. Виберіть команду «Преобразовать в таблицу...» у меню «Таблица». Задайте потрібні параметри.

Перетворення таблиці у текст

При перетворенні таблиці у текст можна визначити символ, який буде служити роздільником у перетвореному тексті. Це може бути кома, символ табуляції, символ абзацу або іншій символ. Виділіть рядки таблиці, які необхідно перетворити в абзаци. Виберіть команду «Преобразовать в текст...» у меню «Таблица». В групі «Разделитель» встановіть потрібний перемикач або введіть символ, який буде використаний як розділювач комірок. Рядки розділяються символами абзацу.

Переміщення та копіювання елементів таблиці

Виділіть комірки, рядки або стовпці, які треба перемістити або скопіювати. Для переміщення або копіювання тексту на нове місце без зміни вже присутнього там тексту, виділіть тільки текст без символу комірки. Для переміщення виділеного фрагменту перетягніть його на нове місце. Для копіювання виділеного фрагменту перетягніть його на нове місце, утримуючи натиснутою клавішу CTRL.

Видалення таблиці або елементів таблиці

Існує можливість видалення однієї або декількох комірок, рядків, стовпців, або цілої таблиці. Можна також видалити уміст комірок, не видаляючи самих комірок.

Видалення таблиці разом з умістом. Виділіть таблицю. Натисніть кнопку стандартної панелі інструментів  — «Вірезать».

Видалення комірок із таблиці. Виділіть комірки, які треба видалити, включаючи символи комірок. Виберіть команду «Удалить ячейки...» у меню «Таблица». Установіть перемикач, що відповідає необхідному параметру.

Видалення рядків або стовпців із таблиці. Виділіть рядки або стовпці, які треба видалити. При видаленні рядків уключіть у виділений фрагмент символ рядка. Виберіть команду «Удалить строки» або «Удалить столбцы» у меню «Таблица».

Видалення умісту таблиці. Виділіть елемент, який треба видалити. Натисніть клавішу DEL.

Зміна таблиці

Добавлення комірок у таблицю

Виділіть праворуч від місця вставки стільки комірок (включаючи символи комірок), скільки треба вставити їх у таблицю. Натисніть кнопку стандартної панелі інструментів  — «Добавить таблицу». Установіть потрібні параметри.

Добавлення рядків або стовпців у таблицю

Виділіть рядок нижче місця, куди треба вставити новий рядок, або стовпець праворуч від місця, куди треба вставити новий стовпець. Виділіть стільки рядків або стовпців, скільки треба вставити їх у таблицю. Натисніть кнопку стандартної панелі інструментів  — «Вставить таблицу». Рядок буде вставлений над виділеним рядком, а стовпець — ліворуч від виділеного стовпця.

Зауваження. Для добавлення рядка у кінці таблиці встановіть курсор в останню комірку останнього рядка та натисніть клавішу TAB. Для добавлення стовпця праворуч від останнього стовпця встановіть курсор праворуч від найправішого стовпця таблиці. Виберіть команду «Выделить столбец» у меню «Таблица», а потім натисніть кнопку стандартної панелі інструментів  — «Вставить таблицу».

Розбиття таблиці або вставка тексту перед таблицею

Для розбиття таблиці на дві частини виділіть рядок, який буде першим у новій таблиці. Для вставки тексту перед таблицею виділіть її першій рядок. Виберіть команду «Разбить таблицу» у меню «Таблица».

Форматування таблиці

Добавлення та видалення обрамлення й заливки

Для автоматичного добавлення обрамлення та заливки виділіть таблицю та виберіть команду «Автоформат...» у меню «Таблица». Нарешті, виберіть потрібний формат із списку «Форматы».

Для добавлення обрамлення та заливки у ручному режимі до всієї таблиці або її частини виділіть відповідне, а потім виберіть команду «Обрамление и заливка...» у меню «Формат» та задайте потрібні параметри.

Для видалення обрамлення та заливки виділіть таблицю, а потім виберіть команду «Автоформат...» у меню «Таблица». Зі списку «Форматы» виберіть «Нет».

Зміна ширини стовпця таблиці

Виділіть стовпець, ширину якого треба змінити. Виберіть команду «Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку «Столбец». Для визначення точної ширини стовпця, введіть число у полі «Ширина столбца». Для встановлення ширини стовпця у відповідності з його умістом натисніть кнопку «Автоподбор».

Зауваження. Можна змінювати ширину стовпця, пересуваючи границі стовпця усередині самої таблиці або, переміщуючи маркери стовпця на горизонтальній лінійці.

Порада. Щоб побачити величину ширини стовпця, встановіть покажчик миші на горизонтальну лінійку та натисніть кнопку миші, утримуючи натиснутою клавішу ALT.

Зміна висоти рядка таблиці

За умовчанням висота рядка встановлюється в залежності від умісту комірок та заданих інтервалів перед та після абзацу. Висоту рядків можна змінювати, але всі комірки одного рядка будуть мати однакову висоту.

Для виконання дії виділіть рядок, висоту якого треба змінити. Виберіть команду «Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку «Строка». Для встановлення ширини стовпця у відповідності з його умістом виберіть параметр «Авто» зі списку «Высота строки».

Для визначення точної ширини рядка виберіть параметр «Точно» зі списку «Высота строки» та введіть число в полі «Значение». Якщо уміст перевищує фіксовану висоту рядка, нижня його частина буде відрізана.

Для визначення точної ширини рядка можна також вибрати параметр «Минимум» зі списку «Высота строки» та ввести число у полі «Значение». Якщо уміст перевищує фіксовану висоту рядка, то вона буде змінена так, щоб уміст поміщався у комірці.

Зауваження. Висоту рядка можна змінювати за допомогою вертикальної лінійки у режимі розмітки сторінки. Виберіть команду «Разметка страницы» у меню «Вид». Пересуньте на вертикальній лінійці маркер рядка.

Зміна інтервалу між стовпцями таблиці

Перейдіть у таблицю. Виберіть команду «Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку «Столбец». Уведіть потрібне число в поле «Интервал между столбцами».

Вирівнювання таблиці або рядків таблиці на сторінці

Виділіть таблицю або рядки, які необхідно вирівняти. Виберіть команду «Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку «Строка». Для вирівнювання таблиці або виділених рядків виберіть один із трьох параметрів зі списку «Выравнивание»: «По левому краю», «По правому краю» або «По центру». Для визначення точного відступу від лівих полів уведіть число у полі «Отступ слева».

Відображення сітки таблиці

Виберіть команду «Сетка» у меню «Таблица».

Вставка символу табуляції у комірку таблиці

Натисніть клавіші CTRL+TAB.

Об’єднання декількох комірок таблиці в одну

Існує можливість злиття двох або більше комірок одного рядка в одну комірку. Наприклад, необхідно злити декілька комірок в одну для утворення заголовка таблиці, що відноситься до декількох стовпців. Злиття комірок можливе лише по горизонталі. Виділіть комірки, призначені для злиття. Виберіть команду «Объединить ячейки» у меню «Таблица».

Розбиття однієї комірки таблиці на декілька

Виділіть комірки, призначені для розбиття. Виберіть команду «Разбить ячейки» у меню «Таблица». Уведіть кількість стовпців, на яку треба розбити кожну комірку. Текст комірки розбивається у залежності від кількості символів абзацу, що знаходяться у ній. Якщо у комірці міститься лише один символ абзацу, то весь текст, що знаходиться у ній, поміщається у найлівішу з нових комірок, а решта залишаються порожніми. Якщо у комірці містяться більше одного символу абзацу, то абзаци розподіляються порівну між комірками.

Повторення заголовку таблиці на кожній сторінці

Виділіть рядки тексту, включаючи першу, які будуть використовуватись як заголовок таблиці. Виберіть команду «Заголовки» у меню «Таблица».

Зауваження. Заголовки будуть автоматично повторені лише у випадку автоматичного розриву сторінок. При примусовому розриві сторінок усередині таблиці повторення не буде зроблене. Повторені заголовки таблиці можна бачити лише у режимі розмітки сторінки.

Сортування даних у таблиці

Виділіть стовпці, по яким треба провести впорядкування таблиці. Виберіть команду «Сортировка» у меню «Таблица», а потім — потрібний спосіб сортування.

