Самостійне заняття №1

Тема: Структура інформаційної системи

1) Інформаційні системи

В інформатиці поняття "система" найчастіше використовують стосовно набору технічних засобів і програм. Системою називають також апаратну частину комп'ютера. Доповнення поняття "система" словом "інформаційна" відображає мету її створення і функціонування.

Інформаційна система - взаємозв'язана сукупність засобів, методів і персоналу, використовувана для зберігання, оброблення та видачі інформації з метою вирішення конкретного завдання.

Сучасне розуміння інформаційної системи передбачає використання комп'ютера як основного технічного засобу обробки інформації. Комп'ютери, оснащені спеціалізованими програмними засобами, є технічної базою та інструментом інформаційної системи.

Завдання інформаційних систем — це виробництво інформації, яка потрібна організації для забезпечення ефективного управління всіма своїми ресурсами, створення інформаційного і технічного середовища з метою управління організацією.

Для успішної роботи інформаційної системи необхідно:

· виявлення інформаційних потреб;

· добір джерел інформації;

· збирання інформації;

· введення інформації із зовнішніх або внутрішніх джерел;

· опрацювання інформації;

· виведення інформації для надання її споживачам або передачі в іншу систему;

· організація використання інформації для оцінки тенденцій, розробки прогнозів, оцінки альтернатив рішень і дій, вироблення стратегії;

· організація зворотного зв'язку інформації, переопрацьованої людьми такої організації, корекція вхідної інформації.

В основі будь-якої системи лежить процес, зокрема в основі інформаційної системи — процес виробництва інформації. У цьому розумінні ми можемо розглядати інформаційну систему як систему управління, де цей процес є об'єктом управління.

Зростання обсягів інформації в інформаційній системі організацій, потреба у прискоренні й більш складних способах її переопрацювання зумовлюють необхідність автоматизації роботи інформаційної системи, тобто автоматизації опрацювання інформації.

Автоматизована інформаційна система управління організацією є взаємопов'язаною сукупністю даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартів процедур, призначених для збирання, опрацювання, розподілу, зберігання, видачі (надання) інформації відповідно до вимог, що випливають з діяльності організації. Як правило, це система для підтримки прийняття рішень і виробництва інформаційних продуктів, що використовує комп'ютерну інформаційну технологію, і персонал, який взаємодіє з комп'ютерами і телекомунікаціями.

Технологія роботи в комп'ютеризованій інформаційній системі має бути доступна для розуміння фахівцем некомп'ютерної галузі та може бути успішно використана для контролю процесів професійної діяльності й управління ними.

У роботі інформаційної системи можна виділити такі етапи:

Зародження даних - формування первинних повідомлень, що фіксують результати певних операцій, властивості об'єктів і суб'єктів управління, параметри процесів, зміст нормативних та юридичних актів тощо.

Накопичення і систематизація даних - організація такого їх розміщення, яке б забезпечувало б швидкий пошук і відбір потрібних відомостей, методичне оновлення даних, захист їх від спотворень, втрати, деформування цілісності та ін.

Обробка даних - процеси, внаслідок яких на підставі раніше накопичених даних формуються нові види даних: узагалюючі, аналітичні, рекомендаційні, прогнозні. Похідні дані також можуть зазнавати подальшого оброблення, даючи відомості глибшої узагальненості і т.д.

Відображення даних - подання їх у формі, придатній для сприйняття людиною. Передусім - це виведення на друк, тобто виготовлення документів на так званих твердих (паперових) носіях. Широко використовують побудову графічних ілюстративних матеріалів (графіків, діаграм) і формування звукових сигналів.

Повідомлення, що формуються на першому етапі, можуть бути звичайним паперовим документом, повідомленням у "машинному вигляді" або тим й іншим одночасно. В сучасних інформаційних системах повідомлення масового характеру здебільшого мають "машинний вигляд". Апаратура, що використовується при цьому, має назву засоби реєстрації первинної інформації.

Потреби другого і третього етапів задовольняються в сучасних інформаційних системах в основному засобами обчислювальної техніки. Засоби, що забезпечують доступність інформації для людини, тобто засоби відображення даних, є компонентами обчислювальної техніки.

Переважна більшість інформаційних систем працює в режимі діалогу з користувачем. Типові програмні компоненти інформаційних систем включають: діалогову підсистему введення-виведення, підсистему, яка реалізує логіку діалогу, підсистему прикладної логіки обробки даних, підсистему логіки управління даними. Для мережевих інформаційних систем важливим елементом є комунікаційний сервіс, який забезпечує взаємодію вузлів мережі при спільному вирішенні задачі. Значна частина функціональних можливостей інформаційних систем закладається в системному програмному забезпеченні: операційних системах, системних бібліотеках та конструкціях інструментальних засобів розробки. Крім програмної складової інформаційних систем важливу роль відіграє інформаційна складова, яка задає структуру, атрибутику та типи даних, а також тісно пов'язана з логікою управління даними.

2) Класифікація АІС

Класифікують автоматизовані інформаційні системи за певними ознаками:

· Сферою діяльності: державні, територіальні, галузеві, підприємств;

· Рівнем автоматизації процесів управління: інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керуючі, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні;

· Ступенем централізації обробки інформації: централізовані, децентралізовані, ІС колективного використання;

· Ступенем інтеграції функцій: багаторівневі з інтеграцією за рівнями управління, багаторівневі з інтеграцією за рівнями планування.

У розвинутих країнах використовується декілька концепцій КІСП:

· Система управління ресурсами підприємства (MRP, MRPII, ERP);

· Система управління логістикою (SCM);

· Система управління даними про вироби на промислових підприємствах (PDM);

· Система автоматизованого проектування та технологічної підготовки виробництва (CAD/CAM);

· Система документообігу (Docflow);

· Інформаційна система бухгалтерського обліку (AIS);

· Система представлення даних для аналізу керівництвом (MIS);

· Системи організації робочого простору;

· Середовище Internet;

· Система електронної комерції;

· Системи для вирішення інших завдань.

3) Типова структура та склад інформаційних систем.

Комп’ютерні ІС належать до класу складних систем, які містять багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Повної і загальноприйнятої класифікації елементів ІС досі не існує. Найчастіше у структурі ІС виокремлюють компоненти — елементи, які вважають неподільними. Компонент (підсистема) ІС — це частина ІС, виокремлена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак, що розглядається як самостійне ціле. За своїм призначенням компоненти поділяються на забезпечувальні та функціональні.

Забезпечувальні компоненти — види забезпечення — ІС:

технічне — сукупність усіх технічних засобів, використовуваних під час функціонування системи;

програмне (ПЗ) — сукупність програм на носіях даних і програмних документів, що призначені для відлагодження, функціонування та перевірки роботоздатності ІС;

математичне — сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в ІС. До цього виду забезпечення включають моделі та алгоритми, які стають надалі інструментом розробки програмних засобів (моделі системи управління та об’єкта автоматизації відносять до організаційного забезпечення);

організаційне — сукупність документів, що описують технологію функціонування ІС, методи, згідно з якими користувачі вибирають і застосовують технологічні прийоми для одержання конкретних результатів під час функціонування ІС;

інформаційне — інформаційні ресурси як предмет праці, методи і засоби ведення інформаційної бази. До інформаційного забезпечення належать форми документів, нормативна база й реалізовані рішення щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в ІС під час її функціонування;

лінгвістичне — сукупність засобів і правил формалізації природної мови, які під час функціонування ІС використовуються при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу ІС з комплексом технічних засобів;

правове — сукупність правових норм, які регламентують правові відносини під час функціонування ІС та юридичний статус результатів такого функціонування;

ергономічне — сукупність засобів і методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в ІС, умови для взаємодії людини та ЕОМ. Ергономічні вимоги визначаються властивостями людини та характеристиками середовища і встановлюються для підвищення ефективності, надійності та безпеки функціонування системи «людина — машина».

Cтруктура інформаційної системи

4) Функціональний підхід до структури АІС

Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити її елементи за іншим принципом.

Функція ІС — це сукупність дій ІС, спрямована на досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної ІС залежить від сфери її діяльності, об’єкта управління, призначення і т. ін.

Складові ІС — ергономічне забезпечення та інтерфейс користувача

Робота користувача з ІС має бути зручною і комфортною. На емоційний, фізичний і розумовий комфорт людини впливають соціальні фактори, фактори фізичної та психологічної ергономіки — психологічний клімат, конструктивні особливості обладнання, доступність і надійність системи, чутливість системи, якість розробки діалогу «користувач — система».

Інтерфейс користувача — це комплекс апаратних і програмних засобів, що забезпечує взаємодію користувача з комп’ютером. Це поняття включає три головні аспекти:

мову дій — що може робити користувач під час взаємодії з ІС;

мову відображення — що бачить (чує) користувач у результаті роботи системи;

базу знань — що необхідно знати користувачеві для роботи з ІС.

Близьким за змістом до терміна «функція ІС» є термін «задача оброблення даних» — функція або її частина, що являє собою формалізовану сукупність автоматичних дій, виконання яких приводить до результатів заданого виду.

Класифікація задач важлива для розуміння можливого призначення ІС і характеристик технології автоматизованого оброблення даних.

За сферою розв’язування задачі можна поділити на економічні, політичні, правові тощо. Основою розв’язування будь-якої правової задачі є те чи інше перетворення інформації. З огляду на це правову задачу (у широкому сенсі) можна визначити як ситуацію правового характеру, яка потребує виконання певного комплексу дій, що мають на меті знайти такі кількісні та якісні характеристики початкової інформації про об’єкт пізнання, які, у свою чергу, дали б змогу здобути нові знання про нього і використовувати їх для відшукання істини у виконуваному правовому дослідженні. Оскільки початкової інформації часто бракує для розв’язування задачі, то доводиться перетворювати й саму її постановку.

З погляду можливості автоматизованого розв’язування правові задачі, як і будь-які інші, можна поділити на кілька типів:

такі, що їх може розв’язати тільки людина;

такі, що людина може їх розв’язати, скориставшись технічними засобами для виконання тих чи інших операцій, що входять до задачі;

такі, що людина може їх розв’язати, утворивши з машиною діалогову людино-машинну систему;

такі, що машина може їх розв’язати без втручання людини.

Межа між названими типами задач розпливчаста, але спостерігається постійна тенденція до збільшення частки робіт, виконуваних автоматизовано або автоматично. Прикладом є поділ обов’язків між людиною та ЕОМ із судово-криміналістичної експертизи. На початку використання обчислювальної техніки судовий експерт працював з ЕОМ через посередника (оператора) — формував завдання та початкові дані, застосовував традиційні криміналістичні методи дослідження для контролю і поповнення машинних даних, зіставляв здобуті результати й формулював висновки. Згодом необхідність у посередникові відпала, а з повним визнанням надійності результатів, отримуваних за допомогою ЕОМ, відпала потреба в паралельних дослідженнях з використанням традиційних криміналістичних методів. Сьогодні виконання деяких видів криміналістичних експертиз (переважно ідентифікаційного характеру) повністю автоматизоване — від кодування початкової інформації до оцінювання здобутих результатів.

Спосіб взаємодії людини з ЕОМ, поділ обов’язків і відповідальності між ними багато в чому залежить від ступеня формалізації алгоритму. За цією ознакою розрізняють:

формалізовані задачі — задачі, для яких визначено чіткий алгоритм розв’язування, описуваний у вигляді математичних формул і залежностей. Такі задачі можуть розв’язуватись в автоматичному режимі;

частково формалізовані — повний алгоритм розв’язування задачі невідомий, відомі тільки окремі його частини. Розв’язування задачі розбивається на окремі етапи, порядок виконання яких залежить від проміжних результатів, що їх має оцінити користувач. Для таких задач передбачається інтерактивний режим розв’язування;

неформалізовані — неможливо визначити алгоритм обчислення заздалегідь. Для розв’язування таких задач існують спеціальні методи, за допомогою яких в інтерактивному режимі можна виконати певну дію, задавши початкові умови, що можуть постійно змінюватись. Якість розв’язку задачі цілком залежить від кваліфікації, таланту та інтуїції людини.

За методом обчислення (математичною сутністю) виокремлюють задачі прямого розрахунку, в яких виконуються звичайні арифметичні дії за чітко визначеним алгоритмом; оптимізаційні, які полягають у виборі одного (оптимального за визначеним критерієм) розв’язку серед багатьох можливих, та інформаційно-пошукові (типу «запитання—відповідь»). Для оптимізаційних задач характерні, як правило, невеликі обсяги вхідних даних і складні методики розрахунків з використанням різноманітних математичних моделей. Складні методики розв’язування притаманні й інформаційно-пошуковим задачам, які оперують значними обсягами інформації, що характерне й для задач прямого розрахунку, які є найпростішими стосовно алгоритму.

За характером перетворення інформації розрізняють задачі обчислювальні, імітаційні, прийняття рішень.

За регулярністю розв’язування бувають задачі систематичні, епізодичні та випадкові, а за частотою виникнення і необхідною швидкістю розв’язування — регламентовані та оперативні.

5) Контрольні запитання

1. Сформулюйте визначення поняття “система”.

2. Охарактеризуйте основні властивості системи.

3. Загальні поняття про інформаційні системи.

4. Класифікація інформаційних систем за різними ознаками.

5. Головні функції інформаційних систем.

6. Типи інформаційних структур (двовимірні, ієрархічні, мережні).

7. Глобальні інформаційні системи.

8. Універсальність і системний підхід до створення інформаційної системи підприємства.

9. Що таке автоматизоване робоче місце для працівників сфери управління?

10. Що таке системний підхід?

11. Які основні етапи передбачає застосування системного підхіду для дослідження складних економіко-організаційних систем?

12. Дайте визначення поняття “інформаційний ресурс”.

13. У чому полягає принципова різниця між інформаційним ресурсом і матеріальними ресурсами.

14. Як ви розумієте поняття “інформаційна технологія”. Коли воно виникло?

15. Сформулюйте основні етапи розвитку інформаційної технології.

Самостійне заняття №2

Тема: Панель управління Windows.

1) Поняття та можливості програми Панель управління

Здобуваючи і встановлюючи нову операційну систему, ми розраховуємо одержати робоче середовище, яким, можливо, користуватимемося не один рік. Багато чого з того, що ми робимо на комп'ютері, залежить від властивостей цього середовища. Нам напевно небайдуже, наскільки просто здійснюється керування мишею, наскільки привабливий графічний інтерфейс системи, наскільки зручно організоване перемикання розкладки клавіатури з української мови на англійську і навпаки.

Очевидно, найбільше впливають на продуктивність праці властивості екрана. Якщо встановити занадто низьку роздільну здатність, то робоча площа екрана буде невелика. На екрані розміститься не дуже багато вікон, і доведеться часто змінювати їх розміри (розгортати і згортати), витрачати час на використання смуг прокручування, згадувати, де що знаходиться. При високій роздільній здатності екрана простіше уникнути появи смуг прокручування, вікна папок відразу виявляються місткішими, працювати стає простіше, але підвищується навантаження на очі через необхідність розглядати дрібні значки та шрифти.

Головна вимога до системи — надати можливість зміни робочого середовища з урахуванням специфічних запитів користувача і розв'язуваних ним задач. Система Windows, як ніяка інша операційна система у світі, дає можливість маніпулювати параметрами робочого середовища.

На ефективність роботи впливають усі настроювання робочого середовища. Висока роздільна здатність екрана дає можливість розмістити на одній і тій самій площі більше вікон папок і додатків. Висока колірна роздільна здатність виключає необхідність зайвих перемикань для відновлення екранної палітри. Оптимальне настроювання відеоадаптера знижує стомлюваність очей. Правильне встановлення властивостей миші та клавіатури підвищує швидкість виконання операцій і знижує ймовірність помилок.

Комфортні умови праці забезпечуються настроюванням графічного і звукового оформлення робочого середовища, а також автоматизацією рутинних операцій. Якщо робота з комп'ютером створює відчуття комфорту й упевненості в собі, вона приносить радість.

Зрозуміло, що в різних людей різні уявлення про комфортну роботу, які часто-густо залежать від звички. Одна з особливостей Windows полягає в орієнтації на дві категорії користувачів: на тих, хто звик працювати з автономним комп'ютером, і на тих, хто переважно збирає та аналізує інформацію з Інтернету. Залежно від своїх смаків і намірів можна вибрати придатний стиль керування: класичний (звичайний) чи стиль Web. В останньому випадку Робочий стіл і вікна папок можуть відображатися на екрані у вигляді Web-сторінки, навігація за файловою структурою здійснюється, як навігація в Інтернеті, — один раз клацнувши мишею на посиланні. Для виділення об'єкта досить навести на нього покажчик.

Windows має багато системних засобів для керування параметрами робочого середовища. Чимала їх частина зосереджена на Панели управления, хоча в системі є й інші можливості. Панель управления — це ніби «віртуальна папка» в тому сенсі, що на твердому диску фізично немає такої папки, але в системі є вікно Панель управлення, у якому сконцентровані основні засоби для управління робочим середовищем. Самі засоби можуть бути розташовані де завгодно на твердих дисках комп'ютера й у різних папках. Головне призначення вікна Панели управления — централізація доступу до основних засобів настроювання.

Якщо на Рабочем столе чи на Панели быстрого запуска значок папки Панели управлення відсутній, то доступ до неї відкривається або через Главное меню, або через значок Мой компьютер.

2) Засоби зміни робочого середовища

Основними засобами Панели управлення, використовуваними для настроювання робочого середовища Windows, є:

• Специльные возможности — для забезпечення роботи особи, яка має недоліки зору і слуху, а також з обмеженою рухливістю;

• Дата/время — для настроювання системного годинника і системного календаря;

• Тематические композиции — для комплексного оформлення робочого середовища за заданою темою;

• Экран — для настроювання параметрів екрана;

• Игровые устройства — для настроювання джойстиків, геймпадів, ігрових консолей та інших засобів керування комп'ютером;

» Инфракрасные устройства — для настроювання дистанційних засобів керування;

• Интернет — для настроювання властивостей оглядача Internet Explorer 4.0;

• Клавиатура — для настроювання параметрів клавіатури;

• Мышь — для настроювання чутливості й інших параметрів миші;

• Язык и стандарты — для настроювання мовної підтримки і національних форматів відображення дати/часу та символів позначень грошових одиниць;

• Звук — для звукового оформлення системних подій;

• Tweak UI — могутній позасистемний засіб для оформлення Користувацького інтерфейсу (додається до системи);

• Пользователи — для створення окремих конфігурацій користувачів, щоб кожен міг працювати з персональними настроюваннями робочого середовища.

Клацнувши правою кнопкою миші десь на вільній від значків поверхні Рабочего стола — відкриваємо контекстне меню, в якому є пункт Свойства. Вибір цього пункту приводить до відкриття діалогового вікна Свойства: Экран (рис. 5.31), за допомогою якого здійснюється настроювання властивостей екрана. Цей прийом аналогічний вибору значка Экран у вікні Панель Управления, та оскільки він виконується простіше, користуватися ним зручніше.

Настроювання звичайного Рабочего стола.

Для часто використовуваних додатків має сенс перенести їх значки на Рабочий стол, щоб додаток завжди був напохваті.

1. У структурі меню Программы клацнути по ньому лівою кнопкою миші. Кнопку не відпускати.

2. Перетягнути покажчик миші на Рабочий стол і відпустити кнопку.

3. Додаток буде вилучено зі структури меню Программы, а його значок утвориться на Рабочем столе.

Для створення значка додатка на Рабочем столе та збереження його в структурі меню Программы на Рабочем столе можна створити ярлик додатка.

1. Зовні ярлик схожий на значок, але в його лівому нижньому куті присутня стрілка. Різниця в тому, що значок об'єкта являє собою сам об'єкт, а ярлик — лише вказує на нього. Якщо зробити для одного об'єкта копіюванням кілька значків, то це рівнозначно його розмноженню. Кожна копія має той самий розмір, що і вихідний об'єкт (при цьому нераціонально витрачається місце на диску). Натомість ярлик об'єкта займає дуже мало дискового простору, однак, як і значок, забезпечує доступ до об'єкта. Запуск додатка клацанням по ярлику здійснюється настільки ж надійно, як і клацанням по значку. Створення ярлика здійснюється в такий спосіб.

2. Вибрати вільне місце і відкрите контекстне меню, у яко-^У вибрати пункт Создать/Ярлык. З'являється вікно Создание ирлыка. Натисніть на кнопку Обзор, вона відкриває нове вікно Обзор у якому необхідно виділити потрібний файл та натиснути ма кнопку Открыть. Після цього повертаємося у вікно з назвою

Создание ярлыка і обираємо кнопку Далее. На наступному кроці у вікні Выбор названия программы необхідно вказати нове

ім'я ярлика.