Виконання розрахунків у таблиці

Виділіть комірку, в яку треба помістити результати розрахунків. Виберіть команду «Формула...» у меню «Таблица». Якщо у полі «Формула» пропонується не та формула, яку треба використати, видаліть її. Виберіть потрібну формулу зі списку «Вставить функцию». Наприклад, для додавання чисел виберіть SUM. Для посилання на комірки таблиці введіть їх у дужках у формулу. Наприклад, для посилання на комірки A1 та B4 введіть a1;b4. У полі «Формат числа» введіть формат для чисел. Наприклад, для виводу чисел у вигляді відсотків уведіть 0,00%. Результат обчислення з’являється в обраній комірці у вигляді поля. При зміні посилань на комірки для поновлення результату обчислень виділіть потрібне поле та натисніть клавішу F9.

 

4) Редактор формул  в  MS Word

Основні відомості про редактор формул

Редактор формул, що використовується з застосуваннями компанії Microsoft, є спеціальною версією редактора формул MathType, створеного компанією Design Science, Inc.

За допомогою редактора формул можна утворювати складні математичні вирази, вибираючи символи з панелі інструментів та, вводячи змінні та числа. При утворенні формул розмір шрифтів, інтервали та формати автоматично регулюються для збереження відповідності математичних типів. Змінювати форматування можна й у процесі роботи. Існує також можливість перевизначати автоматичні стилі.

Виклик редактора формул

Щоб викликати редактор формул, виконайте одну з наступних процедур.

·  Виберіть команду «Объект...» у меню «Вставка» та у полі «Тип объекта» вкладки «Создание» виберіть «Microsoft Equation 2.0».

·  Ви можете, використовуючи команду «Настройка...» у меню «Сервис», помістити на стандартну панель інструментів кнопку , за допомогою якої редактор формул буде викликаний відразу.

·  Якщо вам необхідно редагувати готову формулу, просто двічі натисніть на ній кнопкою миші.

·  Виділіть формулу та виберіть команду «Объект Формула» у меню «Правка», а потім виконайте підкоманду «Открыть».

·  Запустіть редактор формул як окреме застосування.

В залежності від обраних дій на екрані з’явиться вікно формули, панель інструментів формули та/або вікно редактора формул:

Команди меню редактора формул

Ці команди повністю доступні у вікні редактора формул. Але навіть, коли вікно редактора формул не з’являється, більшість із них доступна через головне меню Word’а. Зауважимо, що останнє докорінним чином змінюється.

Команди меню «Файл»

Команди меню «Файл» дозволяють розмістити та поновити формули в документі, а також завершити роботу з редактором формул.

Ці команди доступні тільки у тому випадку, якщо редактор формул був запущений як окреме застосування або після виділення формули була вибрана команда «Правка | Объект Формула | Открыть».

Команда

Дія

«Обновить»

Поновлення формули в документі без закриття вікна редактора формул

«Выход и возврат в документ»

Закриття всіх вікон редактора формул, завершення роботи з ним та поновлення формули в документі (якщо до неї були внесені зміни)

Команди меню «Правка»

Меню «Правка» містить команди, призначені для зміни формул. За допомогою цих команд можна переміщати або копіювати елементи формул, використовуючи буфер обміну.

Команда

Дія

«Отменить»

Відміна останньої виконаної дії. Якщо останньою операцією була відміна, то вибір цієї команди приводить до відбудови скасованої дії. Якщо відміна операції неможлива, команда у меню стає недоступною

«Вырезать»

Видалення виділених елементів формули із занесенням їх до буферу обміну. Попередній уміст буферу обміну губиться та не відбудовується навіть після вибору команди «Отменить удаление в буфер»

«Копировать»

Копіювання виділених елементів формули до буферу обміну. Попередній уміст буферу обміну губиться та не відбудовується навіть після вибору команди «Отменить копирование в буфер»

«Вставить»

Вставка умісту буферу обміну в формулу в позицію курсору або замість виділеного фрагменту. Якщо буфер обміну містить щось, крім формули, на екрані з’явиться повідомлення про помилку

«Удалить»

Видалення виділених елементів формули без занесення до буферу обміну. Уміст буферу обміну не змінюється при виконанні цієї команди

«Выделить все»

Виділення всієї формули, в тому числі її елементів, що знаходяться за межами вікна

Команди меню «Вид»

Меню «Вид» містить команди, які визначають вигляд вікна редактора формул та вигляд формул, що розташовані в ньому.

Команди зміни масштабу («100%», «200%», «400%» та «Масштаб») доступні лише у тому випадку, якщо редактор формул був запущений як окреме застосування або після виділення формули була вибрана команда «Правка | Объект Формула | Открыть».

Команда

Дія

«100%»

Відображення формули в поточному вікні такого розміру, який вона буде мати в документі або при виведенні на друк

«200%»

Відображення формули у два рази більше звичайного розміру. Команда не впливає на розмір формули в документі

«400%»

Відображення формули в чотири рази більше звичайного розміру. Корисна при прогляданні дрібних символів або при точному регулюванні інтервалів та розмірів. Команда не впливає на розмір формули в документі

«Масштаб»

Управління відображенням формули в поточному вікні

«Панель инструментов»

Відображення або приховування панелі інструментів редактора формул

«Обновить»

Поновлення формули у поточному вікні зі збереженням поточного масштабу. Корисна для приведення екрана в порядок

«Показать все»

Включення та виключення відображення деяких спеціальних символів на екрані, в тому числі символів табуляції та пропусків

Команди меню «Формат»

Меню «Формат» призначено для контролю за розташуванням формули та її елементів. Перші п’ять команд відповідають за горизонтальне вирівнювання елементів у купках та матрицях. Для використання команд вирівнювання курсор або виділений фрагмент повинен розташовуватись у купці або матриці. Для вирівнювання стовпців матриці служить команда «Матрица».

Примітка. Купкою називають розташовані по вертикалі одна під одною формули або елементи формул. Утворити купку можна встановивши курсор у кінці поля та натиснувши клавішу ENTER. При цьому нижче поточного поля відкривається ще одне. Після заповнення нового поля натисніть клавішу ENTER знову і так далі до формування купки потрібного розміру.

Команда

Дія

«По левому краю»

Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по крайньому лівому символу

«По центру»

Переміщення рядків по горизонталі для вирівнювання їх центрів

«По правому краю»

Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по крайньому правому символу

«Выровнять по =»

Переміщення рядків по горизонталі для їх вирівнювання по знакам = та іншим знакам рівності або нерівності з розташуванням їх один під одним

«Выровнять по ,»

Переміщення рядків по горизонталі з розташуванням десяткових ком в них одна під одною

«Матрица»

Дозволяє змінити утворену матрицю. Для використання цієї команди слід або розташувати курсор усередині цієї матриці, або виділити її. Після цього треба дати відповіді у вікні діалогу такому самому, що і при утворенні матриці

«Интервал»

Дозволяє визначити розташування елементів формули

Команди меню «Стиль»

Кожна з команд меню «Стиль» служить для присвоєння визначеного стилю або шрифту виділеній групі символів у формулі або для контролю за присвоєнням стилів та шрифтів кожному символу, що вводиться. Будь-який стиль або шрифт можна застосовувати напрямки, використовуючи команду «Другой», або перевизначити вбудований стиль, використовуючи команду «Определить».

Команда

Дія

«Математический»

В більшості випадків слід використовувати саме цей стиль тому, що в ньому розрізняються функції та змінні, а їх форматування виконується по-різному

«Текст»

Вибір цього стилю полегшує введення звичайного тексту в формулу. В цьому стилі замість інтервалів, що автоматично вставляються, для вставки пропусків використовується клавіша ПРОПУСК

«Функция»

Ця команда служить для присвоєння послідовності символів стилю «Функция», якщо редактор формул не розпізнав імені цієї функції

«Переменная»

Ця команда служить для присвоєння послідовності символів стилю «Переменная», якщо редактор формул розпізнав помилково цю послідовність як ім’я функції

«Греческий»

Символам нижнього регістру присвоюється стиль L.C. Greek, а верхнього регістру — U.C. Greek

«Матрица-вектор»

Цей стиль присвоюється об’єктам типу матриця-вектор

«Другой»

Дозволяє присвоїти форматування символів або шрифт напрямки

«Определить»

Дозволяє визначити стилі для використання їх у формулах

Команди меню «Размер»

Кожна з команд меню «Размер» дозволяє присвоїти визначений тип розміру або виділеній групі символів, або символам, які будуть введені потім.

Команда

Дія

«Обычный»

Присвоєння звичайного розміру символам

«Крупный индекс»

Присвоєння розміру крупного індексу

«Мелкий индекс»

Присвоєння розміру дрібного індексу

«Крупный символ»

Присвоєння розміру крупного символу

«Мелкий символ»

Присвоєння розміру дрібного символу

«Другой»

Дозволяє присвоїти конкретний розмір символам

«Определить»

Дозволяє змінити визначення перших п’яти розмірів, перерахованих у меню

 

5) Використання гіперпосилань у документах

Гіперпосилання – це виділені області документа, що дозволяють переходити до іншому документу, що містить зв'язану інформацію. Найпростішим прикладом може служити енциклопедія, у якій у кожній статті зустрічаються посилання на інші статті.

Гіперпосилання – це найбільше з раціональних способів організації великих текстів, у яких різним користувачам можуть бути цікаві різні частини.   

Приклад створення гіперпосилання:

1. Набрати наступні тексти, зберігаючи їх в окремих файлах. Імена файлів

відповідають назвам текстів.

2. Потрібно зв'язати ці тексти в гіпертекст. Для цього в першому тексті виділити об’ект. У меню Вставка вибрати команду Гіперпосилання. На екрані з'явиться вікно діалогу (мал.),

 у якому потрібно вказати повне ім'я файлу, на який ссилаємось. Для цього зручно скористуватись кнопкою Файл (у верхньому правому куті) і знайти назву потрібного файлу.

3. Клацнути по кнопці ОК, і слово змінить колір і стане підкресленим або на об’єкт буде наводитись вказівник, схожий на праву руку з витягнутим вказівним пальцем.

4. Повторити ці дії для інших слів і так далі, зв'язавши їх з назвами відповідних файлів.

5. Після того, як усі посилання будуть вказані, при щиглику по цим словам, на екрані повинна з'явитись панель інструментів Web і повинен завантажитись відповідний файл, на який було зроблене гіперпосилання.

6. Повернутися до вихідного тексту можна, клацнувши по кнопці зі стрілкою. Слово змінить колір. Це означає, що це посилання переглянули.

Видалення та зміна гіперпосилання

Клацнути по гіперпосиланню правою кнопкою миші і вибрати в контекстному меню команду Гиперссылка, у сплывающем меню вибрати команду Изменить гиперссылку. На екрані з'явитися діалогове вікно Изменение гиперссылки. Уведіть нову адресу місця розташування файла та його ім’я. Потім натисніть ОК.

Для знищення гіперпосилання в контекстному меню оберіть  Гиперссылка, Удалить гиперссылку.

6) Загальні відомості про графічний редактор Paint

Графічний редактор Paint призначений для малювання нескладних ескізів, схем, графіків. Він дозволяє створювати, виправляти, масштабувати малюнок і змінювати його розташування на листі.

Перший рядок вікна включає  назву документа і назву редактора. Другий рядок — командне меню. У центрі вікна знаходиться робоче поле, де можна створювати малюнки, на лівому полі — панель інструментів, у нижньому полі — палітра кольорів. Командне меню включає наступні групи команд:

Файл - команди  робота з графічними файлами — Создать, Открыть, Сохранить і Сохранить как (з новим ім'ям) і команди друку — Предварительный просмотр, Параметры страницы, Печать

Правка - команди редагування малюнка, а також команда скасування попереднього дії.

Вид - команди настроювання виду екрана і підключення панелей, а також масштаб зображення на екрані.

Рисунок  — команди зміни розмірів малюнка (Атрибуты), поворота (Отразить/ Повернуть) і нахилу  (Растянуть/Наклонить) малюнка, а також зміна кольорів на протилежні (Обратить цвета) і очищення екрана (Очистить).

Параметры — команди зміни палітри кольорів.

? (Справка) — довідкова інформація про програму.

Панель інструментів складається з наступних клавіш: Выделение произвольной области, Выделение прямоугольной областиі, Ластик, Заливка, Вибор цветов, Масштаб, Карандаш, Кисть, Распылитель, Надпись, Линия, Кривая, Прямоугольник, Многоугольник, Элипс, Прямоугольник з закруглёнными углами.

Для того, щоб вставити текст в малюнок необхідно:

1) клацнути на кнопці Надпись у Панелі інструментів;

2) значок, що з'явився, (хрестик) необхідно встановити на місце початку надпису і розтягти по його (надпису) розміру;

3) у верхній частині вікна з'явиться текстове меню, у якому знаходиться вікно з назвою шрифту, вікно з розміром шрифту і кнопки для печатки жирним шрифтом, курсивом і підкресленим шрифтом. При необхідності Ви можете зробити вибір необхідних параметрів надпису

 

7) Контрольні запитання

 

1.           Для яких цілей призначений Word?

2.           Які режими представлення документів підтримує Word?

3.           Які існують способи виділення фрагментів тексту і як це виконати?

4.           Що таке форматування документа?

5.           Як розбити текст на три колонки?

6.           Які типи списків бувають?

7.           Як створити маркірований список?

8.           Як додати картинку в документ?

9.           Як згрупувати графічні об’єкти?

10.       Якими пунктами меню встановлюється табуляція?

11.       Які види табуляції можна використовувати в текстовому редакторі Word?

12.       Яким чином знищити або перемістити табуляцію?

13.       Як додати таблицю до тексту?

14.       Як об’єднати потрібні клітини таблиці?

15.       Як змінити автоформат таблиці?

16.       Як робити розрахунки в таблиці?

17.       Як змінити направлення шрифту в клітинах таблиці?

18.       Якими пунктами меню встановлюється формула?

19.       Як редагувати формулу?

20.       Яким чином зберігається файл як Web-сторінка?

21.       Що таке гіперпосилання?

22.       Яким чином встановлюється гіперпосилання?

23.       Як змінити гіперпосилання?

24.       Як малювати в Paint?


Лекційне заняття №4

Тема: Табличний процесор Microsoft Excel

 

1) Призначення та характеристика електронної таблиці

Система Excel (розглядається російськомовний варіант), яка є складовою частиною популярного пакета Microsoft Office, надає користувачу розвинені можливості для роботи з табличною інформацією (причому, таблиці розглядаються у дуже загальному розумінні). Ці можливості включають:

· розвинені засоби для підготовки, оформлення, збереження та захисту даних;

· потужний та зручний апарат для виконання різноманітних обчислень;

· розвинені засоби для аналізу даних у вигляді графіків та діаграм;

· застосування до табличних даних дій, традиційних для баз даних;

· підтримка головних форматів “справжніх баз даних” і не тільки баз даних (“імпорт” та “експорт” даних);

· наявність спеціалізованих “розв'язників задач”;

· потужні засоби для програмування та створення макросів.

Excel виступає не тільки як дуже потужна та зручна самостійна система, але і як засіб, що доповнює та розширює можливості інших, більш спеціалізованих систем (програми-бухгалтерії, прикладні програми, які працюють з базами даних, текстові редактори та інші).

Для запуску програми Excel слід виконати команду Пуск/Програми/Місгоsoft Excel, після чого на екрані з'явиться вікно процесора Excel.

2) Вікно програми. Меню. Принципи роботи. Панелі інструментів. Довідкова система

У типовому варіанті вікно Excel має вигляд, наведений на малюнку.

Вікно містить ряд типових елементів.

Рядок заголовка (верхній рядок вікна) містить назву програми "Microsoft Excel". Крайня ліва кнопка є кнопкою виклику управляючого меню. Праворуч розміщені відповідно кнопка згортання, відновлення та закриття вікна.

Рядок меню розміщується під вікном заголовка і включає такі пункти:

"Файл" — робота з файлами книг (створення, збереження, відкритті) файлів, друкування файлів книг);

"Правка" — редагування книг;

"Вид" -перегляд книг;

"Вставка" — вставка у аркуші книг малюнків, діаграм та інші типів даних;

"Формат" — форматування книг (встановлення параметрі форматів таблиць);

"Сервис" — сервісні функції (встановлення параметрі настройки Excel);

"Даннме" — робота з базами даних;

"Окно" — робота з вікнами книг;

'' ?'' — виклик довідкової інформації.

Кожний пункт меню має вертикальне підменю. Для відкриття меню слід  натиснути клавішу [Alt] або клацання правоюї кнопки миші на виділеному об'єкті  призводить до виведення на екран контекстного меню. Це меню містить команди, які можна застосувати до виділеного об'єкту.