3. Якщо не влаштовує ім'я ярлика, треба клацнути по ньому правою кнопкою миші й у контекстному меню, що відкривається, вибрати пункт Переименовать, після чого ввести потрібне ім'я.

Настроювання властивостей Панели задач

Загальновживаний метод настроювання об'єктів Windows полягає у зміні їх властивостей, а найзручніший доступ до властивостей об'єктів надає контекстне меню. Для настроювання Панели задач потрібно вибрати на ній місце, вільне від кнопок і значків, і клацнути по ньому правою кнопкою миші. В контекстному меню, що відкривається, вибрати пункт Свойства — з'явиться діалогове вікно Свойства: Панель задач. Нас цікавить лише ліва вкладка цього діалогового вікна — Параметры Панели задач. Необхідно встановити прапорець Расположить поверх всех окон, щоб вікна папок і додатків не закривали Панель задач.

Вона завжди має бути доступна.

Якщо на поверхні Рабочего стола бракує місця (багато хто зустрічаються з цією проблемою незалежно від роздільної здатності екрана та діагоналі монітора), то можна встановити прапорець Автоматически убирать с экрана. У цьому разі Панель задач ховається за краєм екрана, але автоматично виринає з появою покажчика миші поблизу цього краю.

Якщо Головне меню перевантажене і не вміщається в межах екрана по вертикалі, варто встановити прапорець Мелкие значки в Главном меню. Головне меню стане займати менше місця (це настроювання особливо корисне тим, хто працює зі скромною роздільною здатністю екрана 640 х 480 пікселів).

Останній прапорець Отображать часы виводить на Панель задач показ системного годинника — на правому краї Панели задач у ділянці, що називається Панель индикации.

Настроювання змісту Панели задач

У системі Windows 98 на Панели задач є спеціальна ділянка, яку називають Панели быстрого запуска. Вона розташована на лівому краї Панели задач поруч із кнопкою Пуск. Ця ділянка дає змогу розвантажити Рабочий стол і винести сюди значки найчастіше використовуваних додатків. Незалежно від того, в якому режимі працює Рабочий стол (класичному чи Active Desktop), запустити додатки з Панели быстрого запуска завжди можна, клацнувши один раз мишею. Перевага цієї панелі й у тому, що вона завжди напохваті, і не доводиться шукати, де «сховався» потрібний значок. Розміщення значків додатків на Панели быстрого запуска виконується звичайним перетягуванням їх з Рабочего стола. Перетягувати сюди значки можна також з відкритих вікон папок і, найголовніше, з Проводника. Не треба забувати користуватися правою кнопкою миші при перетягуванні значків додатків, якщо необхідно, щоб джерело залишилося в недоторканності — у цьому разі не можна плутати копіювання та переміщення.

За бажання завдяки Панели быстрого запуска можна «розчистити» Рабочий стол, що на ньому залишаться тільки деякі «реквізитні» значки, що є його постійними атрибутами, не видаляються в Корзину і не переміщуються на Панель быстрого запуска. (Втім, позасистемними засобами можна позбутися й цих значків.)

Панель быстрого запуска обмежена праворуч вертикальним «рубчиком» (маркером зміни розміру). Якщо необхідні значки не вміщаються, перетягнути цей маркер праворуч для створення достатнього запасу вільного місця.

Загальний розмір Панели задач можна збільшити. Для цього потрібно встановити покажчик миші на внутрішню крайку Панели задач і, коли він змінить форму, натиснути ліву кнопку миші та розтягти Панель задач до центру екрана. Панель завдань може зайняти до 50 % площі екрана, хоча корисність такого рішення не очевидна.

Зміна розташування Панели задач

У вихідному стані (після встановлення Windows 98) Панель задач розташована вздовж нижнього краю екрана, що можна згодом змінити, розмістивши її вздовж кожного з чотирьох країв, наприклад, збоку. Таке положення має свою перевагу. При горизонтальному розташуванні Панели задач зміна її висоти відбувається «кроками», що дорівнюють висоті стандартної кнопки. При вертикальному розташуванні Панели задач регулюється не висота, а ширина з точністю до одного пікселя. На вертикальній Панели задач вміщується набагато більше кнопок, а ширину Панели задач можна установити так, щоб усі написи на кнопках добре читалися. Якщо при цьому Панель задач займає занадто багато місця на екрані, їй задається режим автоматичного заховування.

Для зміни положення Панели задач її слід «підхопити» покажчиком миші натиском лівої кнопки і перетягнути до будь-якого краю. Кнопка миші відпускається, коли на краю екрана утвориться прямокутна рамка. На відміну від вікон переміщення вміст Панели задач при її перетягуванні ніяк візуально не відображається.

Настроювання параметрів екрана

Настроювання параметрів екрана виконується або з Панели управлення, або клацанням правою кнопкою миші по Рабочему столу. У першому випадку необхідно відкрити вікно Панель управлення і клацнути по значку Экран, у другому випадку вибрати в контекстному меню пункт Свойства. Обидва способи приведуть до відкриття діалогового вікна Свойства: Экран.

Діалогове вікно Свойства: Экран має шість вкладок. Короткий опис призначення кожної вкладки подано нижче.

Вкладка Фон служить для зміни фонового малюнка чи фонового візерунка.

Вкладка Заставка служить для вибору екранної заставки і настроювання режиму її роботи.

На вкладці Оформление зосереджені засоби керування оформленням робочого середовища Windows 98. Тут можна не лише змінити оформлення окремих елементів Рабочего стола, а й застосувати готову схему оформлення.

Настроювання, виконувані на вкладці Web, призначені для оформлення робочого столу Active Desktop. Тут можна підключити чи відключити активні компоненти, оформити підписку на нові компоненти, видалити компоненти, що стали непотрібними, і переглянути попередню розкладку підключених активних компонентів на поверхні Рабочего стола.

Вкладка Эффекты служить для вибору значків Рабочего стола і параметрів відображення.

Вкладка Настройка дає можливість виконувати такі настроювання:

• роздільної здатності екрана («разрешения»);

• колірної роздільної здатності екрана (одночасна кількість відображуваних кольорів);

• виведення значка для швидкої зміни екранних настроювань на панель індикації панелі завдань;

• частоти оновлення екрана;

• установлення і заміна драйвера відеоадаптера;

• настроювання властивостей відеоадаптера, ввімкнення/вимкнення апаратного прискорення операцій із графічними елементами;

• установлення та заміна драйвера монітора;

• вибір параметрів колірного калібрування екрана для точної відповідності колірного настроювання в системі сканер—екран— принтер.

Після встановлення системи Windows 98 одне з перших завдань користувача — перевірити і змінити настроювання властивостей екрана та відеоадаптера.

Настроювання роздільної здатності екрана

Доступні режими роздільної здатності екрана залежать від властивостей відеокарти й монітора. Мінімальна вимога системи Windows 98 — режим 640 х 480 пікселів. У цьому режимі по горизонталі екран має 640 елементарних точок, а по вертикалі — 480. Для звичайного використання комп'ютера як побутового пристрою цей режим достатній, але для комфортної роботи в Інтер-неті нині бажано мати режим 800 х 600 пікселів, у противному разі на більшості Web-вузлів ви зіштовхнетеся з тим, що інформація не вкладається в тісні рамки екрана, і виникає необхідність У постійному використанні горизонтальних смуг прокручування. Для професійного застосування режим роздільної здатності екрана вибирається відповідно до розмірів екрана монітора і припустимого навантаження на очі.

Настроювання роздільної здатності екрана виконується переміщенням двигунця на вкладці Настройка. Треба встановити двигунець у потрібне положення і клацнути по кнопці Применить. Нову установку можна застосувати без перезавантаження. Після зміни роздільної здатності екрана протягом 15 секунд на ньому відображатиметься пропозиція прийняти нове настроювання чи відмовитися від нього. Якщо встановлений режим приводить до істотного спотворення екранного зображення, то система не одержить очікуваного підтвердження і по 15-ти секундах автоматично повернеться до колишніх настроювань.

Зміна частоти оновлення екрана

Частота оновлення зображення на екрані залежить від властивостей відеокарти і монітора та прямо зв'язана з установленою графічною роздільною здатністю екрана. Чим вищою є роздільна здатність, тим менш доступна частота оновлення екрана. Змінивши роздільну здатність екрана, обов'язково потрібно перевірити

частоту оновлення.

Якщо після зміни графічної роздільної здатності екрана

з'явилися явні геометричні спотворення пропорцій і форми зображення, це також може бути пов'язане з неоптимальною частотою оновлення екрана. Не слід поспішати вдаватися до ручного регулювання монітора — спочатку необхідно перевірити частоту

оновлення екрана.

Регулювання частоти оновлення екрана виконується в діалоговому вікні властивостей відеоадаптера: у діалоговому вікні Свойства: Экран відкрити вкладку Параметры і клацнути по кнопці Дополнительно — відкриється діалогове вікно властивостей відеокарти. Після цього відкрити вкладку Адаптер і клацнути по кнопці списку, що розкривається.

Залежно від типу відеокарти в цьому списку можуть бути присутніми кілька можливих частот, а також режими Оптимальный і Частота обновлення устанавливается видеоадаптером. Якщо відомі припустимі параметри монітора, можна вибрати максимально можливу частоту, що він підтримує. Якщо властивості монітора не відомі, не треба ризикувати — бажано установити режим автоматичного вибору частоти оновлення, вибравши варіант Оптимальный чи Частота обновления устанавливается видеоадаптером. Після перезавантаження комп'ютера слід обов'язково перевірити, що змінилося.

Існують практичні рекомендації для вибору частоти оновлення екрана:

• частота оновлення, нижча від 60 Гц, вважається неприпустимою для нормальної роботи. Тремтіння зображення помітно навіч, призведе до стомлюваності та погіршення самопочуття;

• частота оновлення 72 Гц є мінімальною для тривалої роботи з комп'ютером;

• частота оновлення 85 Гц є нормативною для тривалої роботи і дає можливість уникнути перевантажень органів зору;

• частота 100 Гц і вище є комфортною і досяжна на відносно дорогих моделях моніторів і відеоадаптерів;

• усі режими «з чергуванням рядків», у яких працюють деякі відеоадаптери, мовби подвоюючи частоту оновлення екрана та обробляючи зображення через рядок, неприпустимі. Якість зображення при цьому значно знижується.

Зміна колірної роздільної здатності екрана

Колірна роздільна здатність екрана визначає, скільки різних колірних відтінків може відтворюватися одночасно. Мінімальна вимога Windows 98 — 256 кольорів. При цьому на завдання кольору кожного піксела витрачається один байт відеопам'яті.

У режимі High Color на кожен піксел виділяються 2 байти (16 бітів) — у цьому режимі відтворюється понад 65 тис. кольорів одночасно. У режимі True Color на кожен піксел витрачається З байти (24 біти), й у цьому режимі одночасно відображається до 16,7 млн кольорів. Сучасні відеокарти підтримують також режим Super True Color (32 байти на піксел), хоча на око помітити відмінність від режиму True Color можуть лише фахівці.

Під час роботи в Інтернеті рекомендується використовувати режим відображення 256 кольорів (нині цього поки що досить). В усіх інших випадках у системі Windows 98 рекомендується колірна роздільна здатність, не нижча High Color, хоча працювати в

режимі 256 кольорів усе-таки можна.

Чим вищою є колірна і графічна роздільна здатність екрана, тим більшою — потреба у відеопам'яті, тому доступний режим колірної роздільної здатності залежить від установленої графічної роздільної здатності та обсягу пам'яті відеоадаптера. Ця залежність відображена в табл.

Графічна роздільна здатність	Колірна роздільна здатність	Обсяг відеопам'яті, Мбайт
640 X 480	256 кольорів	0,5
800 х 600	High Color	1,0
800 х 600	True Color	2,0
1024 х 768	High Color	2,0

Зміна колірної роздільної здатності, як і графічної, здійснюється на вкладці Параметры. Для цього потрібно відкрити список, що розкривається. Цветовая палитра вибрати потрібне настроювання, після чого клацнути по кнопці Применить чи ОК.

Зміна фонового малюнка і фонового візерунка

Для оформлення Рабочего стола можна застосувати фоновий малюнок, фоновий візерунок чи обидва засоби разом (якщо фоновий малюнок покриває не всю площу Рабочего стола).

Зміна фонового малюнка чи фонового візерунка здійснюється на вкладці Фон діалогового вікна Свойства: Экран (рис. 5.29). Для зміни фонового малюнка і фонового візерунка: вибрати бажаний малюнок зі списку, що розкривається, і клацнути по кнопці Применить чи ОК.

Фоновий малюнок (.BMP) може по-різному розташовуватися на Рабочем столе. У системі Windows 98 реалізовані три способи розміщення: По центру. Рядом і Растянуть. Для вибору способу розташування фонового малюнка служить список, що розкривається, Вывести.

У процесі виведення способом Рядом малюнка повторюється до повного заповнення Рабочего стола (кратність залежить від прийнятої роздільної здатності екрана та фізичних розмірів малюнка). В режимі Растянуть малюнок перемасштабовується і заповнює весь екран. При цьому неминучим буває перекручування змісту малюнка. Ступінь спотворення залежить від вихідних розмірів малюнка і коефіцієнта масштабування. При викладанні способом По центру навколо малюнка може залишатися порожнє поле, якщо його розмір менший від розміру Рабочего стола для прийнятої роздільної здатності екрана. В цьому разі вільне поле можна заповнити фоновим візерунком. Застосовують фоновий візерунок і в тому випадку, коли фоновий малюнок узагалі не використовується.

Якщо кнопка Узор активна, то клацнувши по ній, відкриємо список вибору візерунка. Додатково надається можливість самостійного редагування візерунка — кнопка Изменить.

Фонові малюнки, встановлені разом з операційною системою, зберігаються в папці Windows. Якщо помістити туди малюнок, зроблений власноручно, то він також відображатиметься в списку фонових малюнків вкладки Фон діалогового вікна Свойства:

Экран, і можна буде прикрасити ним Рабочий стол. Якщо ж він зберігається деінде, то кнопка Обзор дасть можливість розшукати потрібний малюнок чи документ HTML і використовувати їх інше фонове зображення.

Зміна екранної заставки

Екранні заставки перестали відігравати роль засобу попередження вигоряння люмінофора екранів відтоді, як технологія виготовлення моніторів піднялася на вищий рівень. Нині про збереження моніторів уже ніхто не думає, але екранні заставки, як і раніше, застосовуються вельми широко. Для програмістів-початківців створення власної заставки стало чимось на кшталт дипломної роботи, а для користувачів колекціонування й випробування нових заставок приємно урізноманітнює роботу з комп'ютером.

Крім того, що заставки урізноманітнюють роботу і нерідко

дарують суто естетичне задоволення, вони виконують також функцію захисту інформації на екрані від стороннього ока. Це, звичайно, не означає, що за допомогою заставки можна захиститися, скажімо, від промислового шпигунства, але розчарувати зацікавленого колегу чи випадкового відвідувача все-таки можна. ;

Колекція заставок, установлюваних разом із системою Win- І dows 98, налічує кілька десятків примірників. До неї входять також ті заставки, що встановлюються разом з тематичними композиціями Рабочего стола. Вибір, підімкнення та настроювання заставок виконуються на вкладці Заставка діалогового вікна Свойства: Экран. Основні елементи керування вкладки Заставка:

• список, що розкривається, Заставка служить для вибору заставки;

• діалогове вікно Параметры служить для настроювання параметрів заставки (різні заставки мають власні набори регульованих параметрів);

• кнопка Просмотр служить для відображення зменшеної копії заставки в ділянці попереднього перегляду;

• прапорець Пароль дає змогу встановити режим захисту екранної заставки паролем (у цьому разі вимкнути заставку і побачити зображення на екрані може тільки особа, яка знає пароль);

• кнопка Сменить служить для зміни пароля (змінити пароль може лише особа, яка знає чинний пароль);

• поле лічильника Интервал служить для завдання інтервалу часу, по закінченні якого відбувається автоматичне ввімкнення заставки, якщо протягом цього періоду не було активних дій із клавіатурою, мишею й іншими органами керування. На цій же вкладці виконується настроювання енергозберігаючих функцій монітора:

— клацнувши по кнопці Параметры, відкриємо діалогове вікно Свойства: Управление питанием;

— встановлюється в списках, що розкриваються, Отключение монитора і Отключение жесткого диска величина інтервалу часу, після якого вмикається режим енергозбереження.

Зміна оформлення Windows

Зміною оформлення Windows доводиться займатися не так часто, як зміною роздільної здатності екрана чи колірної р/здатності, але часом така необхідність усе-таки виникає. Настроювання виконуються на вкладці Оформление діалогового вікна Свойства: Экран.

Засоби керування, подані на цій вкладці, мають відношення насамперед до елементів оформлення вікон і Рабочего стола. Тут можна зробити вибір і настроювання кольорів і шрифтів майже для двох десятків елементів оформлення.

Порядок настроювання оформлення вікон і Рабочего стола є таким.

1. У списку, що розкривається, Элемент вибирається елемент оформлення, що вас цікавить. Його також можна вибрати, клацнувши по елементу в ділянці попереднього перегляду.

2. У палітрах, що розкриваються, Цвет і Цвет2 вибирається колір елемента оформлення. Якщо другий колір для елемента не передбачений, палітра Цвет2 не активізується.

3. Розмір елемента можна змінити в полі лічильника Размер.

4. Якщо елемент має шрифтовий зміст, у списку, що розкривається, Шрифт можна вибрати гарнітуру шрифту.

5. Можна змінити розмір шрифту, його колір і накреслення. Доступні два види накреслення: напівжирне (Ж) і похиле (К).

6. Проведені настроювання можна застосувати до всього екрана, клацнувши по кнопці Применить, і зберегти — клацнувши по кнопці ОК. Якщо обрані настроювання не влаштовують, від них можна відмовитися, клацнувши по кнопці Отмена.

Настроювання оформлення Windows вимагає не лише копіткої роботи, а й певних дизайнерських навичок. Добре рішення з оформлювання досягається далеко не відразу, тому в системі є колекція заготовок, що називаються схемами оформлення. Кожна схема являє собою закінчений комплекс настроювань різних елементів оформлення. Тому можна застосувати одну з заготовлених схем чи створити власну схему і зберегти її на диску під новим ім'ям.

Вибір готової схеми оформлення здійснюється за допомогою кнопки списку, що розкривається. Схема. Можна вибрати будь-яку схему з трьох десятків заготовок і оцінити її в ділянці попереднього перегляду. Схема застосовується натисканням кнопок Применить чи ОК. Часто власноручну зміну оформлення окремих елементів зручніше починати не «з нуля», а редагуючи готову схему. Якщо вдалося створити нове рішення з оформлення, його можна зберегти як готову схему, клацнувши по кнопці Сохранить как. У поле Сохранение цветовой схемы ввести назву схеми та клацнути по кнопці ОК. Надалі ця схема відображатиметься в списку Схемы, що розкривається, і стане доступна для вибору.

Додаткові елементи оформлення Windows

Деякі додаткові елементи оформлення Windows 98 подані на вкладці Эффекты. Група Значки Рабочего стола дає можливість змінити зовнішній вигляд деяких «реквізитних» значків — таких, як Корзина, Мой компьютер та ін. Кнопка Сменить значок дає змогу вибрати інше оформлення значка. Стандартный значок служить для скасування вибору і повернення до стандартного оформлення. Якщо потрібно, щоб у режимі перегляду Рабочего стола як Web-сторінки він не захаращувався значками, то слід встановити прапорець Убирать значки.

Група прапорців Эффекты служить для персональної зміни оформлення Windows.

Прапорець Применить крупные значки забезпечує найпростіший спосіб дворазового збільшення розміру значків на Рабочем столе. Може використовуватися для швидкої зміни оформлення екрана, якщо з комп'ютером працює дитина.

Прапорець Улучшенные значки застосовується для поліпшеного представлення значків. При цьому зовнішній вигляд значків справді поліпшується, хоча це певною мірою позначається на продуктивності комп'ютера. Якщо процесор системи має частоту, меншу 100 МГц, цей режим краще відімкнути.

Прапорець Анимация меню окон и списков установлює режим анімації, що надає неповторного колориту Windows 98. Якщо цей прапорець скинути, установлюється такий самий стиль відкриття вікон, меню та списків, які розкриваються, котрий раніше використовувався у Windows 95. Під час установлення цього прапорця також бажано взяти до уваги продуктивність процесора.