Користувач має змогу відмінити останню введену команду, виконавши команду Правка/Отменить.

 Панелі інструментів. Під рядком меню розміщуються звичайно панелі інструментів. Панелі інструментів — це рядок кнопок, при натискуванні на які виконується певна дія. Для натискування кнопки слід клацнути мишею по кнопці. При фіксації курсора миші на кнопці під нею з'являється її назва, а в рядку стану — коротка довідка про призначення кнопки. Ряд кнопок дублюють відповідні пункти меню. Однак користуватись кнопками панелі значно швидше і зручніше. Excel забезпечує користувача декількома панелями» інструментів. Для вибору потрібної панелі слід скористатися командою Вид/Панель инструментов. При цьому на екрані з'явиться вікно діалогу Панелін инструментов, у списку якого можна вибрати необхідні панелі. За замовчуванні ням Excel виводить на екран панелі інструментів Стандартная і Форма-тирование.

Рядок формул. Під панеллю інструментів розміщується рядок формул. Призначення полів цього рядка буде розглянуто пізніше.

Рядок стану. Цей рядок розміщується у нижній частині вікна Excel. У цей рядок виводиться інформація про хід виконання деяких операцій.

Слід відзначити, що загальний вигляд вікна Excel і наявність деяких елементів залежать від параметрів, встановлених командами Сервис/Параметры та Вид.

Довідкова система. В будь-який момент роботи з Excel користувач може одержати довідку декількома способами. Для одержання довідки про команду або елемент екрана слід натиснути кнопку '' ?'' стандартної панелі інструментів, встановити курсор миші (який при цьому набере форму знака питання) на вибраний елемент і натиснути кнопку миші. Короткий опис кнопок панелі інструментів відображається в рядку стану при установці на них курсора миші. Кожне вікно діалогу також містить кнопку ?, при натискуванні якої виводиться довідка про елемент вікна. Ширші можливості відкриваються при використанні пункту ''?'' основного меню.

3) Вікна книг. Робота з аркушами книг

Документи, що створюються у середовищі Excel, називають книгами. Кожна книга складається з листів таких типів:

· робочі листи або просто листи

· листи діаграм;

· листи макросів;

· листи модулів, написаних мовою Visual Basic

· листи діалогу.

У рамках даного розділу розглядаються тільки листи першій двох типів.

Робочі листи — це електронні таблиці, що складаються з колонок і рядків Максимальне число колонок таблиці — 255, рядків — 16384. Колонки позначаються зліва направо літерами: перші 26 — літерами А ... Z, наступні 26 - літерами AA—AZ і так далі до останньої, 255 колонки, яка позначається літерами IV.

Рядки позначаються зверху вниз цифрами від 1 до 16384. На перетині колонки і рядка розміщуються клітинки. Позначення (адреса) клітинок складається з позначення колонки та рядка (наприклад В5).

В Excel може одночасно існувати кілька вікон книг. Для маніпуляцій вікнами використовують меню Окна. У кожний момент часу одне з вікон активним, воно виводиться на перший план і може закривати інші вікна. Користувач може встановлювати розмір і положення кожного вікна традиційними для Windows способами.

Вікно має ряд типових елементів:

Заголовок вікна розміщується зверху і включає ім'я книги. Ліворуч в імені розміщена кнопка виклику управляючого меню. Праворуч розміщені відповідно кнопки згортання, відновлення і закриття вікна.

Список листів книги розміщується ліворуч у нижньому рядку вікна. Цей список містить імена (ярлики) листів. Якщо книга включає багато листів, то список можна гортати за допомогою кнопок прокрутки, які розміщені ліворуч від списку. За замовчуванням робочим листам присвоюється ім'я Лист..., листам діаграм — ім'я Диаграмма .... Один із листів книги є активним (його ім'я виводиться інверсним кольором).

Якщо активним е робочий лист, то під рядком заголовка вікна розміщується електронна таблиця активного листа. Електронна таблиця містить імена колонок і номера рядків, клітинки, а також горизонтальну і вертикальну смуги прокрутки

Одна з клітинок таблиці виділена темною прямокутною рамкою. Це так званий табличний курсор. Колонку, рядок і клітинку, в якій знаходиться табличний курсор, називають відповідно активною колонкою, активним рядком і активною клітинкою. Адреса активної клітинки виводиться у лівій частині рядку формул.

Табличний курсор можна переміщувати по таблиці за допомогою клавіш керування курсором або за допомогою миші (клацнути мишею по клітинці, на яку треба перемістити табличний курсор). Для прокрутки клітинок листа використовують елементи лінійок прокрутки. При прокрутці адреса активної клітинки не змінюється.

Якщо активним є лист діаграми, то у вікні виводиться відповідна діаграма. Користувач може зробити активним будь-який лист книги. Для цього слід клацнути мишею по ярлику листа у списку ярликів листів.

     Переіменування листів.

Імена, які Excel присвоює листам за замовчуван­ням, малоінформативні. Користувач може змінити ім'я активного листа, виконавши команду Формат/Лист/Переименовать або клацнувши правою кнопкою миші і вибравши команду Переименовать із контекстного меню. При цьому на екран виводиться діалогове вікно Переименование листа, в полі Имя листа якого можна ввести нове ім'я.

     Розподіл вікна.

На екран виводиться лише частина клітинок активного вікна. Розподіл вікна на дві або чотири частини дозволяє оглядати різні частини одного і того ж листа.

Для розподілу вікна слід виконати команду Окно/Разделить. Розподіл здійснюється за місцем розташування активної клітинки. Кожна частина вікна має свої смуги прокрутки. Для відміни розподілу слід виконати команду Окна/Снять разделение або двічі клацнути мишею по роздільнику вікна.

      Закріплення заголовків рядків і колонок.

Робочі листи часто мають велику кількість стрічок і стовпців, тому при перегляді нижньої частини листа , заголовок зникає з екрана. Для закріплення колонки чи рядка слід перемістити табличний курсор під рядок і праворуч від колонки, яку потрібно закріпити, і виконати команду Окно/Закрепить Область. Excel вставляє темну рамку для помітки закріпленого рядка і колонки. Цей рядок і колонка залишаються видимими при переміщенні по всьому листу. Для зняття закріплення слід виконати команду Окно/Снять закрепление областей.

      Створення відкриття і збереження файлів книг

Для створення нового файла книги можна виконати команду Файл/Создать  або натиснути кнопку Создать на панелі інструментів Стандартная.

При використанні команди на екрані з'явиться вікно діалогу Создание документа.

Для відкриття файлів використовують команду Файл/Открнть або кнопку Открнть панелі інструментів Стандартная.

У меню Файл є п'ять команд, які дозволяють зберегти файл: Сохранить, Сохранить как, Сохранить рабочую область, Закрить і Внход. Кожна з цих команд має свою специфіку. Команду Сохранить как звичайно використовують при першому збереженні файла, а команду Со-хранить для збереження змін у існуючому файлі. Аналогічно команді Со-хранить діє кнопка Сохранить на панелі інструментів Стандартная. При виборі команд Закрить або Виход Excel завжди запитує про необхідність збереження змін.

Команда Файл/Сохранить рабочую область відкриває вікно діалогу Со хранить рабочую область. Це вікно дозволяє зберегти поточний стан сере довища Excel (розміщення всіх відкритих книг, встановлені параметри). 3а замовчуванням робоча область зберігається у файлі Resume.xlw, але можна використати будь-яке інше ім'я.

При виборі команди Файл/Свойства Excel виводить вікно Свойства де можна вказати загальні відомості про книгу (автор, назва, організація та ін.)

 

4) Введення і редагування даних

Для введення або редагування даних у яку-небудь клітинку таблиці слід зробити цю клітинку активною. Перед введенням можна вибрати кнопками панелі інструментів Форматирование шрифт у списку Шрифт, його розмір, а також тип шрифту (жирний, курсив, підкреслення). Вводити дані в активну клітинку можна безпосередньо у полі самої клітинки (для цього слід клацнути двічі мишею по клітинці або натиснути клавішу F2) чи в полі рядка формул (для цього слід клацнути мишею по рядку формул). Символи можуть вводитись у режимі Замена або Вставка. Натискування клавіші [Enter] завершує введення та редагування даних у клітинці, а клавіші [Esc] — відміняє його.