Прапорець Сглаживать неровности экранных шрифтов служить для ввімкнення режиму згладжування шрифтів. Необхідність «згладжування» викликана тим, що при контрастній колірній схемі добре проглядаються окремі піксели, з яких побудовані шаблони символів. У результаті екранні шрифти можуть на вигляд бути «зазубреними», що особливо помітно за низької роздільної здатності екрана. Суть «згладжування» полягає в тому, що між окремими темними та світлими пікселами вбудовуються додаткові піксели проміжної яскравості. У результаті зображення символів на екрані виходить рівнішим.

Прапорець Отображать содержимое окна при перетаскивании дає можливість переміщувати і розтягувати вікна на екрані разом з їх умістом, що не тільки значно поліпшує оформлення робочого середовища, а й, як не дивно, сприяє зростанню продуктивності (на комп'ютерах із процесором Pentium 100 чи вище).

Друк документа

Ця операція в Windows виконується дуже просто. Якщо даний Документ відкритий, у меню Файл вибираємо команду Печать. Якщо документ не відкритий, його потрібно знайти в папці Мой компьютер у вікні провідника Windows і скопіювати у відповід-чий принтер у папці Принтеры. Для цього слід відкрити папку Принтеры, що знаходиться в папці Мой компьютер, і, захопи-

вши мишкою файл документа, відпустити його над значком принтера. На час друкування документа в нижньому правому куті панелі завдань з'явиться значок принтера. Його зникнення означає, що друкування документа завершено. Щоб спростити доступ до принтера, можна створити для нього ярлик на Рабочем столе. Якщо необхідно надрукувати графічний об'єкт, то в меню Пуск вибираємо команду Настройка, потім Принтеры. Клацаємо правою кнопкою значок потрібного принтера і вибираємо команду Свойства, потім вкладку Графика

Набір доступних параметрів істотно залежить від типу використовуваного принтера.

Якщо є потреба друкувати кілька об'єктів, то необхідно створити чергу друку, скопіювавши їх усі на значок принтера. Зміна порядку документів у черзі друку здійснюється так:

1. Натиснути кнопку Пуск, вибрати команду Настройка, а потім Принтеры.

2. Двічі клацнути по значку використовуваного принтера.

3. Вибрати документ і перетягнути його в інше місце в черзі.

4. Перемістити документ можна лише до початку його виведення на друк.

3) Контрольні запитання

1. Для чого призначена програма Панель управління?

2. Де знаходиться Панель управління?

3. Які параметри Робочого столу можна змінити за допомогою програми Панель управління?

4. Яким чином можна змінити параметри Робочого столу?

5. Як додати нову мову?

6. Як встановити новий принтер?

7. Як встановити сканер?

Самостійне заняття №3

Тема: Сервісне програмне забезпечення

1) Використання програми перевірки диска ScanDisc.

Програма Scandisk призначена для пошуку помилок файлової системи та пошкоджених ділянок дисків.

Програма Scandisk належить до службових програм Windows і знаходяться в пунктах меню Пуск/Программы/Стандартные/Служебные/Проверка диска.

Аналогічний запуск можна зробити в вікні Мой компьютер, обравши локальний диск, який слід перевірити. В меню Файл обрати команду Свойства. На вкладці Сервис в групі Проверка диска натиснути кнопку Выполнить проверку.

Програма виглядає слідуючим чином:

Для перевірки слід в групі Параметры проверки диска встановити прапорець Проверять и восстанавливать поврежденные сектора і натиснути Запуск.

2) Програма дефрагментації диска Defrag.

До службових програм належить також програма дефрагментації дисків Defrag.

Дефрагментатор дисків виконує пошук фрагментованих файлів і папок на локальних дисках. Фрагментований файл чи папка розділені на безліч частин і разкидані по всьому диску. Якщо диск містить багато фрагментованих файлів і папок, системі потрібно більший час для звертання до них, оскільки приходиться виконувати додаткові операції читання з диска їхніх окремих частин. На створення файлів і папок також іде більше часу, оскільки вільний простір на диску складається з розрізнених фрагментів. Системі приходиться зберігати нові файли і папки в різних місцях диску.

Дефрагментатор дисків переміщає розрізнені частини кожного файлу чи папки в одне місце диску, після чого файли і папки займають на диску єдиний послідовний простір. У результаті доступ до файлів і папок виконується ефективніше. Поєднуючи окремі частини файлів і папок, програма дефрагментації також поєднує в єдине ціле вільне місце на диску, що робить менш ймовірною фрагментацію нових файлів.

Процес пошуку й об'єднання фрагментированных файлів і папок називається дефрагментацією. Час, необхідний для дефрагментації диску, залежить від декількох факторів, у тому числі від його розміру, загального числа файлів, ступеня фрагментації і доступних системних ресурсів. Перед виконанням дефрагментации можна знайти усі фрагментовані файли і папки, проаналізувавши диск. Отримані зведення дозволять довідатися, як багато фрагментированных файлів і папок містить диск, і вирішити, чи варто виконувати дефрагментацию.

За допомогою програми дефрагментації можна певіряти диски, що використовують файлові системи FAT, FAT32 і NTFS.

3) Програми обслуговування файлової системи

Комплект Norton Utilities - це комплект системних програм, призначених для обслуговування дисків.

 Найбільш важливими програмами з комплекту Norton Utilities є наступні програми:

1) Norton Disk Doctor - програма для виправлення помилок, усунення збоїв і відновлення дисків.

2) Safe Format - програма для безпечного форматування дискет.

3) Disk Tools - програма для створення системної й аварійної дискети і відновлення ушкоджених дискет.

4) Speed Disk - програма для оптимізації розміщення інформації на дисках.

5) Disk Test - програма для виявлення фізичних дефектів і логічних збоїв на дисках і їхнього виправлення.

6) System Informations - програма, що дозволяє одержувати системну інформацію про комп'ютер.

7) Norton Diagnostics - програма для діагностики апаратної частини комп'ютера.

8) UnErase - програма для відновлення випадково стертих файлів і каталогів.

 1. Програма Norton Disk Doctor (NDD) з комплекту Norton Utilities (NU) дозволяє перевірити диск на правильність його логічної структури (файлової системи) і на наявність "збійних" ділянок на поверхні диска. Програма NDD також може перевірити і коректувати системні області на диску: таблицю розміщення файлів (FAT), таблицю поділу твердого диска на логічні диски (Partition Table), завантажувальний сектор (Boot Record), структуру каталогів, і перевіряти наявність фізичних дефектів на диску, відзначати погані кластери, відновлювати загублені кластери. Зроблені програмою NDD зміни на диску можуть бути скасовані користувачем, якщо вони його не влаштовують. Програма NDD може перевіряти як твердий диск, так і дискети. Існує програма NDD як для DOS, так і для Windows.

Запуск і керування роботою програми NDD може вироблятися як у командному рядку, так і за допомогою меню.

При виявленні помилок на диску програма NDD запропонує їх виправити.

 2. Програма Norton Safe Format (SF) дозволяє здійснювати безпечне форматування дисків. Форматування - це розбивка диска на області (кластери), у яких робиться запис інформації. Оскільки при форматуванні диска всі дані стираються, форматування за допомогою програми SF дозволяє при необхідності відновити дані за допомогою програми UnFormat, що теж є в комплекті NU. Програма може форматувати як дискети, так і твердий диск. Вона може створювати системний диск, тобто переносити на нього файли операційної системи. Програма може створювати мітку на диску і відзначати при форматуванні погані кластери. При форматуванні здійснюється тестування дискети.

Формат команди: sformat ім'я диска: чи sf ім'я диска: у залежності від версії NU. Однак можна просто запустити програму sformat.exe чи sf.exe і потім використовувати її меню.

 3. Програма Rescue

 Призначення програми Rescue: автоматичне створення аварійного і системного диска і відновлення з нього важливої інформації про настроювання комп'ютера. Відновлення буде можливо, якщо на аварійній дискеті збережені дані CMOS (cmosinfo.dat), таблиці розділів (partinfo.dat) чи завантажувальні сектори (bootinfo.dat).

 4. Програма Speed Disk

 Програма Speed Disk служить для оптимізації розміщення файлів і каталогів на диску, а також для перевірки запису файлів на диск. Дозволяє виводити карту диска й одержувати інформацію про те, у якому кластері диска розміщаються необхідні файли. Програма Speed Disk усуває фрагментацію файлів на диску. Формат запуску програми Speed Disk залежить від способу оптимізації:

speedisk c: /fd/v - повна оптимізація з переміщенням каталогів у початок твердого диска.

speedisk c: /ff/v - повна оптимізація з упорядкуванням розміщення файлів. Усі каталоги переміщаються в початок диска, слідом за ними записуються файли, причому файли з одного каталогу розміщаються поруч. Цей режим самий повільний, зате найефективніший.

speedisk c: /u/v - усунення фрагментації файлів на диску. Цей режим найшвидший, але найменш ефективний. Ключ /v забезпечує перевірку запису на диск і збільшує надійність роботи програми Speed Disk.

 Замість ключів можна використовувати меню програми Speed Disk.

 5. SYSTEM INFORMATION (Системна інформація)

 Призначення: Виводить на екран дисплея важливу технічну інформацію про комп'ютер.

Формат команди: SI чи SуSіNF.

 Для будь-якого невідомого вам комп'ютера SI може швидко поінформувати Вас про дискові нагромаджувачі, доступну пам'ять і відносну швидкість обчислення. У результаті роботи програми може бути створений і збережений файл звіту. Програма SYSINFO дозволяє визначити швидкодію процесора комп'ютера, його твердого диска і всього комп'ютера вцілому у порівнянні з IBM PC/XT (його швидкодія прийнята за 1).

 6. NDiags - Norton Diagnostics (Діагностика)

 Призначення: діагностика апаратної частини комп'ютера і пошук несправностей.

Формат команди: ndiags

 Програма NDiags послідовно пропонує різним пристроям комп'ютера спеціальні тести, по яких робиться висновок про справність ПК. У результаті роботи програми може бути створений і збережений файл звіту.

 7. Програма відновлення стертих файлів UnErase

 Якщо користувач випадково видалив файл, копія якого відсутня, то для його відновлення варто застосувати програму UnErase. Це треба зробити негайно, інакше стертий файл буде остаточно затертий іншими файлами. Відновлення файлу робиться за інформацією яка зберігається в таблиці розміщення файлів (FAT) навіть після стирання файлу. При стиранні файлу, місце на диску, що займав файл, з'являється вільним, доти, поки воно не буде зайнято іншим файлом. Після цього відновлення стертого файлу стане вже неможливим.

Після запуску програми UnErase на екрані з’явиться таблиця знищених файлів. Необхідно знайти на диску каталог, де знаходиться стертий файл, і установити на нього курсор. Замість першої букви у файлу буде стояти знак?. Програма UnErase видає прогноз про стан стертого файлу. Якщо прогноз "відмінний", "гарний" чи "середній", то відновлення в автоматичному режимі можливо. Для цього треба вказати пункт меню "Відновлення" і ввести першу букву імені чи файлу букву a, якщо перша буква невідома. При цьому файл буде відновлений. Аналогічно можна відновити порожній каталог. Якщо прогноз "поганий", то відновлення файлу в автоматичному режимі неможливо. Іноді в цьому випадку можна спробувати відновити файл вручну.

 8. Програма UnFormat

 Програма UnFormat відновлює твердий чи гнучкий диск після випадкового форматування програмою Safe Format для повернення даних. Відновлення диска буде більш удалим після використання програми Image, що робить знімок важливої системної інформації (файл IMAGE.DAT).

Формат команди: UNFORMAT [диск:]

 9. Створення системної дискети

 Системна дискета необхідна для завантаження комп'ютера в тих випадках, коли завантаження з твердого диска неможливі чи недоцільна. Системна дискета повинна бути на кожнім комп'ютері на випадок вірусної атаки, чи збоїв інших ушкоджень системних файлів DOS на твердому диску.

 Оскільки системні файли MS-DOS IO.SYS і MSDOS.SYS особливим образом розміщені на чи диску дискеті, те їх не можна переписати за допомогою команди copy, на відміну від командного процесора command.com. Для переносу системних файлів на диск чи дискету використовується утиліта DOS sys.com, програми DiskTool і PCShell.

 Команда sys для дискет А чи В має вид: sys a: чи sys b:, для диска З: sys c:. Команда Format має вид: format a: /s.

4) Поняття стискання даних. Призначення та використання архіваторів.

Методи стиску інформації

Методи стиску інформації підрозділяються на дві великі групи: у першій передбачається частково втрачена інформація, у другий - інформація повна. У першому випадку усічена частина інформації або не буде помітна, або, будучи заміченою, не зробить істотного впливу на сприйняття інформації в цілому. Звичайно такі методи застосовуються для передачі зображення і звуку, виходячи з особливостей нашого сприйняття. Так, на об'єкті, що рухається, ми не зауважуємо дрібних деталей, тому при стиску відеозапису швидкорухомих предметів їх можна не передавати і докладніше прорисовувати тільки на статичних картинах. Відтворюючи музику, ми в момент звучання голосного інструмента не звертаємо увагу на одночасно звучний, але більш тихий інструмент.

Методи стиску з утратами дозволяють досягти коефіцієнта десятикратного стиску, але без значного погіршення якості зображення і звуку. Найбільш відомі стискання з втратами у форматах MPEG для відео і звуку, а також JPEG для нерухомих зображень. Однак у десятикратного коефіцієнта стиску є зворотний бік - це погрішності в записуваній інформації.

При стиску файлів із програмами і текстами перекручування хоча б одного біта неприпустимо, тому варто звертатися до методів стиску без утрат. Їхньою відмінною рисою є те, що після розпакування в точності відтворюється та ж інформація, що і перед стиском, а коефіцієнт стиску не перевищує 10 і звичайно складає 1,5-4 рази.

Мультимедійні файли в простому форматі WAV і у форматі AVI стискуються більшістю архіваторів дуже слабко, виключення складає лише RAR 2.0. Архівування графічної інформації, записаної у форматах Bitmap (BMP) і PCX, звичайно зменшує розмір у кілька разів.

Текстові файли в найпростішому форматі (*.TXT) при стиску в популярному форматі ZIP зменшуються в розмірі приблизно на 50%. А от для форматів "Документ Word" і RTF, що містять елементи оформлення і багато службових символів, коефіцієнт стиску може бути набагато більше.

Застосування архіваторів

Необхідність в архіваторах виникла, коли з'явилися персональні комп'ютери, і для збереження в них інформації використовувалися дискети і тверді диски спочатку невеликої ємності. Підвищення швидкості роботи процесорів персональних комп'ютерів у середині 80-х років дозволило створити утиліти, що стискають інформацію в два рази.

Архіватори як і раніше активно використовуються у записі інформації на дискети.

Типи архіваторів і формати архівів

Архіватори звичайно створюють архів у виді файлу з розширенням, що відповідає формату стиску. Файли витягаються з архіву тим же архіватором чи спеціальною утилітою.

Уживання великого числа типів архіваторів утрудняє обмін інформацією між комп'ютерами, тому поступово виділилися два формати, що зараз в основному і використовуються для архівування: ZIP і ARJ. Третім по популярності форматом є RAR. Архіватори RAR реалізовані для операційних систем MS DOS, Windows, OS/2, усілякі варіанти Unix - одним словом, практично для всіх ОС, використовуваних на IBM сумісних комп'ютерах.

Архіватор WinRAR.

Однією з популярних програм-архіваторів є WinRAR. Це потужний архіватор і менеджер архівів, який має зручну графічну оболонку й підтримує технологію Drag and Drop. Програма WinRAR дозволяє працювати не лише з архівними файлами гаг, а й з іншими архівами: zip, cab, arj, lzh.

Запускається WinRAR будь-яким з можливих способів, передбачених у Windows. Якщо піктограми WinRAR немає на робочому столі або на панелі інструментів Windows, то найпростіше запустити WinRAR з головного меню (Пуск - Программы -WinRAR - WinRAR). Розглянемо основні операції з архівами, що виконуються за допомогою програми WinRAR (мал.1).

Мал. 1. Вікно WinRAR, у якому відображається вміст архіву

Перегляд і вилучення файлів з архіву

Щоб забезпечити доступ до файлів архіву, потрібно відкрити архів у WinRAR. Запустіть WinRAR і оберіть потрібний диск командою Файл - Выбрать диск. У робочій частині вікна з'явиться вміст диска у вигляді списку папок першого рівня.

Перейдіть до папки, у якій міститься архів. Щоб відкрити ту чи іншу папку, потрібно двічі клацнути мишею по значку папки. Щоб потрапити до зовнішньої папки, можна двічі клацнути мишею по значку папки без назви, що розміщений зверху списку (..). Відкривши потрібну папку, двічі клацніть по імені архівного файла. При цьому у вікні WinRAR буде показаний список архіву (мал. 1).

Зауважимо, що список архіву можна розкрити й швидше. Знайдіть у вікні Провідника потрібний архівний файл типу гаг і двічі клацніть по ньому мишею. В результаті буде запущено архіватор WinRAR і в його вікні зразу буде відображено вміст архіву.

Оберіть у списку архіву потрібний файл. Двічі клацніть по його значку лівою кнопкою миші - і буде запущений додаток, пов'язаний з даним розширенням файлів. У цьому додатку відкриється вказаний вами файл-документ.

Якщо ви не обмежуєтесь переглядом файла, а хочете вилучити його з архіву, то після виділення файла натисніть кнопку Извлечь на панелі інструментів (або оберіть опцію меню Команды - Извлечь файлы из архива, або натисніть клавіші Alt+E).

При цьому розархівовані файли потрапляють до тієї самої папки, в якій розміщено архів. Якщо потрібно вилучити файли до іншої папки (не поточної), клацніть кнопкою Извлечь в на панелі інструментів або натисніть клавіші Alt+A. Після цього в діалозі Путь и параметры извлечения (мал. 2) вкажіть цільову папку й натисніть ОК.

Мал.2. Діалог для задания цільової папки

 При виконанні вилучення на екрані розташується діалог, який показує перебіг процесу. Перервати вилучення можна клацанням по кнопці Отмена.

Архівація файлів

Послідовність архівації файлів і папок у програмі WinRAR складається з таких дій.

• Запустіть програму WinRAR і перейдіть до папки, в якій розміщено файли, призначені для архівації.

• Виділіть об'єкти, що підлягають архівації. Це можна зробити лівою кнопкою миші при натиснутій клавіші Ctrl або Shift (залежно від розташування у списку об'єктів, що виділяються).

• Клацніть по кнопці Добавить на панелі інструментів, після чого з'явиться діалог Имя и параметры архива (мал. 3). Цей діалог також можна викликати з меню Команды — Добавить файлы в архив або натисканням клавіш Alt+A. Уведіть ім'я архіву або підтвердіть ім'я, запропоноване за умовчанням.

• Оберіть формат нового архіву (RAR або ZIP). Вкажіть також за допомогою списків, що розкриваються, метод стискання та розмір тому, а за допомогою перемикачів та прапорців - інші параметри архівації.

• Клацніть кнопкою ОК.

У процесі архівації на екрані з’являється діалог зі статистикою процесу. Перервати процес можна клацанням по кнопці Отмена.

Додавання файлів до архіву

Розглянемо додавання нових об'єктів (файлів, папок) до вже існуючого архіву. Ця операція аналогічна архівації файлів нового архіву. Виділіть у вікні WinRAR об'єкти, які необхідно додати до архіву, і клацніть по кнопці Добавить на панелі інструментів. У діалозі, що з'явився (мал.3), у поле Имя архива введіть ім'я архіву, до якого будуть додані об'єкти (для введення можете використати кнопку Обзор). Клацніть по кнопці ОК діалогу, після чого до списку вказаного вами архіву додадуться нові об'єкти.

Багатотомні, саморозпаковувальні й неперервні архіви

При створенні засобами WinRAR багатотомного архіву потрібно пам'ятати, що перший том має звичайне розширення гаг, а наступні позначаються розширеннями по порядку томів: г00, г01, г02, тощо. Щоб створити багатотомний архів, додержуйтесь послідовності дій, описаних у попередньому пункті, з однією відмінністю: в діалозі Имя и параметры архива (мал. 3) в полі Разделить на тома размером (в байтах) оберіть опцію 1 457 664 (для трьохдюймових дискет) або Автоопределение (для накопичувачів іншого формату).