Цікавою особливістю введення в Excel є автовведення. Ця функція працює при встановленому прапорці Автозаполнение значений ячеек вкладки Правка діалогового вікна Параметри. При введенні даних у цьому режимі Excel намагається угадати, що вводиться, і допише свій варіант до кінця. Якщо користувач згодний з цим варіантом, то слід просто натиснути клавішу [Enter]. В іншому випадку слід продовжити введення, ігноруючи пропозицію Excel.

          Виділеня діапазону

Більшість команд Excel оперують з активною клітинкою або виділеним діапазоном клітинок.

Для виділення суміжного діапазону клітинок (клітинки складають єдиний прямокутник) слід клацнути курсором по одній з кутових клітинок діапазону і протягнути курсор при натиснутій лівій кнопці миші по решті клітинок діапазону, підсвічуючи їх.

При використанні клавіатури для виділення діапазону слід, утримуючи клавішу [Shift], клавішами переміщення курсора виділити потрібний діапазон.

Для виділення колонки або рядка слід клацнути мишею по заголовку колонки або номеру рядка. Для виділення декількох колонок або рядків слід натиснути клавішу [Ctrl] і, не відпускаючи її, клацнути по колонках і рядках, які треба виділити..

Для виділення несуміжного діапазону клітинок слід, утримуючи натиснутою клавішу [Ctrl], пересувати курсор миші по клітинках, які потрібно виділити..

Виділити всі клітинки можна за допомогою команди Правка/Виделить все. Клітинки виділеного діапазону відображаються інверсним кольором, за винятком активної клітинки, яка зберігає звичайний колір і рамку.

Для зняття виділення слід клацнути мишею на клітинці, яка знаходиться поза виділеним діапазоном. Широкі можливості у виділенні надає вкладка Выделение группн ячеек вікна діалогу Перейти, яке відкривається командою Правка/Перейти. Опції цієї вкладки дозволяють виділити порожні клітинки, клітинки, що містять константи, формули і т.д.

Переміщувати табличний курсор всередині виділеного діапазону можна так само, як і в невиділеному діапазоні, але при цьому слід утримувати натиснутою клавішу [Ctrl].

     Редагуванняя виділеного фрагменту.

Виділений фрагмент можна вилу­чити, очистити, вставити, перемістити, скопіювати. При цих операціях часто використовують буфер обміну Windows, через який Excel може обмінюватись інформацією з іншими програмами, що працюють у середовищі Windows.

Вилучити виділений діапазон клітинки можна за допомогою команди Прав-ка/Удалить. При цьому на екрані з'являється діалогове вікно, в якому слід вказати напрям зсуву клітинок таблиці для заповнення вилученого діапазону: ліворуч чи вгору. Вилучений діапазон при цьому у буфер не заноситься. Вилучений діапазон при цьому у буфер не заноситься. Вилучений діапазон при цьому у буфер не заноситься

Очистити виділений діапазон клітинок можна командою Правка/Очистить.

Для переміщення виділеного діапазону клітинок слід послідовно виконати команди Правка/Вмрезать і Правка/Вставить. Якщо діапазон переміщується на місце клітинок, що містять дані, то дані у цих клітинках замінюються вставленими. Клітинки при цьому не зсуваються. Перемістити виділений діапазон зручніше за допомогою миші. Для цього слід встановити курсор миші на межі виділеного діапазону (курсор при цьому набере форми стрілки) і при натиснутій лівій кнопці відбуксувати діапазон у нове місце. Якщо діапазон треба перемістити на інший лист, то при буксуванні слід натиснути клавішу [Alt] і клацнути по ярлику листа.

Для копіювання виділеного діапазону клітинок слід послідовно виконати команди Правка/Копирование і Правка/Вставить.

Копіювання за допомогою миші аналогічне переміщенню, але при цьому слід тримати натиснутою клавішу [Ctrl]

          Типи даних

Клітинка може бути порожньою або містити один з таких типів даних:

· числовий, включаючи дату і час;

· текст;

· формула.

 1. Числовий тип.

Можливі такі основні форми числа: ціле, дійсне, з експонентою, дробове. Для цілого числа допустимо використовувати цифри 0 ... 9, а також знаки + і -. Дійсне число включає додатково крапку, яка розділяє цілу і дробову частини. Число з експонентою складається з мантиси і порядку, розділених латинською літерою е або Е.

Наприклад: 4.89Е+04=4.89*104=48900. Мантиса — 4.89, порядок — 4. Число з експонентою трактується як мантиса, помножена на 10 у степені, що дорівнює порядку.

Для введення дробового числа слід ввести цілу частину числа, потім символ пропуску, далі чисельник, символ / і знаменник. Якщо ціла частина числа відсутня, то слід ввести на її місце 0. Дата вводиться у форматі ДД/ММ/РРРР, а час — у форматі ГГ:ХХ:СС.

При індикації чисел у полі клітинки форма їх представлення залежить від ширини стовпця. У стандартному форматі в клітинці розміщується вісім символів. Цілі числа Excel виводить у формі цілого, навіть якщо вони введені у формі з експонентою. Якщо зображення числа містить більше ніж вісім символів, то воно округлюється. Якщо і це не допомогає, то число виводиться у формі з експонентою.

Слід пам'ятати, що в оперативній пам'яті число зберігається з тією точністю, що задана при його введенні.

2. Текстовий тип.

Якщо дані вводяться не у форматі числа, то Excel сприймає їх як текст. Якщо Excel може інтерпретувати введені дані як число або формулу, то даним має передувати апостроф (наприклад, якщо вводиться текст 1234, який може сприйнятися як число, тоді рядок введення повинен мати вигляд 1234). Якщо введений у клітинку текст довший, ніж ширина клітинки, то він розповсюдиться вправо на сусідні клітинки, якщо вони порожні. Якщо сусідні справа клітинки не порожні, то текст на екрані урізається, однак у пам'яті комп'ютера цей текст зберігається повністю. При встановленні прапорця Переносить по словам вкладки Вьіравнивание вікна діалогу Формат ячеек (це вікно викликається командою Формат/ячейки) текст буде переноситись, займаючи в клітинці декілька рядків.

3. Формула.

Формула починається із символу ''='' і являє собою сукупність операндів, з'єднаних знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число,  текст, логічне значення, адреса клітинки (посилання на клітинку), функція. В полі клітинки після введення формули може відображатись або формула, або значення, обчислене за формулою. Вид відображення залежить від того, чи включена опція Формула на вкладці Вид вікна діалогу Параметри. Це вікно  викликається комадною Сервис/Параметрн.

Якщо у результаті введення числа або обчислень за формулою клітинка заповнюється символами ''#'', то це означає, що ширина колонки недостатня для виведення значення.

      Форматування клітинок і діапазонів

Форматуванням клітинки називають встановлення вигляду відображення вмісту клітинки. Для форматування клітинки або виділеного діапазону клітинок використовують команду Формат або кнопки панелі інструментів Форматирование.

Поняття формату включає такі параметри: шрифт (тип, розмір, накреслен­ня, колір); формат чисел; спосіб вирівнювання; розміри (ширина і висота) клітинок; обрамлення клітинок; візерунок фону.

Для встановлення типу і розмірів шрифту використовують вкладку Шриф­ти вікна діалогу Формат ячеек, яке відкривається при виконанні команди Формат/ячейка. На цій вкладці можна вибрати тип шрифту, його накреслення і розмір, колір символів. У полі Образец відображається вигляд символів для встановлених параметрів. Відповідні параметри можна встановити і кнопками панелі Форматировние.

Вирівнювання даних у клітинках. За замовчуванням Exceses вирівнює вміст клітинки по нижньому краю, при цьому текст — по лівій межі колонку, число — по правій. Користувач може змінити ці установки, використовуючи вкладку Виравнивание вікна діалогу Формат ячеек або відповідні кнопки панелі інструментів Форматирование.

Розміри колонок і рядків. Excel за замовчуванням встановлює ширину колонки, що дорівнює 8.43 символу, а висоту — за розміром найвищого шрифта у рядку. Команди Формат/Строка/Висота строки і Формат/Стол-бец для встановлення ширини і висоти комірки.

Посилання на клітинки. Як відомо, адреса клітинки включає назву колонки і номер рядка. Адреси клітинок (посилання на клітинки) можна використовувати у формулах. Можливі відносні, абсолютні і змішані посилання.

Посилання, яке включає назву колонки і номер рядка, є відносним. При копіюванні формули, а також редагуванні листа таке посилання буде моди­фікуватись. Наприклад, якщо в якійсь клітинці є формула, яка посилається на клітинку В4, то при вилученні, припустимо, рядка 2 і зсуву по таблиці вгору формула буде модифікуватись таким чином, щоб посилатись на клітинку ВЗ. В абсолютних посиланнях перед назвою колонки і номером рядка стоїть символ $. Такі посилання не модифікуються. У змішаних посиланнях абсолютною є назва колонки і відносною - номер рядка або навпаки (наприклад, $АІ, А$1). У них модифікується тільки відносна частина посилання. У формулі можуть бути посилання на діапазон клітинок. Діапазон може бути тільки прямокутним. Вказуючи діапазон клітинок, задається адреса верхньої лівої клітки і через двокрапку - адреса нижньої правої клітки. Якщо у формулі є посилання на клітинки, які знаходяться на іншому листі, то посилання повинно містити їм я листа, знак оклику та адресу клітинки, наприклад, лист1!А1.

Імена клітинок і діапазонів. Excel дає можливість назначати імена виділеним клітинкам і діапазонам. Для цього слід виконати команду Вставка/Имя/Прис-воить. На екрані з'явиться діалогове вікно Присвоить имя (мал.ІЗ.Іб), в полі Имя якого можна набрати ім'я. Ім'я повинно починатися з літери, може включати будь-які літери і цифри, а також знак підкреслення, знак питання, крапку. Адреса виділеної клітинки або діапазону з'явиться в полі Формула Якщо треба обмежити дію імені яким-небудь листом, то імені, яке набирається в полі Имя, повинно передувати ім'я листа і знак оклику, наприклад лист1!1м'я_1. Для вилучення імені слід розкрити список Имя діалогового вікна Присвоить имя, виділити ім'я і натиснути кнопку Удалить.

Слід відзначити, що коли створюється нове ім'я, припустимо, для клітинки АІ, а у формулах уже було посилання на цю клітинку, то Excel автоматично не модифікує формулу під це ім'я. Для встановлення імен у посиланнях на клітинки в діючих формулах виділеного діапазону слід виконати команду Вставка/Имя/Применить і в діалоговому вікні Применение имен клацнути мишею по іменах, які ви хочете використати.

Імена клітинок і діапазонів клітинок містяться у списку, який розкривається у лівій частині рядка формул Поле имени. Для вставки імені у формулу слід вибрати його з цього списку.

 

5) Табличні обчислення. Робота з функціями

Формула — це сукупність операндів, з'єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число, текст, логічне значення, адреса клітинки (посилання на клітинку), функція. У формулах розрізняються ариф­метичні операції і операції відношень.

Excel допускає:

"+" - додавання,

"-" - віднімання,

"*" - множення,

"/" - ділення,

"^" — піднесення до степеня;

> - більше,

< - менше,

= - дорівнює,

<= — менше або дорівнює,

>= - більше або дорівнює,

<> — не дорівнює.

Арифметичні операції і операції відношень виконуються над числовими операндами. Над текстовими операндами виконується єдина операція &, яка до тексту першого операнда приєднує текст другого операнда. Текстові конс­танти у формулі обмежуються подвійними лапками. При обчисленні формули спочатку виконуються операції у круглих дужках, потім арифметичні опера­ції, за ними — операції відношень.

     Функції.

Excel містить більше ніж 400 вбудованих функцій. Функція має ім'я і список аргументів у круглих дужках. Аргументами можуть бути числові та текстові константи, клітинки, діапазони клітинок. Деякі функції доступні лише тоді, коли відкрита відповідна надбудова. Для відкриття надбудови слід виконати команду Сервис/Надстройки і у діалоговому вікні Надстройки вказати надбудови, які треба відкрити.

Ввести функції у формулу можна вручну або з використанням майстра функцій. Для роботи з майстром функцій слід натиснути кнопку Мастер функций панелі інструментів Стандартная або виконати команду Вставка/Функции. При цьому відкривається діалогове вікно Мастер функций — шаг 1 из 2, в якому можна вибрати категорію функцій. При виборі категорії в поле Функций виводиться список функцій даної категорії. У цьому списку можна вибрати потрібну функцію. У рядку стану виводиться короткий опис функції.

Після вибору функції слід натиснути кнопку Далее, у результаті чого відкриється вікно діалогу Мастер функций — шаг 2 из 2, в якому можна вказати аргументи функції.

Після натискування кнопки Готово формула вставляється в активну клітинку.

     Обчислення формул.

Коли встановлено автоматичний режим обчислень (цей режим встановлюється за замовчуванням), зміна вмісту клітинок веде до перерахунку формул, які використовують ці клітинки. Для встановлення ручного режиму обчислень слід у вкладці Вичисления діалогового вікна Параметри у блоці Производить перерасчет встановити режим Вручную.

У цьому режимі Excel виводить слово Вичислить у рядок стану всякий раз, коли в листі з'являється необчислена формула. Для переобчислення формул слід натиснути клавішу [F9] (формули переобчисляться в усіх відкритих книгах) або [Shift-F9] (формули переобчисляться тільки в активному листі).

Якщо при обчисленні формули сталася помилка, то в клітинку виводиться повідомлення про помилку, яке починається із символу ''#''. Excel виводить такі повідомлення про помилки:

# дел 0 — спроба поділити на нуль або на порожню клітинку;

# имя ? — формула використовує неіснуюче ім'я;

# н/д — формула посилається на клітинку з невизначеними даними;

# число ! — помилка у числі, число неможливо подати в Excel;

# ссыл ! — формула посилається на неіснуючу клітинку;

# знач ! — помилка при обчисленні функції.

 

6) Об'єкти. Побудова діаграм

     Робота з об'єктами.

Excel дозволяє вставити в робочий лист об'єкти, створені іншими програмами (документи Word, малюнки графічного редактора Paint та ін.). Для вставки такого об'єкта слід запустити програму, яка працює з цим об'єктом. Це можна зробити як із середовища Windows, так і з середовища Excel. Для запуску програми з середовища Excel слід виконати команду Вставка/ Об'єкт. При цьому відкривається вікно Вставка объекта. Вкладка Новый цього вікна (див.мал.) дозволяє вибрати тип об'єкта.

Після вибору типу запускається відповідна програма, яка працює з об'єктом вибраного типу. Програма, запущена в середовищі Windows, може переслати об'єкт у буфер обміну або записати його у файл. Для вставки об'єкта з буфера обміну слід виконати команду Правка/ Вставить.

Вкладка Из файла вікна діалогу Вставка обьекта дозволяє вказати файл, в якому знаходиться об'єкт, що вставляється. При вставці графіки з графічного файла зручніше користуватись командою Вставка/Рисунок. У вікні Вставка рисунка, яке при цьому відкривається, можна вказати графічний файл, а в полі Рисунок вікна — бачити сам малюнок, який міститься у файлі.

В Excel є панель інструментів Рисованне, за допомогою якої можна створювати нескладні малюнки. Про призначення кнопок цієї панелі можна дізнатися з довідкової системи.

Для виділення об'єкта слід клацнути по ньому мишею. Виділений об'єкт можна перемістити, вилучити, очистити, скопіювати так само, як і виділений діапазон клітинок. Якщо об'єкт розміщено на листі, то для запуску програми, яка працює з ним, слід двічі клацнути мишею на об'єкті.

     Діаграми.

Excel володіє широкими можливостями для побудови діаграм 15 різних типів. Кожен тип діаграми має декілька видів. Розглянемо основні типи діаграм. Діаграма завжди будується для якогось діапазону клітинок.

Як правило, на діаграмі відображається послідовність значень якого-небудь параметра залежно від значень аргументів. Послідовність значень параметра в Excel називають рядом даних, а послідовність значень аргументів — категорією.

Для таблиці кількість рядів даних і категорій залежить від того, як розміщені дані.

 

     Побудова діаграми.

Діаграма може будуватись на активному листі або на новому.

Для побудови діаграми на активному листі слід скористатися майстром діаграм, натиснувши кнопку Мастер диаграмм на панелі інструментів Стандартная. На екрані з'явиться вікно діалогу Мастер диаграмм. Майстер діаграм створює діаграму в загальному випадку за чотири кроки.