Створивши багатотомний архів, ви вже не зможете змінювати його, скажімо, додавати або вилучати файли. Будь-які зміни вимагають повторного створення багатотомного архіву. Зручність архіватора WinRAR при створенні багатотомного архіву полягає в тому, що архівні файли, розбиті на «томи», можна створити спочатку на жорсткому диску. Потім ці файли у будь-який момент можна скопіювати на дискети (WinZip цієї можливості не надає).

Для створення саморозпаковувального архіву дійте за схемою, описаною в пункті «Архівація файлів», однак у діалозі Имя и параметры архива (мал. 3) встановіть прапорець Создать SFX-архив і далі клацніть по кнопці ОК.

Програма WinRAR дозволяє також створювати неперервні архіви (створюють з багатьох схожих файлів, де завдяки можливим повторенням досягають більшого стискання). Для цього у діалозі Имя и параметры архива (мал.3) слід встановити прапорець Создать непрерывный архив.

Архіватор WinZIP.

Вікно WinZIP містить меню роботи над файлами. Натискання на кнопку Open викликає вікно пошуку архівів, кнопка Favorites допомагає знайти файли серед заздалегідь заданих.

Мал. 4. Архиватор WinZip 6.2

 Натисканням кнопки New створюється новий файл архіву, при цьому з'являється вікно, у якому можна задати параметри архіву. Розпаковується архів подвійним натисканням лівою клавішею миші по піктограмі файлу або натисканням правою клавішею миші по піктограмі файлу з вибором у меню пункту Extract to. Обраний файл чи каталог (папку) можна також сниснути, клацнувши по об'єкті правою кнопкою миші і вибравши в меню пункт Add to ZIP.

Додаткові можливості архіваторів

Крім файлу спеціального типу у більшості сучасних архіваторів створюється й архів, що саморозгортається, у виді EXE-файлу, запуск якого приводить до розпакування архіву. Для оформлення такого архіву в WinZIP потрібно вибрати "Make .EXE file" у меню "Actions", а в WinRAR вибрати “Перетворити архів SFX” у меню “Команды”. Застосування архіву, що саморозгортається, спрощує роботу. Але якщо до вас потрапив EXE-файл сумнівного походження і якщо такий файл насправді є програмою, зараженої вірусом, чи капосною програмою "розиграшем", то при його запуску можуть бути жахливі наслідки. Тому ці файли краще все-таки розпаковувати за допомогою архіватора, така можливість передбачена. Узагалі, з розумінь безпеки краще цілком відмовитися від архівів, що саморозгортаються.

Деякі архіватори організують розбивку архіву на кілька файлів з довжиною, рівної ємності дискети, що дозволяє використовувати архіватор для швидкого і зручного резервного копіювання. Однак якщо зашкодити інформацію на одній з дискет, то неможливо буде провести розпакування всього архіву. Тому з погляду надійності краще створювати для кожної дискети незалежний архів.

Інформацію в архіві можна захистити паролем і переглянути список файлів, що знаходяться в ньому, але при цьому не можна буде робити над ними операції. Розпакування захищеного архіву можливе тільки при введенні правильного пароля. При комерційному поширенні програм через Internet захист архіву паролем широко використовується. Можна безкоштовно скачати архівні файли програми, але пароль для їх розпакування ви одержите тоді, коли оплатите покупку програми.

Сучасною тенденцією в розвитку архіваторів є введення в них додаткових сервісних можливостей, безпосередньо не зв'язаних із процесами стиску і розпакування інформації. Але вони автоматизують операції після роботи архіватора. Так, до архіватору можна підключити зовнішню антивірусну програму, і архіви, що розпаковуються, автоматично будуть перевірятися на наявність вірусів.

5) Комп'ютерні віруси. Програми виявлення та знищення комп'ютерних вірусів

Поняття про комп'ютерні віруси

Багато хто принаймні чув, що таке комп'ютерні віруси і яких прикрощів вони можуть завдати користувачеві ПК. Дії вірусів можуть бути не дуже небезпечними: несподівані звукові або графічні ефекти, перезавантаження комп'ютера, зміна функцій клавіш на клавіатурі тощо. Однак існують віруси, які можуть спричинити серйозні збої у роботі комп'ютера: псування даних на дисках, втрату програм, видалення інформації, необхідної для роботи комп'ютера, і навіть переформатування жорсткого диска.

Комп'ютерний вірус - це програма, однак не зовсім звичайна. Вона відрізняється від звичних програм тим, що, по-перше, запускається без відома користувача, а по-друге, після свого запуску починає самовідтворюватися, тобто створювати шкідливі копії і вставляти їх у файли, системні ділянки дисків, обчислювальні мережі. Ці відмінності є основою для більшості визначень терміна «комп'ютерний вірус».

Комп'ютерний вірус - це програмний код, що може несанкціоновано запускатися і самовідтворюватися.

Пояснимо ці властивості вірусів. Оскільки комп'ютерні віруси є програмами, вони можуть виявитися лише при запуску на виконання. Поки вірус не запущений, він може досить довго знаходитися на диску в «дрімаючому» стані і не завдавати ніякої шкоди. Важливо знайти вірус ще до того, як він встигне виявити себе. Це принцип роботи всіх антивірусних програм, призначених для боротьби з вірусами.

Комп'ютерний вірус називається так завдяки своїй спроможності до самовідтворення і «розмноження». Після свого запуску вірус може створювати власні копії, тобто нові фрагменти програмного коду. Ці копії можуть не збігатися з оригіналом. Розмноження вірусу відбувається, як правило, через оперативну пам'ять комп'ютера. Скажімо, код вірусу потрапляє в пам'ять разом із завантаженим зараженим файлом і звідти починається зараження інших файлів, передусім файлів операційної системи (файлові віруси). З пам’яті вірус може переміщатися також у завантажувальні сектори дисків (завантажувальні віруси), Щоб зрозуміти, яку шкоду спричиняють віруси, потрібно розібратися в їх класифікації.

Класифікація вірусів

Об'єкти, до яких вносяться комп'ютерні віруси, називаються середовищем існування вірусів. Залежно від середовища існування розрізняють такі типи вірусів:

· Файлові віруси - вносяться у файли, що виконуються (exe, com, bat), у системні файли Іо.sys і Msdos.sys, у файли драйверів (sys, drv, vxd), у файли бібліотек (dll), а також у ряд інших типів файлів. Після укорінення файлові віруси починають розмножуватися при кожному запуску файла.

· Завантажувальні віруси - заражають завантажувальний сектор диска (Boot-сектор) або сектор, що містить програму системного завантажувача вінчестера (Master Boot Record). Такий вірус заміщає собою програму в завантажувальному секторі, внаслідок цього потрапляє до оперативної пам'яті й одержує керування відразу при завантаженні операційної системи.

· Файлово-завантажувальні віруси - можуть вноситись як у файли, так і в завантажувальні сектори. До таких вірусів належать, зокрема, стелс-віруси і найнебезпечніші екземпляри поліморфних вірусів.

· Макровіруси - вносяться у файли документів Word, Excel й інші файли, підготовлені в додатках, що мають свою мову макрокоманд (наприклад, Excel). Формально ці віруси є файловими, але заражають вони не файли, що виконуються, а файли даних. Небезпека макровірусів не стільки в їхній руйнівній дії, скільки в поширеності документів, підготовлених у популярних системах Word і Excel.

· Мережні віруси - поширюються по комп'ютерній мережі. Особливість цих вірусів полягає в тому, що вони заражають тільки оперативну пам'ять комп'ютерів і не записуються на носії інформації. Якщо будь-який з окремих комп'ютерів вимикається, вірус чекає протягом цього часу на інших увімкнених комп'ютерах мережі.

Можлива класифікація вірусів не тільки за середовищем їхнього існування, а й за іншими характеристиками, скажімо, за способом зараження, за руйнівними можливостями, за алгоритмом роботи.

У зв'язку з існуванням різних способів зараження часто використовують терміни резидентний і нерезидентний вірус. Резидентні віруси потрапляють до оперативної пам'яті комп'ютера і можуть постійно виявляти свою активність аж до вимикання або перезавантаження комп'ютера. Нерезидентні віруси, навпаки, до пам'яті не потрапляють і активні лише протягом часу, пов'язаного з виконанням певних завдань.

Класифікація вірусів за алгоритмом їхньої роботи неможлива через велику кількість (десятки тисяч) вірусів. Алгоритми роботи нових вірусів набагато витонченіші від алгоритмів вірусів, що створені десять років тому. До вірусів із складним алгоритмом роботи належать поліморфні віруси. Їх важко виявити, тому що вони мають зашифрований програмний код, який є ніби безглуздим набором команд. Розшифровування коду виконується самим вірусом у процесі його виконання.

Вірусами зі складним алгоритмом є також стелс-віруси, або віруси-невидимки. Їх неможливо побачити під час перегляду файлів засобами операційної системи. Стелс-віруси можуть перехоплювати звернення до операційної системи. При відкритті ураженого файла вони негайно видаляють із нього свій програмний код, а при закритті файла відновлюють його.

Типи антивірусних програм

Для захисту від вірусів розробляються спеціальні антивірусні програми, що дозволяють виявляти віруси, лікувати заражені файли і диски, запобігати підозрілим діям. Залежно від виконуваних функцій серед антивірусних програм виділяють такі:

· Програми-детектори. Вони поділяються на детектори, що дозволяють виявляти і видаляти відомі віруси, і детектори, здатні боротися із досі не відомими (тобто новими) вірусами. До першої групи детекторів належить популярна в минулі роки програма Aidstest, розроблена Д.М. Лозинським. Детектори другої групи містять так званий евристичний аналізатор, здатний виявляти віруси, про які ще не знали автори детектора на момент його розробки і які можуть з'явитися згодом. Прикладом евристичного детектора є потужна антивірусна програма DrWeb І.А. Данилова. Ця програма дозволяє також боротися із поліморфними вірусами.

· Програми-лікарі. Призначені для лікування заражених дисків і програм. Лікування програми полягає у вилученні із зараженої програми тіла вірусу. Також можуть бути як поліфагами, так і спеціалізованими;

· Програми-ревізори. Ці програми контролюють усі вразливі (для вірусної атаки) компоненти комп'ютера. Принцип їхньої дії полягає у тому, що вони запам'ятовують дані про стан файлів і системних ділянок дисків, а при наступних запусках порівнюють їхній стан із вихідним.

· Лікарі-ревізори. Призначені для виявлення змін у файлах і системних областях дисків й у разі змін повертають їх у початковий стан.

· Програми-охоронці. Подібні програми резидентно розташовуються в пам'яті комп'ютера й автоматично перевіряють на наявність вірусів файли, що запускаються, і дискети, що вставляються до дисковода. При виявленні вірусу програма-охоронець може видавати попереджувальне повідомлення, а також може запобігти тим діям вірусу, які можуть призвести до його розмноження або зашкодити системі.

· Програми-вакцини. Використовуються для обробки файлів і boot-секторів із метою попередження зараження відомими вірусами (в останній час цей метод використовується все частіше).

· Антивірусні комплекси. Сучасні антивірусні програми - це комплекси, що поєднують функції детектора, ревізора й охоронця. До таких комплексів належить широко відома програма Norton Antivirus, а також пакет Anti-Viral Toolkit Pro (скорочено AVP). Останній - найпопулярніший у країнах СНД - створено у Росії в лабораторії Є. Касперського.

Профілактичні заходи

З вірусами можна боротися не тільки після їхньої появи, а й шляхом виконання певних профілактичних заходів, які зменшують імовірність зараження або наслідки вірусної атаки.

· Перед використанням чужих дискет обов'язково перевіряйте їх на наявність вірусів. Не запускайте неперевірені файли, які отримані з мережі та електронною поштою.

· Слід регулярно виконувати копіювання цінної інформації на зовнішні носії. При копіюванні на гнучкі диски бажано мати дві резервні копії через невисоку надійність цих носіїв.

· Завжди майте під рукою завантажувальну дискету із записаною на неї антивірусною програмою. Дискета має бути захищена від запису.

· Виконуйте періодичну перевірку пам'яті та всіх дисків вашого комп'ютера за допомогою свіжих версій антивірусних програм.

· Вчасно оновлюйте свої антивірусні програми. Тільки при постійному відновленні версій антивірусних програм можна встигнути за «творцями» нових вірусів і бути впевненими, що ваші дані й диски не будуть уражені.

Якщо, незважаючи на вжиті заходи, ваш комп'ютер заражений вірусами, ізолюйте його і скористайтеся будь-якою антивірусною програмою.

Слід зауважити, що вибір одного "найкращого" антивірусу є вкрай помилковим рішенням. Рекомендується використовувати декілька різних антивірусних пакетів одночасно. Вибираючи антивірусну програму слід звернути увагу на такий параметр, як кількість розпізнаючих сигнатур (послідовність символів, які гарантовано розпізнають вірус). Другий параметр - наявність евристичного аналізатора невідомих вірусів, його присутність дуже корисна, але суттєво уповільнює час роботи програми. На сьогоднішній день існує велика кількість різноманітних антивірусних програм. Розглянемо коротко найбільш поширені в Україні.

Антивірусна програма Norton AntiVirus

 Це продукт фірми Symantec. Система Symantec AntiVirus працює у середовищі операційної системи Windows, вона пропонує користувачеві діалоговий режим боротьби з вірусами, в якому передбачений цілий комплекс засобів. Ця система є одночасно детектором, фагом та ревізором.

Запускається антивірусна програма через Пуск, Программы, Symantec Сlient Security, Symantec AntiVirus і має інтерфейс, показаний на мал.5.

мал. 5. Вікно програми Symantec AntiVirus

Для перевірки на наявність вірусів внутрішні диски комп’ютера треба натиснути на пункт меню Scan, Scan Computer і у вікні з правої сторони вибрати мишею об’єкт перевірки (помітити галочкою). Далі натиснути кнопку Scan (див. мал. 6)

мал. 6. Вікно програми Symantec AntiVirus

 Кнопка Options дозволяє встановити додаткові параметри перевірки, наприклад, перевіряти всі пускові файли, або файли-документи.

DRWEB

Один з кращих антивірусів із сильним алгоритмом знаходження вірусів. Поліфаг, здатний перевіряти файли в архівах, документи Word і робочі книги Excel, виявляє поліморфні віруси, котрі в останній час, отримують все більше поширення. Достатньо сказати, що епідемію дуже небезпечного вірусу OneHalf зупинив саме DrWeb. Евристичний аналізатор DrWeb, досліджуючи програми на наявність фрагментів коду, характерних для вірусів, дозволяє знайти майже 90% невідомих вірусів. При завантаженні програми в першу чергу DrWeb перевіряє самого себе на цілісність, після чого тестує оперативну пам'ять. Програма може працювати у діалоговому режимі, має дуже зручний інтерфейс користувача, який можна настроювати.

ADINF

Антивірус-ревізор диска ADINF (Avanced DiskINFoscope) дозволяє знаходити та знищувати, як існуючі звичайні, stealth- і поліморфні віруси, так і зовсім нові. Антивірус має в своєму розпорядженні лікуючий блок ревізору ADINF - Adinf Cure Module - який може знешкодити до 97% всіх вірусів. Цю цифру наводить "ДіалогНаука", виходячи з результатів тестування, котре відбувалося на колекціях вірусів двох визнаних авторитетів в цій області - Д.Н.Лозинського й фірми Dr.Solomon's (Великобританія).

ADINF завантажується автоматично у разі вмикання комп'ютера і контролює boot-сектор і файли на диску (дата й час створення, довжина, контрольна сума), виводячи повідомлення про їх зміни. Завдяки тому, що ADINF здійснює дискові операції в обхід операційної системи, звертаючись до функцій BIOS, досягаються не тільки можливість виявлення активних stealth-вірусів на рівні переривання Int 13h, але і висока швидкість перевірки диску. Якщо знайдено boot-вірус, то ADINF просто відновить попередній завантажувальний сектор, котрий зберігається в його таблиці.

Якщо вірус є файловим, то тут на допомогу приходить лікуючий блок Adinf Cure Module, який на основі звіту основного модуля про заражені файли порівнює нові параметри файлів із попередніми, які зберігаються в спеціальних таблицях. При виявленні розбіжностей ADINF відновлює попередній стан файлу, а не знищує тіло вірусу, як це роблять поліфаги.

AVP

Антивірус AVP (AntiVirus Program) відноситься до поліфагів, у процесі роботи перевіряє оперативну пам'ять, файли, в тому числі архівні, на гнучких, локальних, мережних і CD-ROM дисках, а також системні структури даних, такі як завантажувальний сектор, таблицю розділів і т.д. Програма має евристичний аналізатор, котрий, за твердженнями розробників антивірусу здатний знаходити майже 80% усіх вірусів. Програма AVP є 32-розрядним додатком для роботи в середовищі операційних систем Windows 98, NT і 2000, має зручний інтерфейс, а також одну з найбільших у світі антивірусну базу. Нові бази антивірусів до AVP з'являються приблизно один раз у тиждень і їх можна отримати з Internet. Ця програма здійснює пошук і вилучення найрізноманітніших вірусів, у тому числі:

поліморфних, або вірусів, що самошифруються;

стелс-вірусів, або вірусів-невидимок;

нових вірусів для Windows;

макровірусів, що заражають документи Word і таблиці Excel.

Крім того, програма AVP здійснює контроль файлових операцій у системі у фоновому режимі, виявляє вірус до моменту реального зараження системи, а також визначає невідомі віруси за допомогою евристичного модуля.

6) Контрольні запитання

1. Які програми належать групі службових програм?

2. Як завантажуються службові програми?

3. Для чого призначена програма ScanDisc?

4. Для чого призначена програма Defrag?

5. Що таке утиліта?

6. Назвіть відомі програми-утиліти.

7. Як одержати інформацію про системні ресурси?

8. Що означає форматування дисків?

9. Поняття стискання даних?

10. Як запустити WinRAR?

11. Як вилучити файли з архіву RAR?

12. Як створюється архів у WinRAR?

13. Як додати файл до архіву?

14. Як створюються багатотомні, саморозпаковувані або неперервні архіви у WinRAR?

15. Що таке комп'ютерний вірус?

16. Яким чином вірус заражує комп'ютер?

17. Яким чином діють комп'ютерні віруси?

18. Які ви знаєте джерела зараження комп'ютерним вірусом?

19. За якими ознаками можна виявити факт зараження комп'ютерним вірусом?

20. Які ви знаєте типи вірусів? Які деструктивні дії вони здійснюють?

21. Які заходи рекомендується вживати, щоб запобігти зараженню комп'ютерним вірусом?

22. Що таке антивірус? Які типи антивірусів ви знаєте?

23. Що таке евристичний аналізатор? Які функції він виконує?

24. Наведіть приклади антивірусних програм. Коротко охарактеризуйте їх.

Самостійне заняття №4

Тема: Прикладне програмне забезпечення

1) Прикладне програмне забезпечення: призначення, класифікація

Для того, щоб за допомогою обчислювальної машини розв’язувати різноманітні задачі, створюється прикладне програмне забезпечення, яке використовується широким колом користувачів. Прикладні програми можна поділити на дві групи: прикладні програми загального призначення та прикладні програми спеціального призначення.

Прикладні програми загального призначення – це комплекс програм, які широко використовуються серед різних категорій користувачів. Найвідомішими серед них є текстові редактори, графічні редактори, електронні таблиці та системи управління базами даних (СУБД) (мал.)

Класифікація прикладного програмного забезпечення

Текстові редактори – могутні програми для створення невеликих текстових документів. Вони дозволяють вводити, редагувати, форматувати текст, вставляти малюнки, таблиці, перевіряти правопис, складати зміст та багато інших складних операцій.

 Такими програмами є MS WORD, Лексикон та ін. Для підготовки досить складних документів (книг, газет, журналів) застосовують інші програми, що називаються видавничими системами.

Графічні редактори – це прикладні програми, що дозволяють створювати, редагувати, записувати у файли, посилати на пристрій виведення графічні зображення. Більшість редакторів дозволяють обробляти картинки, введені за допомогою сканерів.

Розрізняють три категорії:

• растрові редактори;
• векторні редактори;
• 3-D редактори (тривимірна графіка).

У растрових редакторах графічний об'єкт представлений у вигляді комбінації точок (растрів), що мають свою яскравість та колір. Такий підхід ефективний, коли графічне зображення має багато кольорів і інформація про колір елементів набагато важливіша за інформацію про їх форму. Це характерно для фотографічних та поліграфічних зображень. Застосовують для обробки зображень, створення фотоефектів і художніх композицій.