У вікні діалогу Мастер диаграмм (шаг 1 из 4): тип диаграммы вибирається вид діаграми з 15 можливих типів.

У вікні діалогу Мастер диаграмм (шаг 2 из 4) у полі Диапазон задається діапазон клітинок, значення в яких використовуються для побудови діаграм.

Якщо перед викликом майстра було виділено діапазон клітинок, то в полі Диапазон будуть відображені координати цього діапазону. Користувач може змінити значення цього поля або безпосередньо редагуванням або виділенням іншого діапазону. Для виділення іншого діапазону слід клацнути мишею по ярлику листа і виділити діапазон на цьому листі. Можна виділити не суміжний діапазон, утримуючи клавішу CTRL.. Координати виділеного діапазону записуються у поле Диапазон.

У вікні діалогу Мастер диаграмм виводиться зразок діаграми. На основі аналізу виділеного діапазону майстер сам визначає, як розміщені ряди даних. Якщо діапазон містить колонку текстових значень, то майстер сприймає, що ряди даних розміщені по рядках діапазону. Якщо діапазон розміщені по колонках діапазону. Якщо ж діапазон містить і колонку, і рядок текстових значень або зовсім не містить текстових значень, то майстер визначає ряд даних за кількістю клітинок у рядку і колонці виділеного діапазону (якщо рядок діапазону містить більше клітинок, ніж колонка, то ряди даних розміщуються по рядках, а якщо менше — то по колонках).

На закладинці Ряд вказуються підписи Рядів і підписи Осі Х, після чого слід натиснути кнопку Далее, і на екран виведеться вікно діалогу Мастер диаграмм (шаг 3 из 4), де дозволяється включати в діаграму легенду, встановити назву діаграми, назви осей Х і У:

 

На останньому кроці треба вказати де розміщувати діаграму - на окремому або на існуючому листі:

Після натискання кнопки Готово цього вікна діаграма переноситься на лист.

Якщо діаграма створена на окремому листі, то в книзі створюється новий лист діаграм з  іменем Диаграмма1 з панеллю інструментів Диаграммы для редагування діаграми.

На кожному кроці роботи майстра можна повернутися на крок назад (кнопка Назад) або припинити побудову діаграми (кнопка Отмена).

      Редагування діаграм.

Excel має засоби для редагування елементів побудованих діаграм. Для редагування діаграм цей елемент необхідно виділити. Для виділення елемента діаграми слід активізувати діаграму, клацнувши мишею по полю діаграми, а потім клацнути по елементу. Ім'я виділеного об'єкта з'являється в полі імені (ліва частина рядка формул). Виділені елементи можна редагувати (переміщувати, міняти розміри, вилучати, форматувати). Список операцій редагування індивідуальний для кожного елемента діаграми. Для редагування виділеного елемента діаграми зручно користуватись контекстним меню, яке викликається натискуванням правої кнопки миші. Це меню містить ті операції, які доступні для виділеного ' елемента.

 

7) Контрольні запитання

 

1.                                        Яким чином запускається пакет Microsoft Excel?

2.                                        Яке призначення мають елементи вікна?

3.                                        Якими способами можна вибрати команду в меню?

4.                                        Які з кнопок Стандартная і Форматирование дублюють пункти меню?

5.                                        Які з параметрів вкладки Вид впливають на зовнішній вигляд вікна Ехсеl? 

6.                                        Які призначення мають основні елементи вікон книг?

7.                                        Які типи листів існують в Excel?

8.                                        Що являє собою електронна таблиця?

9.                                        Якими способами можна перемістити табличний курсор на вказані клітинки?

10.                                    Які основні операції можуть виконуватися над листами?

11.                                    Що таке діапазон клітинок?

12.                                    Якими способами можна виділити діапазон клітинок?

13.                                    Які операції редагування доступні для виділеного діапазону?

14.                                    Що таке формула?

15.                                    Які типи операндів і які операції допустимі у формулі?

16.                                    Які типи посилань на клітинки допустимі у формулах?

17.                                    Які переваги дає використання імен діапазонів у формулах?

18.                                    Яким чином можна присвоїти ім'я діапазону клітинок?

19.                                    Якими способами можна вставити функцію у формулу?

20.                                    Який формат має функція в Ехсеl?

21.                                    Яким чином здійснюється обчислення формул?

22.                                    Який пріоритет операцій існує в Ехсеl?

23.                                    Які типи помилок можливі при обчисленні формул?

24.                                    Що являє собою ряд даних?

25.                                    Яким чином майстер діаграм визначає напрям ряду?

26.                                    Які основні елементи містить діаграма?

27.                                    Де вводяться підписи осів для діаграми?

28.                                    Яким чином можна відредагувати елементи діаграм?

29.                                    Яким чином можна помістити об'єкт на лист?

30.                                    Як викликати програму, яка може обробляти об'єкт?

Лекційне заняття №5

Тема: Системи управління базами даних

1) Бази даних. Моделі БД. Характеристика СУБД Access

MS Access - це система керування реляційними базами даних (БД), призначена для роботи на автономному ПК чи в локальній обчислювальній мережі під керуванням Windows. Іншими словами, MS ACCESS - це набір інструментальних засобів для створення й експлуатації інформаційних систем. Засоби Access дозволяють проробляти наступні операції:

1. Проектування базових об'єктів ИС.

2. Установлення зв'язків між таблицями, з підтримкою цілісності даних, каскадного відновлення і видалення записів.

3. Уведення, збереження, перегляд, сортування, модифікація і вибірка даних з таблиць з використанням різних засобів контролю інформації, індексування таблиць і апарата логічної алгебри (для фільтрації даних).

4. Створення, модифікація і використання похідних об'єктів ИС (форм, запитів і звітів).

Об'єктом обробки MS-Access є файл бази даних (БД), що має довільне ім'я і розширення .mdb. У цей файл входять основні об'єкти MS Access:

·         таблиці;

·         форми;

·         запити;

·         звіти;

·         макроси;

·         модулі.

Таблиця - основний об'єкт БД, сховище інформації. Складається з полів (стовпців) і записів (рядків).

Форма - засіб відображення даних на екрані і керування ними.

Звіт - засіб відображення даних при висновку на печатку.

Запит - засіб добору даних з однієї чи декількох таблиць за допомогою визначеного користувачем умов.

Макрос - це набір спеціальних макрокоманд (наприклад, Відкрити Форму, Друкувати Звіт і ін.).

Модуль - це програма, написана мовою Visual Basic.

Після запуску Access з’являється вікно діалогу MICROSOFT ACCESS (мал.), у якому можна:

1) створити нову базу даних (для самостійного створення таблиць, форм, звітів);

2) запустити майстра (для вибору шаблона при створенні бази даних);

3) відкрити створену базу даних.

 

2) Створення бази даних. Типи та властивості полів. Зв'язування таблиць

Створення нової таблиці

При створенні нової БД потрібно зберегти її з довільним ім'ям.

Вікно БД містить вкладки: Таблицы, Запросы, Формы, Отчеты, Макросы, Модули.

Нові таблиці створюються натисканням кнопки Создать у вікні бази даних на вкладці Таблицы. У результаті відкриється вікно Новая таблица, яке містить способи створення Режим таблицы, Конструктор, Мастер таблиц, Импорт таблиц, Связь с таблицями. Вибираємо пункт Конструктор і ОК.

У режимі конструктора можна не тільки вводити імена полів, але також вибирати їхній тип і задавати їх властивості.

Типи полів доступні в конструкторі:

·         Текстовый: використовується для полів, що не беруть участь в обчисленнях, розмір не перевищує 255 символів.

·         Поле МЕМО: використовується коли необхідно ввести більш 255 символів.

·         Числовой: використовується у випадках коли необхідно робити обчислення.

·         Дата/время: з його допомогою можна виконувати дії над датами.

·         Денежный: числовий тип з фіксованим числом розрядом після коми і вказівкою грошової одиниці.

·         Счетчик: використовується для автоматичної нумерації запису.

·         Логичечский: поле має прапорць. Установлений прапорець означає Так, скинутий - Ні.

·         Поле объекта OLE: використовується для малюнків, звукових файлів чи графіків.

·         Мастер постановок: використовується для створення полів, що дає можливість вибирати значення з полів в іншій таблиці.

·         Повідомлення про помилку дозволяє вказати текст повідомлення, що виводиться на екран, якщо введені дані порушують умова, визначена у властивості Умова на значення.