Векторні редактори відрізняються способом представлення даних про зображення. Об'єктом є не точка, а лінія. Кожна лінія розглядається, як математична крива ІІІ порядку і представлена формулою. Таке представлення компактніше за растрове, дані займають менше місця, побудова об'єкта супроводжується підрахунком параметрів кривої у координати екранного зображення, і відповідно, потребує більш продуктивних обчислювальних систем. Широко застосовуються у рекламі, оформленні обкладинок поліграфічних видань.

Редактори тривимірної графіки. Використовують для створення об'ємних композицій. Мають дві особливості: дозволяють керувати властивостями поверхні в залежності від властивостей освітлення, а також дозволяють створювати об'ємну анімацію.

Приклади графічних редакторів: Paint Brush, Adobe PhotoShop, Adobe Illustrator, Corel Draw, Free Hand, 3D Studio Max та ін.

Табличні процесори – це програми, що забезпечують роботу з великими таблицями чисел, а також автоматизацію математичних обчислень за допомогою формул. Вони забезпечують роботу з символьними даними, здійснюють побудову діаграм, графіків тощо. Основна особливість електронних таблиць полягає у автоматичній зміні вмісту всіх комірок при зміні відношень, заданих математичними або логічними формулами. Широке застосування знаходять у бухгалтерському обліку, аналізі фінансових та торгівельних ринків, засобах обробки результатів експериментів, тобто у автоматизації регулярно повторюваних обчислень великих об'ємів числових даних.

Найпопулярніші електронні таблиці – це Excel, Quattro Pro, Works та ін.

СУБД – це програми, що дозволяють створювати бази даних, здійснювати їх обробку та управління за відповідним запитом. Ці програми здійснюють пошук даних, генерацію звітів різної форми, обчислювальну обробку даних, сортування даних тощо.

Основні функції СУБД:

• створення пустої структури бази даних;
• наявність засобів її заповнення або імпорту даних із таблиць іншої бази;
• можливість доступу до даних, наявність засобів пошуку й фільтрації.

У зв'язку з поширенням мережевих технологій, від сучасних СУБД вимагається можливість роботи з віддаленими й розподіленими ресурсами, що знаходяться на серверах Інтернету.

Прикладами таких програм є Access, FoxPro, Clipper, Oracle тощо.

Системи автоматизованого проектування (CAD-системи). Призначені для автоматизації проектно-конструкторських робіт. Застосовуються у машинобудуванні, приладобудуванні, архітектурі. Окрім графічних робіт дозволяють проводити прості розрахунки та вибір готових конструктивних елементів з існуючої бази даних. Особливість CAD-систем полягає у автоматичному забезпеченні на всіх етапах проектування технічних умов, норм та правил. САПР є необхідним компонентом для гнучких виробничих систем (ГВС) та автоматизованих систем управління технологічними процесами (АСУ ТП).

Настільні видавничі системи. Автоматизують процес верстання поліграфічних видань. Займає проміжний стан між текстовими процесами та САПР. Видавничі системи відрізняються розширеними засобами управління взаємодії тексту з параметрами сторінки і графічними об'єктами, але мають слабші можливості по автоматизації вводу та редагування тексту. Їх доцільно застосовувати до документів, що попередньо оброблені у текстових процесорах та графічних редакторах.

Редактори HTML (Web-редактори). Особливий клас редакторів, що об'єднують у собі можливості текстових та графічних редакторів. Призначені для створення і редагування Web-сторінок Інтернету. Програми цього класу можна також використовувати при підготовці електронних документів та мультимедійних видань.

Браузери (засоби перегляду Web-документів). Програмні засоби призначені для перегляду електронних документів, створених у форматі HTML. Відтворюють окрім тексту та графіки, також музику, людську мову, радіопередачі, відеоконференції і дозволяють працювати з електронною поштою.

До прикладних програм спеціального призначення можна віднести програми бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій, проектування деталей машин, керування матеріальними запасами, статистичної обробки даних, програмні засоби мультимедіа, банківські інформаційні системи тощо. Прикладами таких програм є:

Системи автоматизованого перекладу. Розрізняють електронні словники та програми перекладу мови. Електронні словники - це засоби для перекладу окремих слів у документі. Потрібні для професійних перекладачів, які самостійно перекладають текст. Програми автоматичного перекладу отримують текст на одній мові і видають текст на іншій, тобто автоматизують переклад. При автоматизованому перекладі неможливо отримати якісний вихідний текст, оскільки все зводиться до перекладу окремих лексичних одиниць. Але, для технічного тексту, цей бар'єр знижений. Програми автоматичного перекладу доцільно використовувати:

· при абсолютному незнанні іноземної мови;

· при необхідності швидкого ознайомлення з документом;

· для перекладу на іноземну мову;

· для створення чернетки, що потім буде підправлено повноцінним перекладом.

Інтегровані системи діловодства. Засоби для автоматизації робочого місця керівника. Зокрема, це функції створення, редагування і форматування документів, централізація функцій електронної пошти, факсимільного та телефонного зв'язку, диспетчеризація та моніторинг документообігу підприємства, координація дій підрозділів, оптимізація адміністративно-господарської діяльності й поставка оперативної та довідкової інформації.

Бухгалтерські системи. Містять у собі функції текстових, табличних редакторів та СУБД. Призначені для автоматизації підготовки початкових бухгалтерських документів підприємства та їх обліку, регулярних звітів по підсумках виробничої, господарської та фінансової діяльності у формі прийнятної для податкових органів, позабюджетних фондів та органів статистичного обліку.

Фінансові аналітичні системи. Використовують у банківських та біржових структурах. Дозволяють контролювати та прогнозувати ситуацію на фінансових, торгівельних та ринків сировини, виконувати аналіз поточних подій, готувати звіти.

Експертні системи. Призначені для аналізу даних, що містяться у базах знань і видачі результатів, при запиті користувача. Такі системи використовуються, коли для прийняття рішення потрібні широкі спеціальні знання. Використовуються у медицині, фармакології, хімії, юриспруденції. З використанням експертних систем пов'язана область науки, що зветься інженерією знань. Інженери знань - це фахівці, які є проміжною ланкою між розробниками експертних систем (програмістами) та провідними фахівцями у конкретних областях науки й техніки (експертами).

Геоінформаційні системи (ГІС). Призначені для автоматизації картографічних та геодезичних робіт на основі інформації, отриманої топографічним або аерографічними методами.

Системи відеомонтажа. Призначені для цифрової обробки відеоматеріалів, монтажу, створення відеоефектів, виправлення дефектів, додавання звуку, титрів та субтитрів. Окремі категорії представляють навчальні, довідкові та розважальні системи й програми. Характерною особливістю є підвищені вимоги до мультимедійної складової.

Інструментальні мови та системи програмування. Ці засоби служать для розробки нових програм. Комп'ютер "розуміє" і може виконувати програми у машинному коді. Кожна команда при цьому має вигляд послідовності нулів й одиниць. Писати програми машинною мовою дуже незручно, а їх надійність низка. Тому програми розробляють мовою, зрозумілою людині (інструментальна мова або алгоритмічна мова програмування), після чого спеціальною програмою, яка називається транслятором, текст програми перекладається (транслюється) на машинний код.

Транслятори бувають двох типів:

· інтерпретатори;

· компілятори.

Інтерпретатор читає один оператор програми, аналізує його і відразу виконує, після чого переходить до оброблення наступного оператора. Компілятор спочатку читає, аналізує та перекладає на машинний код усю програму і тільки після завершення всієї трансляції ця програма виконується. Інструментальні мови поділяються на мови низького рівня (близькі до машинної мови) та мови високого рівня (близькі до мови людини). До мов низького рівня належать асемблери, а високого - Pascal, Basic, C/C++, мови баз даних і т.д. Систему програмування, крім транслятора, складають текстовий редактор, компонувальник, бібліотека стандартних програм, налагоджувач, візуальні засоби автоматизації програмування. Прикладами таких систем є Delphi, Visual Basic, Visual C++, Visual FoxPro та ін.

2) Контрольні запитання

1. Що прийнято розуміти під терміном 'software'?

2. На які рівні поділяється програмне забезпечення?

3. Сукупність програм якого рівня утворюють ядро операційної системи?

4. Які функції виконує ядро операційної системи?

5. Для чого призначені програми базового рівня?

6. Які класи програм службового рівня ви знаєте?

7. За допомогою програм якого класу можна здійснювати введення, редагування та оформлення текстових даних?

8. Які ви знаєте категорії графічних редакторів?

9. В яких випадках доцільно використовувати системи автоматизованого перекладу?

10. Що таке інтерпретатор та компілятор? Яка між ними різниця?

Самостійне заняття №5

Тема: Редактор презентацій Power Point

1) Призначення програми, її запуск

Програмний комплекс PowerPoint є лідером серед систем для створення презентацій. Текстова і числова інформація, введена з його допомогою, легко перетворюється в професійно виконані слайди і діаграми.

Запуск PowerPoint здійснюється через Пуск, Программи, Microsoft Office, Microsoft PowerPoint

2) Режими перегляду PowerPoint

Режими PowerPoint:

· Режим слайдів. У цьому режимі зручно конструювати чи коректувати окремі слайди презентації. Тут можна вводити і редагувати текст, вставляти графіки і таблиці. Кожен слайд можна доповнити власними малюнками, готовими ілюстраціями і текстовими коментарями.

· Режим сортувальника слайдів. У цьому режимі мініатюрні копії слайдів всієї презентаційної послідовності розташовуються рівномірними рядами у вікні перегляду. У цьому режимі відсутня можливість зміни змісту конкретних слайдів, зато доступні засоби їхнього видалення, дублювання і зміни порядку демонстрації. Крім того, можна додати всієї презентації зовсім інший вид, змінивши шаблон дизайну. Режим сортувальника слайдів також використовується для завдання і зміни перехідних ефектів при зміні слайдів під час демонстрації презентації

· Режим сторінки. Цей режим перегляду презентацій PowerPoint призначений для створення сторінок заміток, які можуть використовуватися доповідачем під час презентації. У цьому режимі зменшена копія слайда розташовується у верхній частині сторінки, тоді як нижню, вільну частину сторінки можна заповнити текстм, який містить пояснення до даного слайда.

· Режим Показ слайдів. У даному режимі перегляду презентацій замість одного статичного кадру демонструється вся презентація в динаміці, слайд за слайдом. У режимі показу слайдів можуть використовуватися спеціальні ефекти для створення плавних переходів від однієї екранної сторінки до іншої і для внесення нових елементів безпосередньо в поточний слайд.

Переключення від одного режиму перегляду до іншого здійснюється натисканням на відповідній кнопці в лівому нижньому куті вікна презентації.

3) Створення та оформлення презентації.

Основні кроки створення презентації

Крок 1: Початок роботи

Процес створення презентації починається відразу, як тільки ви запускаєте PowerPoint і відкриваєте нову презентацію.

Перше положення перемикача Создать презентацию, цього вікна діалогу запускає Мастер автосодержания. Діалогова програма просить вибрати тип презентації зі стандартного списку, після чого завантажує серію слайдів, в яких вже розміщений відповідний текст.

Друге положення перемикача, Шаблон оформления, викликає виведення списку шаблонів дизайну, в якому можна вибрати потрібний. Кожен такий шаблон визначає формат всіх елементів слайда, дозволяючи надати презентації єдиний фірмовий стиль.

Третє положення перемикача, Пустую презентацию, дозволяє створити презентацію, яка не містить ніякого тексту і не має елементів оформлення. Однак при цьому можна вибрати розмітку початкового слайда.

Якщо ви вже раніше створювали презентації за допомогою програми PowerPoint, можете скористатися останнім положенням перемикача Открыть презентацию. При виборі цього варіанта PowerPoint виводить на екран вікно Открыть, за допомогою якого можна відкрити раніше створену і збережену презентацію.

Крок 2: Визначення змісту і зовнішнього вигляду

Цей крок описує дві дії, які можуть виконуватися в довільному порядку: уведення текстового змісту презентації й оформлення її зовнішнього вигляду. Доцільно спочатку вибрати дизайн слайда, а потім зосередитися на текстовому наповненні слайдів.

Можна вибрати оформлення презентації натиснувши на перемикачі Шаблоны оформления у вікні діалогу PowerPoint

Крок 3: Введення і редагування тексту

Режим структури дозволяє з легкістю вводити, редагувати і переупорядковувати текст, а також копіювати і переміщати його зі слайда в слайд, застосовуючи загальні прийоми редагування.

Крок 4: Вставка малюнків, графіків, діаграм, таблиць

При створенні нового слайда чи порожньої презентації PowerPoint виводить вікно діалогу Создать слайд, яке пропонує різні варіанти компонування — авторозмітки слайдів.

Для вибору авторозмітки просто натисніть на її значку, а потім — на кнопці ОК. Заготівля слайда з обраною авторозміткою з'явиться на екрані в режимі слайдів

Крок 5: Вставка надписів і графічних об'єктів

За допомогою кнопки Надпись панелі інструментів Рисование можна помістити в довільних місцях слайда блоки тексту. Крім того, за допомогою інших засобів панелі інструментів Рисование можна включити в слайд різні графічні елементи, які доповнюють текст чи підсилюють відеоряд.

Можна скористатися графічною бібліотекою. Для цього в меню Вставка є команда Объект….

Можна додати в презентацію наявні в бібліотеці програми звуки і анімаційні ролики.

Крок 6: Створення слайда-фільму

Створення основної послідовність слайдів, вже формує найпростіший слайд-фільм. Найбільш очевидною перевагою комп'ютерного слайда-фільму є вражаючі ефекти переходів від слайда до слайда: напливи, стирання, розчинення і т.п.

Організація переходів

Переходи — це спеціальні ефекти, що супроводжують процес зміни слайдів на екрані. Можна включати звуковий супровід процесу зміни слайдів.

Щоб призначити слайду один зі стандартних ефектів переходу, клацніть на слайді, а потім виберіть потрібний варіант у списку Эфекты при смене слайдов панелі інструментів Сортировщик слайдов. Якщо в цей момент уважно подивитися на мініатюру слайда в режимі сортувальника, можна побачити демонстрацію ефекту переходу. Щоб повторно побачити дія переходу, клацніть на значку ефекту переходу, розташованому під слайдом.

Натискання кнопки Переход слайда, яка розташована на панелі інструментів Сортировщик слайдов зліва від списку Эфекты при смене слайда, відкриває вікно діалогу Переход слайда. (Для доступу до цього вікна діалогу можна також виділити один чи кілька слайдів і виконати команду Переход слайда меню Показ слайдов, або клацнути правою кнопкою миші і виконати команду Переход слайда контекстного меню).

У вікні діалогу Переход слайда можна вибрати не тільки ефект переходу, але також його швидкість і час, протягом якого слайд повинний залишатися на екрані. За замовчуванням у розділі Продвижение встановлен прапорець По щелчку, при цьому під час демонстрації для переходу до наступного слайду потрібно клацнути ліву кнопку миші.

Можна також додати в слайд-фільм звуковий супровід переходів, вибравши звуки в списку розділа Звук. Якщо потрібно, щоб звук відтворювався безупинно протягом всього слайда-фільму, встановите прапорець Непрерывно. Настроївши всі необхідні параметри у вікні діалогу Переход слайда, клацніть на кнопці Применить, щоб застосувати їх до виділених слайдів, чи на кнопці Применить для всех, щоб призначити обрані параметри всім слайдам презентації.

Анімація текстових і графічних об'єктів

У режимі сортувальника слайдів можна швидко вибрати і застосувати готові ефекти анімації текстових слайдів, так щоб заголовок і абзаци маркірованого списку з'являлися послідовно відповідно до деякої схеми. Для включення такого режиму демонстрації виділите один чи кілька текстових слайдів з маркірованими списками, а потім виберіть варіант анімації в списку Встоенная анимация текста панелі інструментів Сортировщик слайдов чи у підменю Встроенная анимация текста контекстного меню.

У режимі слайдів клацніть на фоні слайда, щоб скасувати виділення всіх його об'єктів. Потім виконаєте команду Настройка анимации меню Показ слайдов. З'явиться вікно діалогу Настройка анимации

На вкладці Порядок и время вікна діалогу Настройка анимации розташован список об'єктів, яким ще не призначений ефект анімації. Можна встановити прапорець для будь-якого об'єкта слайда. Вказавши об'єкти для анімації, можна змінити її порядок за допомогою списку Порядок анимации того ж вікна діалогу.

Тепер можна вибрати конкретний ефект анімації для кожного об'єкта. Клацніть у вікні діалогу Настройка анимации на ярличку вкладки Видоизменение чи вкладки Видоизменение в диаграмме для діаграми .

Тепер для відзначеного об'єкта можна вказати ефект анімації, звук, відтворений з появою об'єкта, і колір, за допомогою якого об'єкт буде виділений з моменту появи на екрані до початку анімації наступного об'єкта.

Щоб переглянути ефекти анімації слайдів, виведіть на екран потрібний слайд у режимі перегляду слайдів і виконаєте команду Просмотр анимации меню Показ слайдов.

Крок 7: Доведення презентації

Режим Сортировщика слайдов найбільш пристосований для внесення в слайди яких-небудь глобальних змін, тому що дозволяє бачити одночасно цілу сукупність слайдів презентації.

Перестановка слайдів

Найпростіший спосіб переміщення слайда – це застосування методу «перетягнути і залишити». Однак можна переміщати слайди і за допомогою команд меню Правка чи інструментів Вырезать і Вставить.

Додавання і видалення слайдів

Крім перестановки слайдів, для внесення змін у презентацію може знадобитися додати нові слайди чи видалити частину наявних. Найкраще це робити саме в режимі сортувальника слайдів, оскільки тут можна відразу ж спостерігати вплив подібних змін на загальний вид презентації.

Щоб додати слайд, виконаєте дії:

1. Клацніть на тім слайді презентації, за яким необхідно помістити новий.

2. Клацніть на кнопці Новий слайд .

3. У діалоговому вікні Создать слайд подвійним натисканням виберіть авторазметку.

Видалити слайд ще легше, ніж додати. Просто клацніть на слайді, якому потрібно видалити, і натисніть клавішу Delete.

4) Підготовка до проведення презентації

Презентація вважається готовою для показу, коли:

1. встановлені час та анімація на об’єкти (пунк Показ слайдов, настройка анімації);

2. встановлені час та ефект зміни слайдів (пунк Смена слайдов).

Щоб переглянути презентацію, перейдіть до першого слайда, а потім клацніть на кнопці Показ слайдів , яка розташована в нижній частині вікна презентації, або виконаєте команду Показ слайдов меню Вид.

5) Вимоги до структури та змісту презентації

При створенні презентації треба дотримуватись певних вимог:

• Стислий виклад матеріалу, максимальна інформативність тексту.

• Відсутність нагромадження, чіткий порядок у всьому.

• Наявність коротких та лаконічних заголовків, списків.

• Важливу інформацію треба подавати великим та виділеним шрифтом і розміщувати в лівому верхньому кутку слайда.

• Другорядну інформацію бажано розміщувати внизу слайда.

• Кожному положенню (ідеї) треба відвести окремий абзац.

• Головну ідею треба викласти в першому рядку абзацу.

• Використовуйте табличні форми подання інформації (діаграми, схеми) для ілюстрації найважливіших фактів.

• Пояснення треба розміщувати якнайближче до ілюстрацій, із якими вони мають з'являтися на екрані одночасно.

• Інструкції до виконання завдань необхідно ретельно продумати щодо їх чіткості, лаконічності, однозначності.

• Використовуйте емоційний фон (художня проза запам'ятовується краще, ніж спеціальні тексти, а вірші — краще, ніж проза).

• Усю текстову інформацію потрібно ретельно перевірити на відсутність орфографічних, граматичних і стилістичних помилок.

6) Контрольні запитання

1. Що таке презентація?

2. До якого програмного забезпечення належить PowerPoint?

3. Дайте загальну характеристику PowerPoint.

4. Як запустити PowerPoint?

5. Процес створення презентації.

6. Як вибрати розмітку слайда?

7. Як додати або знищити слайд?

8. Які об’єкти можна використати в презентації та як їх додати?

9. Як встановити анімацію на об’єкти?

10. Які режими перегляду слайдів існують в PowerPoint?

11. Як перейти в сортувальник слайдів?

12. Як встановити час та ефект зміни слайдів?

13. Як до слайду додати звуковий супровід?

14. Як до слайду додати малюнок, відеофрагмент?

15. Як переглянути презентацію чи окремий слайд?