·         Обов'язкове поле: визначає, необхідно чи вводити в поле значення.

 

Режим таблиці.

Режим таблиці - це чудовий спосіб створення простих таблиць, що підходить для ситуацій, коли потрібно негайно заповнювати їх. Створення таблиці полягає в завданні полям імен і введенні даних.

Для визначення імені поля потрібно двічі клацнути на Поле1 чи ін. Після цього можна вводити дані в таблицю. Стовпці таблиці можна змінювати в розмірах, видаляти, ховати.

Схема даних.

Після створення різних таблиць, що містять дані, які відносяться до різних аспектів бази даних, розроблювач повинний продумати, яким чином Microsoft Access буде поєднувати ці дані при їхньому витягу з бази даних. Першим кроком при цьому є визначення зв'язків між таблицями. Після цього стає можливим створення запитів, форм і звітів, у яких виводяться дані з декількох таблиць відразу.

Відношення «один-к-одному»

При відношенні «один-до-одному» запис у таблиці A може мати не більш одного зв'язаного запису в таблиці B і навпаки.

Відношення « один-до-одному » створюється в тому випадку, коли обоє що зв'язуються полючи є ключовими чи мають унікальні індекси. Прикладом такого відношення може служити зв'язок об'єктами СТУДЕНТ <- -і-і-і-і-і-і > СЕСІЯ

При цьому установлюються відносини між збігаюся щими значеннями в ключових полях, тобто між полями різних таблиць, що мають однакові імена. З ключовим полем таблиці СТУДЕНТ, що є унікальним ідентифікатором кожного запису (ФИО), зв'язується зовнішній ключ таблиці СЕСІЯ, у якій даний запис єдиний.

Відношення «один-ко-многим»

Зв'язок з відношенням «один-ко-многим» є найбільше часто використовуваним типом зв'язку між таблицями. У такому зв'язку кожному запису в таблиці A можуть відповідати кілька записів у таблиці B, а запис у таблиці B не може мати більш одного відповідного йому запису в таблиці A.

Відношення «один-ко-многим» створюється в тому випадку, коли тільки одне з полів є ключовим чи має унікальний індекс.

Відношення «многие-ко-многим»

При відношенні «многие-ко-многим» одному запису в таблиці A можуть відповідати кілька записів у таблиці B, а одному запису в таблиці B кілька записів у таблиці A. Така схема реалізується тільки за допомогою третьої (сполучної) таблиці, ключ якої складається з принаймні двох полів, що є полями зовнішнього ключа в таблицях A і B.

Переглянутие схему БД можна, вибравши команду Сервис/Схема БД. Для розташування таблиці у вікні Схема даних, виберіть команду Связи/Добавить таблицу.

Для встановлення зв’язку між двома таблицями потрібно перетягнути покажчик миші від ключового поля першої таблиці до ключового поля другої таблиці. У вікні діалогу, що відкриється потрібно вибрати "Обеспечение целосности данных", і відношення «один-к-одному» і натиснути кнопку Создать.

Вибір можливостей "Обеспечение целосности данных" не дозволяє додавати в зв'язану таблицю записи, для яких немає відповідних записів у головній таблиці чи змінювати записи в головній таблиці таким чином, що після цього в зв'язаній таблиці з'являться записи, які не мають відповідних головних записів, а також видаляти записи в головній таблиці, які маються підлеглі записи в зв'язаній таблиці. Це дасть можливість установити ще два прапорці:

·         "Каскадное обновление данных" (при зміні даних в одній таблиці вони будуть змінюватися в іншій таблиці),

 

 3) Створення та використання форм

У деяких випадках зручніше вводити дані не в таблицю, а у форму, у якій кожен запис можна представити в окремому вікні.

Щоб запустити майстер форм, потрібно перейти на вкладку ФОРМЫ, натисніть кнопку Создать, вибрати МАСТЕР ФОРМ і вказати ім'я таблиці. Клацніть ОК.

Вибрати усі доступні поля, натиснути кнопку Далее.

Вибрати зовнішній вигляд форми В один столбец, натиснути кнопку Далее.

Установити параметри оформлення по своєму смаку.

У четвертому діалоговому вікні задати ім'я форми. Клацніть Готово.

Кожен запис (те, що було окремим рядком таблиці) тепер являє собою як би окрему картку. Уводити дані зручніше саме в такому режимі.

У рядку стану (у нижній частині вікна форми) відбите загальне число записів і номер активного запису.

 

 4)  Створення та використання запитів. Розрахунки в запитах

За допомогою запитів можна переглядати, аналізувати і змінювати дані з декількох таблиць. Вони також використовуються як джерело даних для форм і звітів.

Застосування запитів дозволяє найбільш швидким способом одержати інформацію з бази даних. Запити дають набір даних, називаний вибіркою. Вибірка являє собою результати виконання запиту, тобто поля з записів, що задовольняють поставленим умовам.

Для створення запиту потрібно виберіть вкладку ЗАПИТИ, потім клацніть на кнопці Создать, і вибрати у вікні Конструктор і клацнути на кнопці ОК.

 У конструкторі запитів можна вводити критерії добору.

1 етап - у вікні діалогу "Добавление таблицы" вибрати таблиці для використання в запиті, використовуючи кнопку "Добавить".

2 етап - вибираються поля для запиту, шляхом перетаскування їх в перший вільний стовпець у рядку полів. Ширину стовпців можна збільшити при необхідності. Щоб помістити в список всі поля таблиці потрібно двічі клацнути на імені таблиці.

3 етап - клацнути мишею в рядку "Условия отбора" у стовпці необхідного поля і ввести потрібну умову. Для цього використовуються оператори: <, >, <=, >=, <>

is null, is not null - для виявлення пустих і непустих рядків

between ... and - для перевірки входження в інтервал значень

and, or - для зв'язування умов.

4 етап – потрібно звернути увагу на рядок "Вывод на экран".

З вікна конструктора можна виконати запит за допомогою кнопок "Запуск".

 

Обчислення по полях.

Щоб зробити обчислення, запит відкривають у режимі КОНСТРУКТОРА й у рядку ПОЛЕ вводиться математичний вираз. Наприклад, для обчислення середнього бала екзаменаційних оцінок можна записати:

сума: ([сесія]![оцінка1]+[оцінка2]+[оцінка3])/3, де сума - назва майбутнього стовпця, [сесія]![оцінка1]-ім'я таблиці, укладеної в квадратні дужки, знак оклику, потім ім'я поля.

Для обчислення використовуються математичні оператори.

 

5) Робота зі звітами

Звіт - це гнучкий і ефективний засіб для організації даних при виведенні на друк. Звіт дозволяє організувати виведення даних з бази на друк в тому вигляді, у якому потрібно користувачу. За допомогою звіту можна розташувати інформацію на листі в зручному для користувача виді з різним оформленням. Можна розробити звіт самостійно за допомогою Конструктора, використовувати готові варіанти оформлення (автоотчеты) чи створити звіт за допомогою Майстра.

Створення автзвіта:

1. Вибрати вкладку Отчеты і клацнути по кнопці Создать.

2. У діалоговому вікні вибрати Автоотчет: в столбец і як джерело даних необхідну таблицю.

 3. Клацнути по кнопці ОК. З'явиться сторінка перегляду звіту, у якій звіт представлений у тім виді, у якому він буде (після уточнення параметрів друку) виведений на принтер.

4. Внесіть зміни в зовнішній вигляд створеного звіту:

· Клацнути по кнопці - Вид для переходу в режим Конструктор. Усі зміни в звіт можна вводити тільки в цьому режимі.

Вікно Конструктор звітів

 

У вікні Конструктор звітів знаходиться п'ять областей:

 Перейти в режим попереднього перегляду можна, клацнувши по кнопці .

 При необхідності внести додаткові зміни в звіт.

 

6) Контрольні запитання

 

1.      Поняття Бази даних.

2.      Моделі БД.

3.      Поняття СУБД.

4.      Характеристика Access.

5.      Типи та властивості полів.

6.      Створення бази даних.

7.      Зв'язування таблиць.

8.      Організація пошуку та фільтрації в таблицях.

9.      Створення та використання запитів.

10.  Відбір даних за умовами.

11.  Розрахунки в запитах.

12.  Запити з параметрами.

13.  Створення та використання форм.

14.  Створення головної форми.

15.  Робота із звітами.