Самостійне заняття №6

Тема: Комп'ютерні мережі та Internet

1) Поняття комп'ютерних мереж, класифікація

На базі економічної та високопродуктивної електронної техніки у 80-х роках визначилась нова тенденція розвитку інформаційно-обчислювальної техніки - створення локальних обчислювальних мереж LAN (Local Area Network) різноманітного призначення. Локальна обчислювальна мережа - це комунікаційна мережа, яка забезпечує в межах деякої обмеженої території взаємозв’язок для широкого кола програмних продуктів. Вона підтримує зв’язок між ЕОМ, терміналами, обладнанням, забезпечує сумісне використання ресурсів.

Спочатку локальні обчислювальні мережі створювалися для наукових цілей з метою сумісного використання загальних ресурсів. Це пояснювалось тим, що в багатьох випадках широко розповсюджені персональні комп’ютери не забезпечували створення та функціонування достатньо потужних автоматизованих інформаційних систем через недостатність власних ресурсів. Для таких автоматизованих інформаційних систем необхідно було застосовувати потужніші комп’ютери - сервери, які дозволяли б концентрувати мережні ресурси і були б розраховані на ефективну роботу в мережі для сумісного використання користувачами. Сьогодні найпоширенішими стають локальні обчислювальні мережі комерційного призначення.

Переваги використання локальної обчислювальної мережі.

Наявність в офісі, конторі, установі (підприємстві, цеху) локальної обчислювальної мережі створює для користувачів принципово нові можливості завдяки об’єднанню прикладних систем персональних комп’ютерів та іншого обладнання мережі. Впровадження локальної обчислювальної мережі дозволяє персонально використовувати обчислювальні ресурси всієї мережі, а не тільки окремого комп’ютера, створювати різноманітні масиви управлінської, комерційної та іншої інформації загального призначення, автоматизувати документообіг в цілому. З’являються можливості колективного використання різних спеціалізованих засобів та інструментів для вирішення певного кола професійних задач (наприклад, засобів машинної графіки, підготовки звітів, відомостей, доповідей, публікацій та інших документів). Крім організації внутрішніх служб, локальна обчислювальна мережа дозволяє розгорнути зовнішні по відношенню до організації такі служби, як телексний (телетайпний) зв’язок, поштова кореспонденція, електроні дошки оголошень, електронні газети, тощо, а також підтримує вихід в глобальні (регіональні) мережі та користування їх послугами.

З розширенням бізнесу виростають витрати на офісні приміщення. При виконанні більшого обсягу робіт організації вимушені розширювати штати, що в свою чергу приводить до необхідності розширення площ. Це примусило деякі організації за кордоном розпочати експерименти з виконанням певних робіт вдома (наприклад, ввід даних чи бухгалтерський облік). Завдяки під’єднанню домашнього персонального комп’ютера спеціаліста до комп’ютерної мережі компанії через регіональну мережу для цього працівника зникає необхідність кожного дня відвідувати організацію.

Повністю увібрала в себе особливості сучасної інформатики техніка телеконференцій. Учасники телеконференцій можуть користуватися необхідними базами даних, а у випадку необхідності здійснювати автоматизоване опрацювання інформації. Поряд з цим мережі надають можливість проводити відеоконференції, які дозволяють влаштовувати сумісні зустрічі партнерів з різних кінців світу. Формування технологій відеоконференцій неможливе без широкосмугових ліній зв’язку, телебачення, комп’ютерних інформаційних мереж. Зображення і звук від відеокамер і мікрофонів, під’єднаних до комп’ютера, передаються кожному учаснику наради і виводяться на монітори і динаміки їх комп’ютерів. Такі конференції дозволяють зекономити значні кошти і час, що витрачаються на дорогу.

Визначення локальної обчислювальної мережі.

Як випливає із назви, локальна комп’ютерна мережа є системою, яка охоплює відносно невеликі віддалі. Міжнародний комітет IEEE802 (Інститут інженерів по електроніці і електротехніці, США), що спеціалізується на стандартизації в галузі локальних комп’ютерних мереж, дає наступне визначення цим системам: “Локальні комп’ютерні мережі відрізняються від інших видів мереж тим, що вони звичайно обмежені невеликим географічним районом, таким, як група поруч розташованих будівель, і, в залежності від каналів зв’язку здійснюють передачу даних в діапазонах швидкостей від помірних до високих з низьким рівнем помилок...” Значення параметрів району, загальна протяжність, кількість вузлів, швидкість передачі і топологія локальної обчислювальної мережі можуть бути різними, але комітет IEEE802 обмежує використання в локальних мережах кабелів довжиною до кількох кілометрів, підтримки декількох сотень станцій різноманітної топології при швидкості передачі інформації порядку 1-2 і більше Мбіт/с”.

Локальні комп’ютерні мережі - це системи розподіленої обробки даних і, на відміну від глобальних та регіональних комп’ютерних мереж, охоплюють невеликі території (діаметром 5-10 км) всередині окремих контор, банків, бірж, вузів, установ, науково-дослідних організацій і т.д. При допомозі загального каналу зв’язку локальна мережа може об’єднувати від десятків до сотень абонентських вузлів, що включають персональні комп’ютери, зовнішні запам’ятовуючі пристрої, дисплеї, друкуючі і копіюючі пристрої, касові і банківські апарати, інтерфейсні схеми та інші. Локальні мережі можуть під’єднуватися до інших локальних і великих (регіональних або глобальних) мереж ЕОМ за допомогою спеціальних шлюзів, мостів і маршрутизаторів, які реалізуються на спеціалізованих пристроях або на персональних комп’ютерах з відповідним програмним забезпеченням.

Відносно невелика складність і вартість локальних обчислювальних мереж, основу яких складають персональні комп’ютери, забезпечують широке використання їх в сферах автоматизації комерційної, банківської та інших видів діяльності, діловодства, технологічних і виробничих процесів, для створення розподілених управлінських, інформаційно-довідкових, контрольно-вимірювальних систем, систем промислових роботів і гнучких промислових виробництв. В більшості випадків успіх використання локальних мереж обумовлений їх доступністю масовому користувачу, з одного боку, і тими соціально-економічними наслідками, які вони вносять в різноманітні види людської діяльності з іншого. Якщо на початку своєї діяльності локальні мережі здійснювали обмін міжмашинною і міжпроцесорною інформацією, то на наступних стадіях свого розвитку вони дозволяють передавати, в доповненні до цього, текстову, цифрову, графічну і мовну інформацію. Завдяки цьому почали з’являтися центри машинної обробки ділової (документальної) інформації - наказів, звітів, відомостей, калькуляцій, рахунків, листів і т.д. Такі центри об’єднали певну кількість автоматизованих робочих місць і стали новим етапом на шляху створення в майбутньому безпаперових технологій для застосування в керівних, фінансових, облікових та інших підрозділах. Це дозволило відмовитись від громіздких, незручних і трудомістких карткових каталогів, конторських і бухгалтерських книг та іншого, замінивши їх компактними і зручними комп’ютерними носіями інформації - магнітними і оптичними дисками, магнітними стрічками і т.д. У разі необхідності можна легко отримати копію документа на паперовому носії.

Види класифікацій локальних обчислювальних мереж.

Широка і постійно зростаюча номенклатура локальних обчислювальних мереж, мережні програмні продукти і технології покладають на потенційного користувача складну задачу вибору потрібної системи з великої кількості існуючих. Сьогодні в світі нараховується десятки тисяч різних локальних обчислювальних мереж і для їх розгляду корисно мати систему класифікації. Усталеної класифікації локальних мереж поки що не існує, але для них можна виявити певні класифікаційні ознаки за:

· призначенням;

· типом використовуваних ЕОМ;

· організацією управління;

· організації передачі інформації;

· топологією;

· методах теледоступу;

· фізичних носіях сигналів;

· управлінню доступом до фізичного середовища передачі і так далі.

Розглянемо деякі з них.

Класифікація за призначенням. За призначенню локальні обчислювальні мережі можна розділити на: керуючі (організаційними, технологічними, адміністративними та іншими процесами), інформаційні (інформаційно-пошукові), розрахункові, інформаційно-розрахункові, обробки документальної інформації і так далі.

Класифікація за типом використовуваних в мережі ЕОМ. За типом використовуваних в мережі ЕОМ локальні мережі можна розділити на однорідні і неоднорідні. Прикладом однорідної локальної обчислювальної мережі може служити мережа DECNET, в яку входять ЕОМ тільки фірми DEC. Часто однорідні локальні обчислювальні мережі характеризуються і однотиповим складом абонентських засобів, наприклад, тільки комплексами машинної графіки або тільки дисплеями. Неоднорідні локальні обчислювальні мережі містять різні класи ЕОМ (мікро-, міні-, великі) і різні моделі всередині класів ЕОМ, а також різне абонентське обладнання.

Класифікація за організацією управління. За організацією управління однорідні локальні обчислювальні мережі в залежності від наявності (або відсутності) центральної абонентської системи діляться на дві групи. До першої групи відносяться мережі з централізованим управлінням. Для таких мереж характерні велика кількість службової інформації і пріоритетність під’єднаних до моноканалу станцій (по розміщенню або прийнятому пріоритету). В загальному випадку локальна обчислювальна мережа з централізованим управлінням (не обов’язково на основі моноканалу) має централізовану систему (ЕОМ), яка керує роботою мережі. Прикладний процес центральної системи організовує проведення сеансів, зв’язаних з передачею даних, здійснює діагностику мережі, веде статистику і облік роботи. В локальній обчислювальній мережі з моноканалом центральна система реалізовує, також, загальну ступінь захисту від конфліктів. При виході із ладу центральної системи вся локальна обчислювальна мережа зупиняє роботу. Мережі з централізованим управлінням відрізняється простотою забезпечення функцій взаємодії між ЕОМ в локальній мережі і, як правило, характеризуються тим, що більша частина інформаційно-обчислювальних ресурсів концентрується в центральній системі. Застосування локальної мережі з централізованим управлінням доцільне при невеликому числі абонентських систем. У тому випадку, коли інформаційно-обчислювальні ресурси локальної мережі рівномірно розподілені по великому числу абонентських систем, централізоване управління малопридатне, оскільки не забезпечує потрібну надійність мережі і призводить до різкого збільшення службової (управлінської) інформації. В цьому випадку доцільно застосовувати локальні мережі з децентралізованим або розподіленим управлінням. В цих мережах всі функції управління розподілені між системами мережі. Однак, для проведення діагностики, збору статистики і проведення інших адміністративних функцій, в мережі використовується спеціально виділена абонентська система або прикладний процес в такій системі. В децентралізованих локальних обчислювальних мережах на основі моноканалу у порівнянні з централізованими ускладнюються проблеми захисту від конфліктів, для чого застосовуються багаточисленні тракти, що враховують суперечливі вимоги надійності і максимального завантаження моноканалу. Одна із найрозповсюдженіших децентралізованих форм управління передбачає два рівні захисту від конфліктів. На першому рівні сконцентровані функції, що визначають активність моноканалу і блокування передачі у випадку виявлення будь-якої активності. На другому рівні виконуються складніші функції аналізу системних затримок, які управляють моментами початку передачі інформації якійсь із підсистем локальної мережі.

Класифікація за формуванням передачі інформації. По формуванню передачі інформації локальні мережі поділяються на мережі з маршрутизацією інформації і селекцією інформації. Взаємодія абонентських систем з маршрутизацією інформації забезпечується визначенням шляхів передачі блоків даних по адресах їх призначення. Цей процес виконується всіма комунікаційними системами, що знаходяться в мережі. При цьому абонентські системи можуть взаємодіяти по різних шляхах (маршрутах) передачі блоків даних, а для скорочення часу передачі здійснюється пошук найкоротшого по часу маршруту.

В мережах з селекцією інформації взаємодія абонентських систем проводиться вибором (селекцією) адресованих їм блоків даних. При цьому всім абонентським системам доступні всі блоки даних, що передаються в мережі. Як правило, це пов’язано з тим, що локальна мережа з селекцією інформації, будується на основі моноканалу.

Класифікація за топологією мережі (порівняльна таблиця можливостей). Топологія, тобто конфігурація з’єднання елементів в локальних мережах, притягує до себе увагу більше, ніж інші характеристики мережі. Це пов’язано з тим, що саме топологія багато в чому визначає основні властивості мережі, наприклад, такі, як надійність (живучість), продуктивність та інші. Механізм передачі даних, допустимий в тій чи іншій локальній мережі, багато в чому визначається топологією мережі. По топологічних ознаках локальні мережі поділяються на мережі з довільною, кільцевою, деревовидною конфігурацією, мережі типу “загальна шина” (моноканал), “зірка” та інші.

Зіркоподібна топологія передбачає з’єднання каналів приєднаних до різних абонентів в одній точці, яка називається центральним вузлом.

Кільцева топологія передбачає послідовне з’єднання абонентів з каналами передачі даних, внаслідок чого утворюється замкнуте кільце. Кожен абонент відіграє роль ретранслятора повідомлення з невеликою часовою затримкою.

Магістральна (шинна) топологія реалізується у вигляді пасивного моноканалу (магістралі). Ця топологія найпоширеніша. Вона використовується у випадку, коли інформація передається рідко (в порівнянні з можливостями комп’ютерів), дані комплектуються в пакет, дістають адресу і після того, як магістраль стане доступною, відбувається передача повідомлення.

Таблиця 1.Порівняльні характеристики топології обчислювальних мереж

Характеристики	Топологія
	Зірка	Кільце	Шина
Вартість розширення	Незначна	Середня	Середня
Необхідність виключення при розширенні	Ні	Так	Ні
Під’єднання абонентів	Пасивне	Активне	Пасивне
Захист при відмовах	Незначний	Незначний	Висока
Розміри системи	Будь-які	Будь-які	Обмежені
Контроль помилок	Простий	Простий	Ускладнений
Захищеність від прослуховування	Добра	Добра	Незначна
Вартість під’єднання	Незначна	Незначна	Висока
Поведінка системи при високих навантаженнях	Хороша	Задовільна	Погана
Можливість роботи в реальному режимі часу	Дуже хороша	Хороша	Погана
Розводка кабелю	Добра	Задовільна	Добра
Планові витрати	Незначні	Середні	Незначні
Обслуговування	Дуже хороше	Середнє	Середнє
Характер відмови	Повна	Повна	Часткова

Існують інші підходи до класифікації топології локальних мереж. Згідно одного з них конфігурації локальних мереж ділять на два основні класи - широкотрансляційні і послідовні. В широкотрансляційних конфігураціях кожний персональний комп’ютер передає сигнали, які можуть бути сприйняті всіма іншими персональними комп’ютерами. До таких конфігурацій відносяться загальна шина, дерево, зірка з пасивним центром. В послідовних конфігураціях кожен фізичний підрівень передає інформацію тільки одному персональному комп’ютеру. Широкотрансляційні конфігурації — це, як правило, локальна мережа з селекцією інформації, а послідовні - локальні мережі з маршрутизацією інформації.

Класифікація мереж по методах теледоступу. Крім топології локальної мережі процес передачі даних багато в чому визначається програмним забезпеченням ЕОМ абонентських систем, в основному їх операційними системами, оскільки кожна з них підтримує відповідний метод теледоступу зі сторони терміналів. Моноканал розглядається також, як один із терміналів, тому дуже важливо знати, наскільки розрізняються операційні системи і методи теледоступу всіх абонентських комплексів, під’єднаних до мережі. Розрізняють локальні мережі з єдиною операційною підтримкою і єдиними методами теледоступу, орієнтованими на локальні мережі, і локальні мережі з різними фізичними носіями сигналів. Тип носія визначає основні властивості пристрою обміну сигналами, який під’єднується до фізичного середовища передачі. Єдина операційна підтримка, що включає метод теледоступу, передбачена в однорідних локальних мережах. Складніше з локальними мережами, що використовують ЕОМ різних класів і моделей, наприклад міні-ЕОМ і великі обчислювальні машини. Методи теледоступу підтримують багаторівневі системи інтерфейсів. Розрізняють багаторівневі (модель відкритих систем) і двохрівневі локальні обчислювальні мережі. До двохрівневих відносяться закриті термінальні комплекси із стандартними методами теледоступу (базисний телекомунікаційний метод доступу).

Класифікація мереж за методом управління середовищем передачі даних. Важливою класифікаційною ознакою локальної обчислювальної мережі є метод управління середовищем передачі даних. У локальній обчислювальній мережі з моноканалом можна виділити два методи доступу до моноканалу: детермінований і імовірнісний. До першої групи відносяться: метод вставки реєстру, метод циклічного опиту, централізований і децентралізований маркерний метод і інші. До другої групи (імовірнісні методи доступу) - методи прослуховування моноканалу на початок передачі, з прогнозуванням, зіткненням та деякі інші.

Малюнок 1. Магістральне з’єднання (шинна топологія)

Малюнок 2. Кільцеве з’єднання

Малюнок 3. Ієрархічне з’єднання

Малюнок 4. З’єднання типу зірка.

Малюнок 5. З’єднання клієнт-сервер

Модульна структура локальної мережі.

Важливою характеристикою локальної мережі є швидкість передачі інформації. В ідеальному варіанті при відсиланні і отриманні даних через мережу час відгуку повинен бути таким же, як і при роботі з особистим персональним комп’ютером користувача, а не з якогось місця поза ним у мережі. Це вимагає швидкості передачі даних від 1 до10 Мбіт/с і більше.

Поряд з цим локальні мережі повинні не тільки швидко передавати інформацію, але і легко адаптуватися до нових умов, мати гнучку архітектуру, яка дозволяла б розташовувати автоматизовані робочі місця (або робочі станції) там, де це потрібно. Користувач повинен мати можливість встановлювати нові або переносити існуючі робочі місця або інші пристрої мережі, а також, від’єднувати їх у випадку необхідності без переривань роботи мережі. Задоволення перерахованих вимог досягається модульною побудовою локальної мережі, яка дозволяє будувати комп’ютерні мережі різної конфігурації і з різними можливостями. Основними фізичними компонентами локальних комп’ютерних мереж є: кабелі, робочі станції, інтерфейсні плати мережі, сервери мережі.

Кожен пристрій локальної мережі під’єднується до кабелю передачі даних, що дозволяє їм взаємодіяти. Під’єднуючі кабелі можуть бути різноманітними: від найпростіших двожильних телефонних до дорогих волоконно-оптичних. Пристрої мережі з’єднуються кабелями за допомогою інтерфейсних плат. Специфічними компонентами локальної обчислювальної мережі є сервери. Вони виконують функції управління розподілом мережних ресурсів загального доступу. Сервери - це апаратно-програмні системи. Апаратним засобом, звичайно, є достатньо потужній персональний комп’ютер, міні-ЕОМ, велика ЕОМ або комп’ютер, спеціально спроектований як сервер. Локальна мережа може мати декілька серверів для управління мережними ресурсами, але завжди повинен бути один або більше файл - серверів чи серверів баз даних. Сервер управляє зовнішніми запам’ятовуючими пристроями загального доступу і дозволяє формувати потрібні бази даних. У випадку файл - серверу кожній під’єднаній робочій станції забезпечується доступ до цілого файлу баз даних. Це зокрема означає, що робота відбувається із всіма записами в конкретній базі даних, а не тільки з потрібними. Тобто по мережі на конкретну робочу станцію передається повна база даних, хоча цьому користувачу був потрібний лише один чи декілька записів з багатьох. Все це може призвести до непотрібного перевантаження локальної обчислювальної мережі. Сервер баз даних працює в таких випадках набагато продуктивніше, тому що він обробляє лише ті записи, з якими працює користувач в даний момент часу.

2) Способи передачі даних в локальних обчислювальних мережах

Для передачі даних в мережі використовуються такі основні способи:

1. Комутація каналів. Мережа комутації каналів працює так, що вона встановлює весь шлях із з’єднаних ліній від відправника до адресата. Цей повний шлях встановлюється з допомогою спеціальних повідомлень сигналізації, які самі прокладають собі шлях по мережі і займають канали після їх проходження. Після встановлення шляху сигнали повідомляють джерело про можливість починати передачу, і всі канали цього шляху пізніше використовуються одночасно. Весь шлях залишається зв’язаним цією передачею (незалежно від того чи використовується він чи ні), і тільки після того коли один з абонентів звільнює ланцюжок зв’язку - всі канали звільняються. Основною перевагою методу комутації каналів є можливість використання широко розгалуженої системи телефонних каналів. Наприклад, описаний метод використовується в телефонії.

2. Комутація повідомлень. При комутації повідомлень у визначений момент часу використовується тільки один канал для даної передачі (між двома сусідніми вузлами комутації, а між двома наступними - інший канал). Повідомлення спочатку передається від джерела до другого вузла на його шляху; після прийому повідомлення цим вузлом вибирається наступний вузол в напрямі адресата у відповідності з маршрутизацією. Якщо канал зайнятий, тоді повідомлення очікує черги і передача продовжується після звільнення каналу. Таким чином, при передачі по мережі з проміжним збереженням, повідомлення перестрибує через ділянки мережі від одного вузла до іншого, використовуючи в кожен момент часу тільки один канал. Для нормальної роботи мережі і ефективного використання каналів вимагається велика кількість пристроїв проміжного запам’ятовування. Класичним прикладом є телеграфна мережа і системи електронної пошти.

3. Комутація пакетів. Метод комутації пакетів нагадує метод комутації повідомлень, з тою різницею, що повідомлення розбиваються на частини (пакети), кожен з яких має встановлену максимальну довжину. Ці пакети нумеруються і помічаються деякою адресою (як і при комутації повідомлень) і прокладають собі шлях по мережі (методом передачі з проміжним зберіганням), яка їх комутує. Таким чином, множина пакетів одного повідомлення може передаватися одночасно, що є найбільшою перевагою цього методу. Приймач здійснює зшивку повідомлення з пакетів у відповідності з їх нумерацією і відправляє його адресату. Завдяки можливості не нагромаджувати повідомлення цілком у вузлі мережі при передачі не вимагається додаткових пристроїв запам’ятовування.

Таблиця 2. Порівняльні характеристики розглянутих способів передачі даних

№	Параметри передачі даних	Комутація каналів	Комутація повідомлення	Комутація пакетів
1	Швидкість передачі	Найбільша	Найменша	Середня
2	Надлишковість	Найменша	Середня	Найбільша
3	Можливість діалогу	Є	Нема	Є
4	Затримка встановлення з’єднання	Найбільша	Середня	Найменша
5	Використання каналу	Найкраще	Середнє	Найгірше
6	Потреба в проміжній пам’яті	Відсутня	Велика	Обмежена
7	Імовірність відмови через зайнятість каналу	Найбільша	Найменша	Середня
8	Можливість роботи абонентів з різними швидкостями і типами терміналів	Ні	Є	Є

Поняття про розподілені та взаємодіючі процеси в локальних мережах.

Сьогодні робочими станціями в локальних мережах є, як правило, персональні комп’ютери. Окремі користувачі (різні посадові особи підрозділів фірми) використовують на робочих станціях свої прикладні системи, які є визначеними функціональними задачами або комплексами задач (функціональними підсистеми). Виконання довільної функціональні задачі пов’язано з поняттям обчислювального процесу або просто процесу. Такі територіально розподілені та взаємодіючі процеси в локальних мережах можуть бути реалізовані на основі одної з двох глобальних концепцій:

· перша встановлює довільні зв’язки між процесами без функціонального середовища між ними;

· друга визначає зв’язки тільки через функціональне середовище.

Очевидно, що в першому випадку процес А користувача відповідає за правильність розуміння іншого процесу В, зв’язаного в даний момент з процесом А. Для забезпечення правильної взаємодії процесів необхідно мати в складі операційних систем засоби теледоступу до кожного із з’єднуваних процесів та достатні ресурси. Оскільки передбачити такі засоби на всі види процесів нереально, то процеси в локальній обчислювальній мережі з’єднуються за допомогою функціонального середовища, що забезпечує виконання визначеного переліку правил - протоколів зв’язку процесів.

Багаторівнева модель міжпроцесних взаємодій.

Реалізація розподільчої служби зв’язку передбачає кооперацію між складовими системами, а правила, які регулюють такі операції, складають протокол. В моделі міжпроцесних взаємодій між окремими системами можна виділити декілька взаємонезалежних рівнів, на яких проводиться узгодження процесів обміну інформацією. Стандартами передбачається семирівнева модель архітектури мережі - базова еталонна модель взаємодії відкритих систем (OSI). Проте на практиці, зокрема в мережі Internet, число цих рівнів менше. Основними з них є:

1. Прикладний рівень (application) - в його компетенції знаходяться функції, пов’язані з організацією міжпроцесних взаємодій. Прикладний рівень містить прикладне забезпечення користувача та необхідне управління і забезпечує загальні базові функції (електронна пошта, обробка текстів і редагування, передача файлів і доступ до них, ввід і обробка інформації); спеціальні проблемно-орієнтовані функції (інформаційний пошук, управління базами даних, робота з електронними таблицями) та загальні службові функції (приєднання користувача до прикладення, перевірка санкціонованості доступу, доступ до довідкових даних).

2. Рівень представлення (presentation) забезпечує незалежність прикладних процесів від різних форм представлення даних і містить засоби перетворення даних, форматів і кодів, виконуючи наступні функції: синтаксичні та форматні перетворення символів, керуючих знаків, типів і полів даних, сторінок екранів; структурні перетворення синтаксичного та семантичного типів, необхідних як для доступу до файлів, так і для управління форматами відображень, графічними атрибутами.

3. Сеансний рівень (session) забезпечує механічну організацію і формування структури взаємодій між прикладними процесами. Такий механізм зокрема дозволяє реалізувати двостороннє одночасне або двостороннє почергове функціонування процесів. Він також формує надійне управління сеансами зв’язку між двома користувачами за допомогою таких функцій: управління початком і завершенням сеансу; управління взаємодією між процесами; управління взаємодією користувачів і прикладних програм; підтримку інтерфейсу з транспортним рівнем.

4. Транспортний рівень (transport) забезпечує прозору передачу даних між кінцевими системами та розмежування засобів формування і передавання даних у мережі. Пов’язує нижні апаратно залежні рівні з верхніми, що повністю реалізується програмними засобами. Реалізує функції запиту та індикації з’єднання та роз’єднання, запис передачі даних.

5. Мережний рівень (network) забезпечує незалежність від методів передачі даних і від функцій ретрансляції та маршрутизації даних. Він проводить маршрутизацію повідомлень, контроль помилок, мультиплексування і управління потоками даних; визначає, яка частина повідомлень або пакетів може надходити від передавального вузла до прийомного.

6. Канальний рівень (data link) забезпечує функціонування мережного рівня, а також виправлення помилок, що виникають на фізичному рівні. Канальний рівень проводить доставку пакетів повідомлень з одного вузла мережі до іншого та визначає необхідні для цього керуючі процеси протоколу. Його функціями є кадрова синхронізація (визначення початкової та кінцевої точки повідомлень), адресація (визначення адреса приймального вузла), виявлення помилок, управління каналами передачі даних. Канальний рівень реалізується апаратними та програмними засобами. Канальний та фізичний рівні визначають такі характеристики мережі, як швидкість передачі даних; топологію; метод доступу; вартість передачі одиниці інформації.

7. Фізичний рівень (physical) забезпечує механічні, електричні і процедурні стандарти фізичних засобів передачі даних. Фізичний рівень визначає вимоги до каналу передачі та електромеханічних з’єднань.

Малюнок 6. Структура з’єднань

Функціями цього рівня є кодування, декодування даних, повідомлення канального рівня про спотворення сигналу при його виявленні, повідомлення про прийом даних, запит даних про передавання по канальному рівню, прийом від канального рівня повідомлень про передачу даних, завершення передачі даних і запиту на їх видачу.

Протокол передачі даних TCP-IP

Протокол - це набір угод і правил, які визначають тип, фізичні сигнали, їх послідовність в часі, алгоритми прийому, контролю і передачі повідомлень, а також склад службової інформації самих повідомлень. На основі розбиття процесу передачі на описаних рівнях формуються різноманітні протоколи передачі даних. Найвідоміший і найпоширеніший - TCP-IP. Він містить тисячі окремих протоколів для узгодження процесу прийому-передачі на всіх рівнях. Реалізація протоколів зв’язку між процесами локальної обчислювальної мережі, як правило, передбачає використання принципу пакетної комутації для обміну інформацією між взаємодіючими процесами. При пакетній комутації інформація перед передачею розбивається на сегменти (блоки). Ці сегменти у вигляді пакетів визначеної довжини містять крім інформації користувача деяку службову інформацію, призначену для ідентифікації пакетів і виявлення помилок передачі. Оскільки при передачі інформації по довгому ланцюжку не виключені збої, дані розбиваються на IP-пакети (IP - Internet Protocol - міжмережний протокол), розміром від 1 до 60.000 байт. Кожен такий пакет передається автономно, тобто втрата або пошкодження його при передачі не впливає на передачу решти даних. IP-пакет містить в собі TCP-пакет (Transmition Control Protocol - протокол контролю передачі), в якому міститься службова інформація, в тому числі про те, як конкретний кусок інформації приєднати до решти, щоб з отриманих IP-пакетів знову отримати файл (одиницю зберігання інформації), а також контрольне число, по якому ведеться перевірка неушкодження інформації. Якщо виявлено пошкоджений пакет, здійснюється повторна його передача.

На основі протоколу IP побудовано ціле сімейство протоколів (більше 100) старшого рівня TCP/IP. Найнижчий рівень із них має власне протокол IP - третій рівень - пакетний. У цьому випадку два нижніх рівні складали протоколи локальної мережі Ethernet. TCP/IP, розроблений для мережі DARPA згідно замовлення департаменту оборони США в 1970 році, був частиною експерименту в галузі міжмережної взаємодії - взаємодії різних типів мереж і комп’ютерних систем. Вперше TCP/IP був використаний в ARPANET в 1983 році. До початку 90-х років став фактично стандартом. Зараз протоколи TCP/IP широко використовуються в цілому світі для об’єднання комп’ютерів в мережу INTERNET. Більша частина комп’ютерів в INTERNET зв’язана по протоколу TCP/IP.

Цифрові мережі інтегрального обслуговування (ISDN-Integrated Services Digital Network) розглядаються як найближче майбутнє мереж загального користування. Для передачі даних не потрібний буде модем, тому що в цифровій мережі модуляція аналогового сигналу не потрібна, замість нього комп’ютер для доступу буде мати адаптер ISDN.

Протоколи X25 і IP для аналогових каналів.

Нині діючі системи зв'язку (телефонна мережа, мережа X-25, IP-мережі) працюють, як правило, на аналогових каналах. Це означає, що для під’єднання комп'ютера до мережі, він повинний бути оснащений пристроєм перетворення цифрових даних в аналогові сигнали. Для під’єднання до телефонної мережі таким пристроєм є модем, для під’єднання до мереж X-25 і IP - адаптер відповідної мережі. Ці адаптери, хоча і рідко, але іноді теж називають модемами X-25 і IP-модемами.

При необхідності два абоненти (байдуже чи це телефонні апарати чи комп'ютерні модеми) по мережі з'єднуються через телефонну станцію (АТС) після дзвінка. Після моменту з'єднання утворений канал зв'язку одноосібно захоплює певні ресурси телефонної мережі. При цьому не важливо, що по цьому каналі передається і з якою інтенсивністю: енергоспоживання витрачається лише на підтримку каналу. Тому обслуговуюча телефонна мережа організація не бере гроші за кількість переданих кілобайт, а тільки за час з'єднання. Обсяги інформації може враховувати інформаційна служба, що посилає вам інформацію.

Мережі на основі протоколів X25 - це інший тип мереж з комутацією пакетів. Кожний комп'ютер такої мережі сполучений із вузлом комутації (центральний комп'ютер), тому одночасно є стільки каналів зв'язку, скільки комп'ютерів залучено до вузла комутації. Спочатку інформація комплектується в послідовність пакетів, які посилаються з комп'ютера в мережу. Наприклад, у мережі X25 максимальний розмір пакету 1024 байта, у IP-мережі -576 байт (пакет там називається дейтаграмою - datagram, він є біт - орієнтованим і його розмір визначається в бітах). У кожному пакеті є адресна частина. Вузол комутації пакетів на кожній адресній лінії користуючись адресою продовжує пересилання пакетів. Ресурс мережі комутації пакетів витрачається тільки при передачі пакетів. Передача з інших комп'ютерів у завантаженій мережі при цьому може затримуватися. Логічно, що у такій мережі гроші беруть за обсяги переданої інформації.

Протокол X25 описує інтерфейс між комп'ютером і апаратурою синхронної передачі даних у мережу загального доступу на трьох нижніх рівнях протоколів обміну в класифікації OSI. Найнижчий рівень протоколів - фізичний (стандартизація на рівні сигналів), другий рівень протоколів описує процедури встановлення зв'язку, і третій рівень - мережний (network), іноді його називають “пакетним“ рівнем, тому що протоколи цього рівня описують формати пакетів. Оскільки стандарт X25 описує тільки три нижніх рівні протоколів, це дає можливість будувати на основі X25 велику кількість мереж передачі даних, електронної пошти і т.д. Він працює в основному на лініях телеграфного зв’язку.

3) Комп'ютерна мережа Інтернет

Internet - найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує десятки мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7-10%. Internet утворює немовби ядро, яке забезпечує, взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам у всьому світі. Якщо раніше вона використовувалася виключно як середовище для передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й електронних архівів. Таким чином, Internet можна розглядати як деякий глобальний інформаційний простір.

Мережа Internet, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам, стає все популярнішою в ділових колах. Компанії спокушують дешевий глобальний зв'язок і його швидкість, зручність для проведення сумісних робіт, доступні програми, унікальна база даних цієї мережі. Вони розглядають глобальну комп'ютерну мережу як доповнення до своїх власних локальних мереж. Уже кілька років розвиваються і встигли широко ввійти в практику в розвинених країнах технології Intranet, що є інформаційними технологіями "великої" мережі в корпоративних мережах і навіть у дуже невеликих мережах ПК підприємств малого бізнесу. При низькій вартості послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв'язку або телефон) користувачі можуть дістати доступ до комерційних і некомерційних інформаційних служб США, Канади, Австралії, європейських країн, а тепер уже України та Росії. В архівах вільного доступу мережі Internet можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра. В Internet можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу. Крім того, Internet надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв'язку. Це виявляється дуже зручним для фірм, що мають свої філіали по всьому світу, транснаціональних корпорацій і структур управління. Як правило, використання інфраструктури Internet для міжнародного зв'язку коштує набагато дешевше від прямого комп'ютерного зв'язку через супутниковий канал або телефон.

Електронна пошта - найпоширеніша послуга мережі Internet. Сьогодні свою адресу в системі електронної пошти мають сотні мільйонів чоловік. Вартість пересилання листа електронною поштою значно нижча за пересилання звичайного листа. Крім того, повідомлення, передане електронною поштою, досягає адресата протягом кількох хвилин, тоді як звичайний лист він одержує через кілька днів, а то і тижнів.

Стандарти Internet забезпечують можливість групової роботи над спільним проектом за допомогою електронної пошти, гіпертекстових документів (служба WWW), а також за допомогою теле-, аудіо- і навіть відеоконференцій у масштабі реального часу. Для забезпечення інформаційної безпеки в мережі застосовуються різні протоколи шифрування конфіденційної інформації, електронні підписи, сертифікація інформації. Заборона на несанкціоноване переміщення даних між локальною мережею підприємства і глобальною мережею може забезпечуватися спеціальними комп'ютерами або програмами (брандмауерами).

Основні мережні сервіси

Практично всі послуги мережі Internet побудовані на принципі "клієнт-сервер".

Сервер (у мережі Internet) - це комп'ютер або програма, здатні надавати клієнтам (у міру надходження від них запиту) деякі мережні послуги.

Клієнт - прикладна програма, завантажена в комп'ютер користувача, яка забезпечує передачу запитів до сервера й одержання відповідей від нього.

Різні сервіси мають різні прикладні протоколи. У міру розвитку мережі з'являються нові протоколи (сервіси), змінюючи її вигляд і стрімко розширюючи коло користувачів. Таким чином, щоб скористатися якоюсь із служб мережі Internet, необхідно встановити на комп'ютері клієнтську програму, здатну працювати за протоколом цієї служби. Деякі клієнтські програми входять до складу ОС Windows 98, NT, а також до складу програм-броузерів, наприклад, Microsoft Internet Explorer та Netscape Communicator. Розглянемо деякі сервіси, які забезпечує Internet.

Сервіс FTP (File Transfer Protocol). Це протокол передачі файлів, один із перших сервісів Internet. Цей сервіс дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером мережі. Встановивши зв'язок із віддаленим комп'ютером, користувач може скопіювати файл із нього на свій комп'ютер або скопіювати файл із свого на віддалений комп'ютер. Для вузлів FTP характерною є наявність процедури входу (login). Як "гостьові" ім'я й пароль часто використовуються імена anonymous, ftp, а також адреса електронної пошти. При цьому користувачеві надається доступ до безкоштовно поширюваної інформації. Для зручності роботи з цим сервісом розроблено цілий ряд прикладних програма, що забезпечують зручний Windows-подібний інтерфейс для FTP-сервісу. Даний сервіс може бути використаний для комерційного поширення програмних продуктів, баз даних, моделей, рекламних презентацій, великих за обсягом документів (книг) тощо.

4) Контрольні запитання

1. Для чого призначені комп’ютерні мережі?
2. Які види мереж Ви знаєте?
3. Як об’єднати комп’ютери в мережу?
4. Що таке мережа Internet?
5. Який принцип лежить в основі мережевих послуг Internet?
6. Як користуватись послугами Internet?
7. Що таке Web-сайт? З чого він складається?
8. Для чого використовується мова гіпертекстової розмітки HTML?
9. Який принцип дії служби ICQ?
10. Що таке провайдер? Які функції виконують провайдери?
11. Які функції виконує proxy-сервер?
12. За яким принципом формуються назви ресурсів в мережі Internet?

Самостійне заняття №7

Тема: Електронна пошта

1) Поняття електронної пошти

Електронна пошта (E-mail). Вона є одним із перших і, мабуть, найпоширенішим сервісом Internet. Цей сервіс забезпечує обмін поштовими повідомленнями з будь-яким абонентом мережі Internet. Існує можливість відправлення як текстових, так і двійкових файлів. Електронна пошта є найдешевшим і доступним Internet-сервісом в Україні.

Поштові сервери одержують повідомлення від клієнтів і пересилають їх по ланцюжку до поштових серверів адресатів, де ці повідомлення накопичуються. При встановленні сполучення між адресатом і його поштовим сервером, за командою відбувається передача повідомлень, що надійшли на комп'ютер адресата. Серед клієнтських поштових програм можна виділити The Bat, Microsoft Outlook та інші.

Технологія ЕП є технологією комп'ютерного способу пересилання та оброблення інформаційних повідомлень, що забезпечує оперативний зв'язок між різними користувачами.

Електронна пошта — спеціальний пакет програм для зберігання і пересилання повідомлень між користувачами ЕОМ.

За допомогою ЕП реалізується служба безпаперових поштових відносин. Вона є системою збирання, реєстрації, оброблення та передачі будь-якої інформації (текстових документів, зображень, цифрових даних, звукозаписів та ін.) по мережах ЕОМ і виконує такі функції: редагування документів перед передачею, їх зберігання у спеціальному банку; пересилання кореспонденції; перевірку та виправлення помилок, що виникають під час передачі; видачу підтвердження про одержання кореспонденції адресатом; одержання і зберігання інформації в своїй "поштовій скриньці"; перегляд одержаної кореспонденції.

Якщо раніше застосовували самостійні пакети ЕП, то нині простежується тенденція включення її в інтегровані пакети.

2) Структура поштового повідомлення

Поштове повідомлення має таку структуру: заголовок (адресат, тема, дата відправлення та ін.); тіло повідомлення (текст); електронний підпис. При цьому заголовок включає: адресу одержувача листа (поле То); зворотну адресу (поле From); тему листа (поле Subject, яке має бути коротким та інформативним); дату і час відправлення листа (поле Date); адресати, які одержать копію листа (поля Сс та Все з тією різницею, що адресати в Все не з'являться в заголовку листа в полі одержувачів); список файлів, які надсилаються разом із листом.

Користувач вводить повідомлення з клавіатури, а потім визначає список адресатів; натискує на кнопку відправлення або набирає команду відправлення. Інший комп'ютер приймає повідомлення і відправляє його на зберігання в спеціальну БД пошти. Повідомлення стає доступним у реальному масштабі часу.

Система ЕП складається з таких підсистем: клієнта, поштового серверу та інтерфейсу між ними.

Клієнтська підсистема включає візуальний інтерфейс користувача — засоби перегляду повідомлень, папок і списків адрес.

Окремі ЕОМ виділяються як поштові сервери. При цьому всі ЕОМ одержувачів підключаються до найближчого поштового серверу, що зберігає і пересилає далі по мережі поштові відправлення, доки вони не дійдуть до адресата.

Поштові сервери реалізують такі функції: забезпечення швидкої і якісної доставки інформації; керування сеансом зв'язку; перевірку вірогідності інформації та коригування помилок; зберігання інформації до запитання і повідомлення користувача про кореспонденцію, що надійшла на його адресу; реєстрацію і врахування кореспонденції; перевірку паролів при запитах кореспонденції; підтримку довідників з адресами користувачів.

Сервер має структуру каталогу, відому як поштове відділення (postoffice), без жодних програмованих компонентів.

3) Структура поштової скриньки

Поштове відділення має поштову скриньку (mailbox) для кожного користувача, забезпечуючи доступ до одержуваних повідомлень. Поштова скринька — спеціально організований файл для зберігання кореспонденції. Поштова скринька складається з двох кошиків: відправлення та одержання. Поштова скринька для вхідних повідомлень (Inbox) дає змогу часто та швидко проглядати сотні коротких повідомлень. Будь-який користувач може звернутися до кошика іншого користувача і відправити туди інформацію. Однак переглянути її він не може. З кошика відправлень (Outbox) поштовий сервер забирає інформацію для розсилання іншим користувачам. Кожна поштова скринька має мережну адресу.

4) Відправлення та отримання повідомлень

Користувач відправляє й одержує пошту зі сховища повідомлень (message store) на своїй ПЕОМ. Відправлення адресату здійснюється в міру виходу користувача на зв'язок з найближчим поштовим сервером в автономному режимі (off-line). Коли користувач посилає повідомлення, воно відправляється зі сховища повідомлень у поштове відділення, розташоване на сервері. Користувач передає повідомлення разом з адресою по телефонному каналу через модем на найближчий поштовий сервер у діалоговому режимі (on-line). Повідомлення реєструється, ставиться в чергу і по першому вільному каналу передається на наступний поштовий сервер, доки не потрапить у поштову скриньку адресата.

В ЕП є спільна файлова система (shared file system). Це означає, що поштове відділення має розташовуватися на ПЕОМ, до якої кожний користувач робочої групи має доступ, причому доступ до повідомлень можливий тільки після їх підписання на ЕП.

Поштове відділення має структуру каталогу ЕП. Всі маніпуляції з файлами поштового відділення обробляються клієнтами ЕП. Поштове відділення є тимчасовим сховищем повідомлення до того моменту, доки робоча станція одержувача не відшукає його. Пересилання повідомлень користувачеві може виконуватися в індивідуальному, груповому та загальному режимах. За індивідуального режиму адресатом є окремий комп'ютер користувача і кореспонденція містить його адресу. За групового режиму кореспонденція розсилається водночас групі адресатів. Ця група може бути сформована по-різному. Поштові сервери мають засоби розпізнання групи. Наприклад, як адреса може бути вказано "одержати всім, хто цікавиться цією темою" або зазначено перелік розсилання. В загальному режимі кореспонденція відправляється всім користувачам — володарям поштових скриньок. За допомогою двох останніх режимів можна організувати телеконференцію, електронні дошки оголошень. Для запобігання перевантаженню поштових скриньок у поштових серверах зберігають довідники адрес, що містять фільтри для групових і загальних повідомлень.

Ефективність ЕП забезпечується тим, що зберігається тільки одна копія кожного поштового повідомлення, навіть якщо воно адресоване кільком одержувачам. Повідомлення вилучається після його виклику. Повідомлення, надіслане кільком одержувачам, містить покажчик (reference count). Покажчик зменшується за кожного звернення до повідомлення; коли він стає нульовим, повідомлення вилучається.

Адміністратор поштового відділення робочої групи відповідає за його створення та керування і, на відміну від користувача ЕП, може регулярно проводити резервне копіювання поштового відділення; додавати користувачів до поштового відділення; змінювати інформацію користувачів, включаючи забуті паролі; перевіряти стан спільних папок, що використовуються.

Інтерфейс між клієнтом і сервером керує зберіганням повідомлень, їх пошуком, перевіркою правильності імен і доступу до каталогу. Компонентами цього інтерфейсу є спулер, транспорт, диспетчер сеансів, сервіс імен, засоби повідомлення.

До відправлення файли, що пересилаються ЕП, переводяться на UU-формат і їх розмір збільшується. Передача таких файлів може тривати довго. Тому рекомендується заздалегідь упакувати файли програмою-архіватором, наприклад PkZip. Крім того, графічні файли необхідно конвертувати в JPG- або PNG-формат, щоб пакування цих файлів було найефективнішим.

Якщо користувач підготував повідомлення для відправлення, то спулер повідомляє про це транспорт з метою переміщення повідомлення зі скриньки вихідної кореспонденції Outbox у поштове відділення. Засоби повідомлень попереджають спулера про повідомлення, яке потрібно відправити в поштове відділення. При одержанні повідомлення для конкретного користувача поштовим відділенням спулер інформує транспорт про необхідність пересилання повідомлення в скриньку вхідної кореспонденції Inbox. Засіб перегляду Inbox модифікується засобами повідомлення.

Засоби повідомлень працюють із диспетчером поштових сеансів при перегляді, фільтрації та пошуку повідомлень, використовуючи один із рівнів:

запобіжний (спеціальна піктограма з поштовою скринькою, що блимає, у вигляді конверта або тексту. Піктограма може з'явитися на екрані, коли нове повідомлення ЕП надходить у скриньку користувача);

заголовний (поштові системи відображають на екрані всі заголовки прочитаних і непрочитаних повідомлень, що містяться в скриньці для вхідної пошти. В деяких системах є спеціальні ознаки та кольорове кодування для виділення термінової пошти);

індивідуальні повідомлення (кожна поштова система має механізм для читання пошти, відповіді на повідомлення і нові повідомлення для відправлення).

Головним завданням спулера є скорочення часу простою системи на пересилання, щоб забезпечити можливість транспорту передати повідомлення одноразово і без створення конфліктної ситуації під час роботи в активному режимі. Спулер забезпечує надійну роботу транспорту, повторюючи будь-які операції, що не вдалися. Він також взаємодіє з елементами адресної книги, додаючи одержувачів повідомлення до персональної адресної книги, генерує звіти про непоставку, перевіряє нову пошту і знищує пошту з серверу.

Диспетчер поштових сеансів затверджує ідентифікацію користувачів і керує сполученнями зі сховищем повідомлень, каталогом і транспортом, є компонентом, що дає змогу працювати навіть при недосягненості поштового серверу (наприклад, за автономної роботи). Пошта продовжує працювати з ресурсами серверу, коли він знову стає доступним. Ще одна функція диспетчера поштових сеансів — забезпечення безпеки повідомлень при переході від автономного до інтерактивного режиму і навпаки.

Сервіс імен керує функціями, пов'язаними з переглядом та фільтрацією списку імен. В інтерфейсі користувача сервіс імен застосовується щоразу при перегляді папок файла, визначенні критерію пошуку, запиті імені одержувача для перевірки.

За винятком персональної адресної книги, сервіс імен обробляє каталог як списки тільки для читання. Адреси, що використовуються в ЕП, складаються з таких частин: імені, що відображається (display name), яке є повним описовим ім'ям персони, групи або ресурсу (це ім'я, що найчастіше виступає в інтерфейсі користувача, складається з двох частин, поділених символом @: праворуч — адреса ЕОМ, на якій розташовується поштове відділення клієнта у вигляді доменного імені в мережі; ліворуч — ім'я абонента); типу поштової адреси (Mail address type), що допомагає транспорту маршрутизувати пошту і забезпечує синтаксис адреси ЕП для її клієнта; поштової адреси (Mail address), яка є частиною, що фактично використовується для ідентифікації маршруту проходження повідомлення.

У сучасних інтегрованих пакетах ЕП застосовується об'єктно-орієнтована технологія, а робота користувача зводиться до роботи з меню. Поштова скринька доповнюється "кошиком для сміття", куди користувач може помістити непотрібну кореспонденцію. Однак за необхідності він може звідти її забрати або остаточно ліквідувати.

5) Поштові можливості

Електронна пошта підтримує текстові процесори для перегляду і редагування кореспонденції, інформаційно-пошукові системи для визначення адресата, засоби підтримки списку інформації, що розсилається, засоби надання розширених видів послуг (факс, телекс і т.д.)- Вона може бути організована як у локальній мережі всередині підприємства для забезпечення внутрішнього обміну інформацією, так і в глобальній мережі для міжсистемного обміну з іншими системами ЕП. Наприклад, ЕП фірми Lotus Development (відділення IBM) служить для автоматизації внутріофісних операцій та орієнтована на DOS, Windows, OS/2, Macintosh, UNIX. Однак ЕП може бути підключена через будь-які канали, в тому числі й супутникові, за допомогою протоколів Х.25, Х.75 до MHS, Relcom. MCI Mail, AT&T, ЗСотМаіі та ін. Стандарт Х.400 (Х.500) регламентує механізми, що дають змогу кільком системам ЕП обмінюватися повідомленнями, а також механізм, який забезпечує взаємодію ПЕОМ з відправленнями ЕП.

Нині використовуються поштові можливості Internet при роботі в середовищі Windows (наприклад, е-Маіі), Технологія Drag&Drop ("захопити і кинути") дає змогу користувачеві "кинути" текст файла у вікно нового листка, "захопити" групу листків і перенести їх у папку (файл). Програма е-Маіі типу All-in-One забезпечує можливість не тільки писати, читати, а й відправляти, приймати. Отже, будь-яка програма може використати е-Маіі як шлюз для відправлення підготовленої пошти.

Електронна пошта застосовується в усіх ділових сферах, що скорочує час укладання угод. Вплив її на оброблення інформації позначається на; скороченні кількості службових записок і переговорів по телефону; зменшенні часу прийняття рішень і доставки результатів багатьом користувачам; зміні суті комунікацій (якщо до впровадження ЕП всі зв'язки були вертикальними між сусідніми ланками в ланцюзі підпорядкованості, то в середовищі ЕП працівники установи можуть надсилати повідомлення куди завгодно в межах системи).

Для розширення сфери послуг уже створено системи взаємодії ЕП з мережами факсів. Наприклад, система DECfaxMail забезпечує обмін факсимільними повідомленнями по телефонній лінії з такими системами ЕП, як Digital, сс: Mail, MS Mail.

Істотний недолік ЕП полягає в тому, що вона не забезпечує жодну форму спільної пам'яті (СП), яка вже використовується.

6) Контрольні запитання

1. Для чого призначена електронна пошта?

2. За яким принципом формуються адреси електронної пошти?

3. Що таке «поштовий сервер»?

4. Яку структуру має поштовий сервер?

5. Що таке «поштова скринька»?

6. Яку структуру має поштова скринька?

7. Де зберігаються повідомлення?

8. Яким чином здійснюється передача повідомлень?

9. Перелічити сучасні можливості електронної пошти.

Самостійне заняття №8

Тема: Експертні і навчальні системи

1) Поняття експертної системи

Експертна система - це програма, що поводиться подібно експерту в деякій, звичайно вузькій прикладній області. Типові застосування експертних систем містять у собі такі задачі, як медична діагностика, локалізація несправностей в устаткуванні й інтерпретація результатів вимірів.

Експертні системи повинні вирішувати задачі, що вимагають для свогорішення експертних знань у деякій конкретній області. У тій чи іншій формі експертні системи повинні мати ці знання. Тому їх також називають системами, заснованими на знаннях. Однак не всяку систему, засновану на знаннях, можна розглядати як експертну.

Експертна система повинна також уміти певним чином пояснювати свою поведінку і свої рішення користувачу, так само, як це робить експерт-людин. Це особливо необхідно в областях, для яких характерна невизначеність, неточність інформації (наприклад, у медичній діагностиці). У цих випадках здатність до пояснення потрібна для того, щоб підвищити ступінь довіри користувача до рад системи, а також для того, щоб дати можливість користувачу знайти можливий дефект у міркуваннях системи. У зв'язку з цим в експертних системах варто передбачати дружня взаємодія з користувачем, що робить для користувача процес міркування системи "прозорим".

Часто до експертних систем висувають додаткову вимогу - здатність мати справу з невизначеністю і неповнотою. Інформація про поставлену задачу може бути неповною чи ненадійною; відносини між об'єктами предметної області можуть бути наближеними. Наприклад, може не бути повної впевненості в наявності в пацієнта деякого симптому чи в тому, що дані, отримані при вимірі, вірні; ліки може стати причиною ускладнення, хоча звичайно цього не відбувається. В усіх цих випадках необхідні міркування з використанням ймовірнісного підходу.

У самому загальному випадку для того, щоб побудувати експертну систему, ми повинні розробити механізми виконання наступних функцій системи:

· рішення задач з використанням знань про конкретну предметну область і можливо, при цьому виникне необхідність мати справу з невизначеністю;

· взаємодія з користувачем, включаючи пояснення намірів і рішень системи під час і після закінчення процесу рішення задачі.

Кожна з цих функцій може виявитися дуже складною і залежить від прикладної області, а також від різних практичних вимог. У процесі розробки і реалізації можуть виникати різноманітні важкі проблеми.

2) Будова експертної системи

При розробці експертної системи прийнято поділяти її на три основних модулі:

· база знань;

· машина логічного висновку;

· інтерфейс із користувачем.

База знань містить знання, що відносяться до конкретної прикладної області, у тому числі окремі факти, правила, що описують чи відносини ній області, і в цьому випадку він звертається до ЕС за результатом, що не вміє одержати сам;

Добре побудована ЕС має можливість самонавчатися на розв'язуваних задачах, поповнюючи автоматично свою БЗ результатами отриманих висновків і рішень.

3) Відмінність експертних систем від традиційних програм

Особливості ЕС, що відрізняють їх від звичайних програм, полягають у тім, що вони повинні володіти:

1. Компетентністю, а саме:

· Досягати експертного рівня рішень (тобто в конкретній предметній області мати той же рівень професіоналізму, що й експерти-люди).

· Мати активну працездатність (тобто застосовувати знання ефективно і швидко, уникаючи, як і люди, непотрібних обчислень).

· Мати адекватну працездатність (тобто здатність лише поступово знижувати якість роботи з міри наближення до границь діапазону компетентності або припустимої надійності даних).

2. Можливістю до символьних міркувань, а саме:

· Представляти знання в символьному вигляді.

· Переформулювати символьні знання. На жаргоні штучного інтелекту символ — це рядок знаків, що відповідає змісту деякого поняття. Символи поєднують, щоб виразити відносини між ними. Коли відносини представлені в ЕС вони називаються символьними структурами.

3. Глибиною, а саме:

· Працювати в предметній області, що містить важкі задачі.

· Використовувати складні правила (тобто використовувати або складні конструкції правил, або велику їхню кількість).

4. Самосвідомістю, а саме:

· Досліджувати свої міркування (тобто перевіряти їхня правильність).

· Пояснювати свої дії.

Існує ще одна важлива відмінність ЕС. Якщо звичайні програми розробляються так, щоб щораз породжувати правильний результат, то ЕС розроблені для того, щоб поводитися як експерти. Вони, як правило, дають правильні відповіді, але іноді, як і люди, здатні помилятися.

Традиційні програми для рішення складних задач, теж можуть робити помилки. Але їх дуже важко виправити, оскільки алгоритми, що лежать у їхній основі, явно в них не сформульовані. Отже, помилки нелегко знайти і виправити. ЭС, подібно людям, мають потенційну можливість учитися на своїх помилках.

4) Технологія розробки експертних систем.

Технологія розробки ЕС, містить у собі шість етапів: етапи ідентифікації, концептуалізації, формалізації, виконання, тестування, досвідченої експлуатації. Розглянемо більш докладно послідовності дій, які необхідно виконати на кожнім з етапів.

1)   На етапі ідентифікації необхідно виконати наступні дії:

· визначення задачі, що підлягають рішенню і меті розробки,

· визначення експертів і типу користувачів.

2)   На етапі концептуалізації:

· проводиться змістовний аналіз предметної області, проводиться змістовний аналіз предметної області,

· виділяються основні поняття і їхні взаємозв'язки,

· визначаються методи рішення задач.

3)   На етапі формалізації:

· вибираються програмні засоби розробки ЭС,

· визначаються способи представлення усіх видів знань,

· формалізуються основні поняття.

4)   На етапі виконання (найбільш важливе і трудомісткому) здійснюється наповнення експертом БЗ, при якому процес придбання знань розділяють:

· на "витяг" знань з експерта,

· на організацію знань, що забезпечує ефективну роботу ЭС,

· на представлення знань у виді, зрозумілому для ЭС.

Процес придбання знань здійснюється інженером по знаннях на основі діяльності експерта.

5)   На етапі тестування експерт і інженер по знаннях з використанням діалогових і пояснювальних засобів перевіряють компетентність ЭС. Процес тестування продовжується доти, поки експерт не вирішить, що система досягла необхідного рівня компетентності.

6)   На етапі досвідченої експлуатації перевіряється придатність ЭС для кінцевих користувачів. За результатами цього етапу можлива істотна модернізація ЭС.

Процес створення ЭС не зводиться до строгої послідовності цих етапів, тому що в ході розробки приходиться неодноразово повертатися на більш ранні етапи і переглядати прийняті там рішення.

5) Hавчальні програми

При застосуванні навчальних програм комп'ютер стає активним помічником у процесі навчання.

Навчальні програми призначені для набуття знань і навичок у конкретних галузях.

Наприклад, шкільні навчальні програми дозволяють: на уроці географії — скласти карту частин світу і міст, простежити за розташуванням гірських хребтів, озер, річок; на уроці біології — подивитись, як виглядають різні рослини та тварини; дізнатися про їх еволюцію і особливості поведінки; на уроці астрономії— побачити різні сузір'я і рух зірок на нічному небосхилі; фізики — відтворити різні фізичні досліди та вимірювання і зрозуміти зміст процесів, що відбуваються; уроці математики — побудувати на екрані графіки функцій і побачити закономірності, описувані формулами; на уроці інформатики — дізнатися про принципи роботи комп'ютера і навчитися користуватися ним.

Навчальні програми застосовуються не тільки в школах. Так само, як і відеоігри, сучасні навчальні програми дозволяють відтворити на екрані ситуації, що наближені до реальності, і використовуються як тренажери під час підготовки спеціалістів найрізноманітніших професій.

Найпопулярнішими є програми вивчення іноземних мов. У процесі навчання користувач за допомогою мікрофону веде з комп'ютером розмову тією мовою,

яку він вивчає. Комп'ютер «відповідає» на безпомилкові фрази або виправляє помилки в побудові фраз та у вимові слів. Навчальні тексти «вимовляються» комп'ютером з різною швидкістю і супроводжуються відеофільмом на екрані. При цьому набуваються знання з граматики і навичок у розмовній мові.

Більшість навчальних програм має декілька рівнів складності і методів навчання. Залежно від своєї початкової підготовки користувач вибирає рівень і найбільш придатний для нього метод навчання. Оцінювання знань користувача на будь-якому етапі навчання відбувається за відповідною до цього етану системою тестів. Навчальна програма обробляє результати тестування і видає користувачеві рекомендації щодо подальшого навчання.

6) Вимоги до апаратної частини

Сучасні навчальні програми використовують засоби мультимедіа і, таким чином, ставлять певні вимоги до апаратної частини комп'ютера. Для цього вони потребують наявності дисководу для CD-ROM, достатнього об'єму оперативної пам'яті і вдосконалених відеоадаптерів, мікрофону, звукової карти, колонок тощо.

7) Системи Multimedia

Останнім часом серед прикладних програм широкого вжитку набули так звані системи Multimedia – програми, що дозволяють при роботі використовувати різноманітні форми обробки інформації: текст, графіку, мультиплікацію, музику, мову, відео.

Особливості Multimedia – програм
Широкі можливості роботи з графікою і звуком	Психологічні аспекти дії на людину	Великий обсяг носіїв інформації	Підвищені вимоги до hardware

Основні області використання Multimedia-програм:

· навчальні програми;

· комп’ютерні ігри;

· інструментальні засоби (введення і обробка аудіо- і відеоінформації, створення нового програмного забезпечення);

· презентаційні засоби (використання графіки, мультиплікації і звука для подання рекламних матеріалів);

· multimedia-енциклопедії і довідники.

8) Контрольні запитання

1. Що входить в прикладне програмне забезпечення?

2. Для чого призначені експертні системи?

3. Будова експертної системи.

4. Відмінність експертних систем від традиційних програм
5. Технологія розробки експертних систем

6. Що таке системи Multimedia? Їх особливості та області використання?

7. Для чого призначені навчальні програми?

8. Що потрібно враховувати при інсталяції програм?

9. Як запустити програму на виконання?

10. Яким чином можна ознайомитись з призначенням програми і прийомами роботи в ній?

11. Які переваги використання засобів Multimedia в навчальному процесі?